Що говорять документи Церкви про альтернативну медицину?

Питання: Що говорять документи Церкви про альтернативну медицину?

Відповідає Vatican News:

Щоби зрозуміти ставлення Католицької Церкви до так званої нетрадиційної, або альтернативної медицини, можна звернутися до документа Папської ради з культури та Папської ради з міжрелігійного діалогу «Ісус Христос — податель води життя». Він присвячений не медицині, а руху «New Age», але другий розділ стосується теми здоров’я очима «New Age».

«Альтернативні види лікування здобули колосальну популярність, оскільки було заявлено, що вони розглядають особистість людини в усій сукупності й спрямовані скоріше на зцілення, ніж на лікування. Холістична медицина, як відомо, зосереджена на величезній ролі, яку в фізичному здоров’ї відіграє свідомість. Передбачається, що зв’язок між духовним і фізичним аспектами людини відбивається в імунній системі або, згідно з індійською традицією, в чакрах. Із погляду Нью Ейдж, хвороба і страждання стаються внаслідок дій, які не узгоджуються з природою; тож якщо людина живе в гармонії з природою, то вона може розраховувати на більш здорове життя і навіть матеріальне процвітання». «Є велика різноманітність підходів у пропаганді холістичного здоров’я, — написано далі в документі, — частина з них розвинулися з давніх культурних традицій, як релігійних, так і езотеричних…»

Як видно, в цьому документі не раз згадується термін «холістична медицина», навіть у певному негативному сенсі. Згаданий у документі холістичний підхід відрізняється від того, який пропонують документи вчительства Церкви, що стверджують необхідність зцілення всієї людини, а не лише лікування хвороби. Схожий термін зустрічається в останньому посланні Папи Франциска на Всесвітній день хворих, де Папа підкреслює: «Для успішного лікування вирішальним є аспект взаємовідносин, які роблять можливим холістичний підхід до хворого».

Далі в документі «Ісус Христос — податель води життя» написано, що «велика кількість практик і технік пов’язана з “New Age”, наприклад:

-акупунктура;
-біологічний зворотний зв’язок;
-хіропрактика;
-кінезіології;
-гомеопатія;
-іридологія;
-різні види масажу і «бодіворку», такі як оргономія, метод Фельденкрайза, рефлексологія (рефлексотерапія), рольфінг, поляріті (енергетичний масаж), терапевтичні дотики тощо;
-медитація та візуалізація;
-нутрітерапія;
-психічне цілительство;
-різні види траволікування;
-лікування кристалами (кристалотерапія), металами (металотерапія), музикою (музикотерапія), кольоровим світлом (кромотерапія);
-реінкарнаційна терапія.

Як видно, документ Папської ради вказує на зв’язок цих видів альтернативної медицини з рухом «New Age», але при цьому, як зазначено в передмові, документ не дає готових відповідей і моральних суджень. Але для нас, християн, важливо пам’ятати, що багато видів цілительства прийшли не тільки з різних культурних традицій, але і з релігійних та езотеричних практик.

Можливо, більше світла на це питання може пролити заява Відділу з пастирської праці в галузі охорони здоров’я при Конференції єпископів Італії. Вона містить врівноважене судження про альтернативну медицину, яке не заперечує імовірну користь, а застерігає від реальної небезпеки. В тексті даються загальні вказівки для того, щоб розпізнати серед нетрадиційних видів лікування ті, які несуть у собі ризик, але не проводиться докладний аналіз кожного напрямку нетрадиційної медицини. Документ обмежується попередженням, що деякі з них можуть схилити до суджень, які не відповідають християнській вірі, й навіть до окультних практик.

Наведемо тут велику цитату з цього документу:

«З автономією пацієнта деяким чином пов’язано виникнення так званої альтернативної медицини. Цей термін узагальнює всі медичні практики, не засновані на результатах вивчення анатомії, фізіології, патології та терапії, притаманних західній медицині. Йдеться про дуже різноманітну групу терапевтичних практик, більш-менш розповсюджених, більш-менш відомих: лікування травами, акупунктура, гомеопатія, рефлексотерапія, іридологія, пранотерапія, рейкі, шіацу тощо. Не вдаючись в оцінку їхньої можливої ефективності, необхідно насамперед підкреслити можливість шкоди для пацієнта, який до них вдається, водночас відмовляючись від традиційної та випробуваної медицини.

Ще одна, більш делікатна, проблема, яка стосується пастирської діяльності Церкви, порушує можливе залучення з боку деяких із них східних філософій, межово сумісних із католицькою вірою, які іноді навіть супроводжуються окультними практиками. Тому Церква, яка, з одного боку, покликана ставитися з якнайбільшою обережністю до застосування таких практик у католицьких медичних установах, з іншого боку, має відчувати значний стимул до вивчення цієї проблеми, набуваючи необхідну компетенцію, для впевненого виявлення наукової методики, яка визнає медицину експериментальною наукою. Особливо варто замислитися, чи не є дедалі більше звернення до нетрадиційної медицини результатом неналежного застосування алопатичної медицини, заснованої на протидії симптомам на противагу гомеопатії. На сьогодні вже стало очевидним велике різноманіття індивідуальних реакцій на ліки, тому треба звернути увагу на те, що загальної терапії, скерованої на середньостатистичного індивідуума, недостатньо. Більша увага до індивідуальної терапії та до наявності генетичного компонента в реакції на лікування препаратами слугуватиме також зменшенню прірви між традиційною та нетрадиційною медициною».

Таким чином, у ставленні до різних альтернативних видів лікування Церква рекомендує уважно вивчити, чи засновані вони на науковому методі й чи не пов’язані з концепціями східних філософій та релігій, а також — що, напевно, найважливіше, — чи немає в них елементу окультизму, тобто віри в існування певних прихованих сил, що їх називають, наприклад, «енергіями, позитивними й негативними» — цей термін не має стосунку до визначення енергії у фізиці, — або «чакрами» чи так званою «кі» в системі рейкі, а деякі цілителі використовують поняття «наврочити». Треба вміти розрізняти увагу до духовного стану людини (така увага завжди має бути наявна в християнській опіці хворих, разом із турботою про їхній тілесний стан) та втягування людини в певні духовні практики заради бажаного визволення від недуги.