Роздуми

Дві хвороби цивілізації, які нищать наші стосунки. Як їх подолати?

19 Листопада 2020, 14:05 812

Один із їхніх наслідків — страх наблизитися до людей.

У наш час, на жаль, є дві особливо неприємні хвороби цивілізації. Одна з них — жахлива самотність людей, яка виростає, наприклад, із відчуття, що ти був неважливим для своїх батьків. Якщо це так, то ми все подальше життя боремося з переконанням, що ми неважливі для будь-кого. Друга хвороба — постійне переживання гріха. Йдеться про те, що людина не хоче віддати Богові свої гріхи й постійно їх несе. Ніби й висповідалася з них, але не вірить, що їй пробачено та відпущено.

 

Нам загрожує віддалення

Чим загрожують ці дві хвороби? Один із їхніх наслідків — це страх наблизитися до людей. Якось я бачив, як сліпі діти вчилися ходити. Вони надягали на себе обручі, схожі на хула-хуп, які захищали їх від дерев, дорожніх знаків чи інших людей. Є люди — можливо, ви з таких, — які мають навколо себе певне невидиме коло, що утримує дистанцію до всього й захищає від будь-якого зближення. Я маю на увазі дистанцію цинізму, почуття гумору, інтелектуального жонглювання.

 

Із крайності в крайність

Інший наслідок цих хвороб — це метання від крайності до крайності. Одного разу ти голосно заявляєш, що тобі ніхто не потрібен, ти нікого не хочеш знати, що ти безнадійний, що тебе ніхто не любить, що ти не можеш будувати стосунки, а за тиждень — гучно трубиш про те, що закохався. Я розмовляв із такими молодими людьми, хлопцями й дівчатами, студентами, студентками, які приходили до мене і казали: «Отче, я маю покликання до самотності, я ніколи не одружуся». А за тиждень та ж сама людина приходить до мене, тільки з іншим обличчям, зміненим, тиск шістсот на триста: «Отче, моя дівчина…» І ще за тиждень:

— Чому ти сам прийшов? — питаю.
— А з ким я мав прийти?
— Ну, зі своєю дівчиною?
— З дівчиною? Не пам’ятаю. Про кого Ви говорите? Отче, це була маленька життєва помилка. Відбулася корекція польотів, я вже отямився.

І так із крайності в крайність. Одного дня стосунки такі, що вже планували, як розставити меблі в своїй квартирі, а наступного — все закінчилося.

 

 

 

Ніколи не кажіть: «Ти — частина мене»

Пам’ятаєте, коли Бог вийняв Єву з боку Адама, то затулив частину тіла, яку перед тим відкрив, щоб Єва не могла туди повернутися. Справжня любов полягає в тому, що я тут, а ти — моя дівчина — навпроти мене. Не в тому, що хтось у комусь розчинився. Це дуже важливо! Часто в цій поезії закоханості кажуть: «Тепер ти частина мене». Не робіть цього! Ти не частина мене. Я — це я, а ти — це ти. Я — цілий, я — самодостатній. Якщо скажемо комусь: «Ти сенс мого життя», то це буде ідолопоклонством. Тільки Бог може бути сенсом нашого життя. Коли ми кажемо комусь: «Я без тебе не можу жити» — це ознака якоїсь духовної залежності.

 

 

Часто хлопці так хочуть справити на дівчину враження і кажуть, що не можуть без неї жити, що вона — сенс їхнього життя, що вона — їхнє повітря, вода, хліб… Це веде до знищення, так не можна. Знаєте, якщо Бог на першому місці, то все на своєму місці.

 

Влаштуйте собі вечір для Вчителя

Ми до певної міри маємо залишатися самотніми. Ніколи не просіть хлопця, щоб він заповнив вашу самотність до кінця. Маєш залишитися в певному сенсі самотньою, бо самотність — це передпокій, у якому чекають на зустріч із Христом. Є дівчата, які пробують хлопця примусити за будь-яку ціну. Про це можуть свідчити сотні СМС: «Добраніч», «Спи, коханий». А за тридцять секунд: «Ти спиш? Я щось пригадала. Не подякувала тобі за той букет квітів. Ну то бувай». За п’ятнадцять секунд: «Спиш? Я не подякував тобі, що ти так гарно мені подякувала».

Це вже схоже на манію, а сучасні комунікаційні можливості це посилюють. Така поведінка нездорова. Це має виглядати інакше. Природно, коли повертаєшся додому після робочого дня чи навчання і тобі хочеться зателефонувати своїй дівчині чи хлопцю і зробити йому сюрприз. Але, може, іноді варто від цього відмовитися? Може, варто залишити вечір тільки для свого Вчителя?

 

Вас врятує хрест

Закоханість — це тільки початок. Потім чекає довгий шлях. Я завжди повторюю, що обожнюю закоханих пенсіонерів. Йти вулицеюза руку з молодою дівчиною і цілуватися — це легко. Невелике досягнення. А от коли я бачу пенсіонерів років по вісімдесят, які сидять у парку на лавці, тримаються за руки й дивляться в одному напрямку, — це дуже зворушливо. Вона каже: «Пам’ятаєш п’ятдесят шостий?» Він каже: «Ну». Кінець.

 

 

Про що говорити? Вони вже не раз про це розмовляти. Все обговорили. Тільки вимовляють паролі: «А пам’ятаєш сорок шостий?» — «Звісно». І сидять собі. Це так чарівно! Потім вони встають, він подає їй руку й вони помаленьку йдуть собі алеєю. Це прекрасно. Якось я зустрів таких закоханих пенсіонерів, коли ходив по коляді. Я прийшов до них, ми помолилися. Вона пішла до кухні зробити чаю. Я запитав: «Скільки ви вже одружені?» Він відповів, що нещодавно святкували п’ятдесятиріччя.

— Ви ще щасливі?
— Звісно. Отче, моя дружина — найпрекрасніша жінка у Східній Європі.
— Не розповідай дурниць отцю, — висунулася з кухні дружина.
— Ні, як чоловік чоловікові, — вона найпрекрасніша. Отче, я був водієм вантажівки TIR, ще за комуністів. Їздив у НДР, у Чехословаччину, в Австрію. Бачив багато жінок: італійок, англійок, — але такої гарної жінки, як моя дружина, не бачив.
— Ви, мабуть, неймовірно підходите один одному характерами, — сказав я, навіть не очікуючи заперечення.
— Ні, отче, у нас у обох жахливі характери.
— Ну як же, жахливі характери, якщо ви так любите свою дружину, а вона вас… Я ж бачу, як вона на вас дивиться, — не відступав я.
— Це отче, заслуга цього хреста, — чоловік показав мені великий старий хрест, що висів на стіні. — Нам подарував його двоюрідний брат у день шлюбу, бо ми ще до шлюбу сварилися. Дружина мені двічі чи тричі від заручин обручку повертала. Коли нам подарували цей хрест, ми вирішили щодня — бо боялися, що з нашого подружжя нічого не вийде, — ввечері ставати навколішки перед цим хрестом і молитися, хай би якими посвареними були. А якщо хтось із нас не прийде, то це означатиме, що він визнає себе винуватим у цій сварці. Ми посварилися за тиждень після шлюбу. Через дзеркало, яке нам подарували. Я сказав, що ми повісимо його у вітальні — адже у нормальних людей дзеркало висить у вітальні. Вона вперлася, що дзеркало має висіти в кімнаті. Скінчилося тим, що воно ледь не вилетіло у вікно. Увечері я — бах з усіх сил на обидва коліна перед хрестом! І стою навколішках. Вона — не знаю, як вона це зробила, — з іще більшою силою впала навколішки біля мене. І стоїмо. Я почав побожно: «В ім’я Отця і Сина…, якщо Ти, Боже, дав мені таку дружину, то дай мені особливу благодать». Вона сказала щось схоже. Отче, Ви не повірите! Ми посварилися просто там, перед хрестом. А Ісус із розпростертими руками каже: «Діти дорогі. Ви ще квартири не маєте. Тільки починаєте жити. Пробачте один одному». І ми так під Його поглядом м’якшали. Цей хрест нас урятував. Отче, скільки ми війн пережили! Але щодня — може, не надовго, на тридцять секунд, може, на шістдесят, — ми стаємо навколішки тут разом, щоб Ісус нас обійняв. Коли Бог на першому місці, то все на своєму місці.

Переклад CREDO за матеріалами: о. Пьотр Павлюкевич, Stacja7

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
2027грн
73216грн
Потрібно зібрати
75243грн
Залишилося
18днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: