Питання-відповідь

Складні питання про целібат і шлюб

02 Лютого 2021, 15:01 4130

Запитання:

«Священники та сестри-черниці носять на пальці обручку — як і одружені люди. Чому ж тоді їхнє рішення повернутися в світ, щоб узяти шлюб із людиною, не розглядається як повторний шлюб? Хіба можна казати, що людина, яка повернулася в світ заради людської любові, “усім серцем любить Бога” і допускати її до Святого Причастя? Чому відмова від союзу з Богом на користь людини — не гріх? Чому це не розглядається як порушення заповіді Ісуса: “Що злучить Бог, людина хай не розлучає”? Хіба їхні обручки — іграшкові? Запитую не тому, що бороню другий шлюб або для того, щоб піддати анафемі тих, хто повернувся у світ. Просто в моєму розумінні “так”, сказане Богу, тим більше має залишатися “так”. Ці ж випадки для мене — мирянки, яка перебуває в церковному шлюбі й дала своє незворотне “так” у такому ж молодому віці, як і духовенство, — виглядає як використання пастирями своєї влади для потурання собі та непримиримості до овець, тобто як непослідовність».

 

Відповідає Vatican News:

Між безшлюбністю священиків та чернецтва з одного боку та шлюбом — з іншого є суттєва різниця. Нерозривність подружжя — це Божественний закон, тоді як целібат — це закон церковний.

Ісус дуже чітко і недвозначно висловився щодо Божої волі про шлюб. Достатньо звернутися до Євангелія від Марка: «”…А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька- матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише — одне тіло. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає”. Удома ж учні знов Його про те запитали. А Він сказав їм: “Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить із нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, — чужоложить”» (Мк 10, 6-12).

Зазначимо, що Ісус нічого не казав про целібат священників. Він залишив нам свій приклад, а також пораду вибирати безшлюбність ради Небесного Царства. Він пообіцяв віддати стократ і вічне життя тим, хто все залишить заради Нього. Але Він не висловлювався щодо безшлюбності священників так само, як стверджував нерозривність шлюбу.

Від самих початків Церква вважала бажаною і доречною безшлюбність священників, а після закінчення гонінь (у IVст.) закріпила її в церковних правилах. Тому, оскільки безшлюбність не встановлена Богом, а є правилом Церкви, то Церква має право звільнити від неї. А шлюб, як нерозривний за Божою постановою, Церква розривати не може.

Безшлюбність священників і чернецтва — це дорогоцінний дар для Церкви, тому, звісно, Церква ніколи легко не звільняла від цього зобов’язання. Але церковна влада в деяких випадках може звільнити священника від безшлюбності, разом із відстороненням його від служіння. Церква має владу звільнити від накладених нею законів.

Над законами ж, встановленими Богом, Церква влади не має. Шлюб нерозривний, і тому ніхто не може звільнити людину від подружніх уз.

Але священник або чернець, даючи обітницю безшлюбності, уподібнюється до тих, хто вступив у подружній зв’язок. Для священника — це союз із Церквою, якій він обіцяє вірність за допомогою целібату. Не випадково папа Йоан Павло ІІ у своєму знаменитому Листі до священників стверджував:

«За допомогою целібату священник стає людиною для інших — не так, як стає нею людина, що пов’язує себе шлюбними узами з жінкою, стаючи, як чоловік і батько, людиною для інших, насамперед, у колі своєї сім’ї, для дружини, а разом із нею для дітей, яким вона дає життя. Священник, відмовляючись від такого батьківства, притаманного одруженим чоловікам, прагне іншого батьківства і навіть — іншого материнства, пам’ятаючи слова апостола про дітей, народжених ним у муках (Гал 4,19). Його духовні діти — це люди, яких Добрий Пастир віддав під його опіку. Цих людей багато, більше, ніж може бути у звичайній людській сім’ї. Звісно, таке рішення зобов’язує не лише в силу закону, встановленого Церквою, а й у силу особистої відповідальності. Тут ідеться про вірність слову, даному Христу та Церкві (…). Крім того, наші брати й сестри, які уклали шлюб, мають право очікувати від нас, священників і пастирів, на добрий приклад і свідчення вірності своєму покликанню до самої смерті; вірності покликанню, яке ми вибираємо через Таїнство священства, так само, як вони роблять свій вибір у Таїнстві Шлюбу».

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: