Документи

Пастирське послання єпископа Віталія Кривицького SDB на ІІІ неділю Адвенту щодо проголошення Ювілейного року

12 Грудня 2020, 14:00 899

Возлюблені брати у священстві, богопосвячені особи, дорогі вірні Київсько-Житомирської дієцезії!

Третій тиждень Адвенту впроваджує нас у час безпосередньої підготовки до урочистості Різдва Христового. Сьогоднішня неділя — Gaudete, словами Апостола Павла запрошує нас до справжньої радості, яку можна мати лише у Господі. Це зовсім не відкриття для тих, хто під час «новітньої світової депресії» не втрачає духа християнської радості, яка допомагає долати великі труднощі, викликані всесвітньою епідемією та пов’язаними з нею кризами. Бо християнській радості, на відміну від короткотривалого емоційного вибуху, притаманна стабільність, міцна віра та надія, що не згасає, не зважаючи на обставини.

Другу неділю поспіль Боже Слово ставить перед нами героїчну постать св.Йоана Хрестителя, безпосереднього передвісника Христа, який надходить. Ми мало що знаємо про ціле життя Йоана. Тільки св.Лука пише про його народження, а св.Марко та св.Йоан Апостол подібно розпочинають свої Євангелія: «З’явився чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Йоан» (Йн 1,6; пор. Мк 1,4). Для людей це несподіване з’явлення було чимсь новим, проте дуже очікуваним, оскільки кожен хотів стати свідком пришестя Месії. Однак для Бога так зване «з’явлення» пророка над Йорданом було підготовленим і входило у Його спасенні плани. Для того, щоби зрозуміти і прийняти Месію, треба спершу розпізнати і визнати свій гріх, який унеможливлює це прийняття. Йоан Хреститель — не лише історична постать, а й слуга Бога, який мав прийти у певний момент історії людства і виконати якнайкраще місію, яку сам відкрив у своїх особистих взаєминах зі Всевишнім. Він не став священиком, як мало б випливати з його приналежності до відповідного родового коліна; проте безперечно був голосом Бога, ревним служителем прототипу Таїнства Хрещення й тим, хто себе самого приніс у жертву вірності пророчому духу. Саме його відважна і водночас смиренна постава не затуляла місію Спасителя, а навпаки, проклала для Нього дорогу.

В історії Христової Церкви ми не раз згадуємо певних осіб, які свого часу відзначились у чомусь навіть малому, однак стали частиною глобальної історії спасіння, яку вершить наш Господь. Деякі особи з’являються несподівано і про завершення їхнього життя історія навіть не згадує. Однак їхні слова і вчинки мають надепохальний характер і змінюють хід історії: окремих людей, народів, усієї Церкви — історію самого Бога, в Його стосунках із людьми, яких Він покликав до вічного життя і радості.

Таку історію має наша Церква, спільнота охрещених в Ім’я Триєдиного Бога і відкуплених смертю й воскресінням Христа. Свою історію має також наша партикулярна Церква, тобто дієцезія, яка у Божих задумах діяла і діє у Києві та навколишніх територіях. Загалом — це була складна історія. Починаючи від зародження християнства у Київській Русі, через внутрішньоцерковні непорозуміння, татарську навалу, численні війни, переслідування — Церква йшла своїм шляхом, інколи навіть майже зникаючи, та відроджуючись у Воскреслому Господі. Саме наприкінці цього року ми згадуємо таке відродження 700-річної давнини. Тоді папа Йоан ХХІІ буллою від 15 грудня 1320 року покликав домініканця Хенрика, який був викладачем у Германії, щоб він очолив Київську дієцезію. Не маємо документа, який би проголошував виникнення дієцезії; водночас у буллі маємо згадку про неї та слова про її історичний контекст, а саме: «Київська Церква на землях русичів і татар… зникла на сто і більше років. … Коли в останніх часах місто і Київська дієцезія почали вертатися до культу справжньої віри… ми роздумували над тим, щоб поставити відповідну особу над цією дієцезією». Це відродження Київської дієцезії започаткувало нову епоху розвитку Римсько-Католицької Церкви на наших теренах. Будуть змінюватися її границі та назви (Луцько-Житомирська, Житомирська, Київсько-Житомирська), відбуватимуться також великі політичні зміни; але віряни локальної Церкви спільно визнаватимуть свою віру в Христа, молитимуться у своїх рідних парафіяльних храмах і з трепетом відбудовуватимуть їх після кожного знищення та переслідувань.

Чи ж нам, вірянам Київсько-Житомирської дієцезії, немає за що прославляти Всемогутнього Бога і дякувати за супровід Святого Духа, який будує і невпинно відновлює Церкву?

Тому, користаючись історичною нагодою, починаючи від неділі, 13 грудня, оголошую Ювілейний рік 700-річчя відновлення Київської дієцезії. Центральні ювілейні урочистості заплановано на 29 травня 2021 року. Закінчення Ювілейного року — 12 грудня 2021 року. Протягом цього часу матимемо змогу дослідити історію нашої дієцезії та переосмислити нашу ідентичність; придивитись до добрих прикладів наших попередників у вірі та перепросити за помилки й невірності; усвідомити свою приналежність до дієцезії та ревно молитися в її намірах; оцінити набутий досвід та з вірою вирушити у подальшу дорогу, виконуючи довірену нам Богом місію. Це час даний Господом, щоб ми по-новому відкрили своє місце в Історії Спасіння, яку вершить Бог «тут і тепер».

Дорогі брати і сестри, закликаю кожного з вас пережити цей рік у дусі радості, яка має початок у Бозі, виконуючи тим самим слова Апостола: «Завжди радійте, невпинно моліться, за все дякуйте, бо це Божа воля в Ісусі Христі щодо вас. Духа не вгашайте, пророцтвами не нехтуйте, усе досліджуйте і доброго держіться, стримуйтеся від усякого роду зла» (1Сол 5, 16-22).

На час Ювілею нашої дієцезії віддаю вас всіх під опіку Пресвятої Діви Марії, Бердичівської Матері — головної покровительки дієцезії, святого Архангела Михаїла, покровителя Києва та України, святого Йосифа, який визначений покровителем наступного року у Вселенській Церкві. На благодатний час Ювілейного року з серця уділяю всім вам своє пастирське благословення: в Ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого!

Київ, 11 грудня 2020 року

† Віталій Кривицький SDB
єпископ Київсько-Житомирський

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: