Суспільство

Війна за право бути українцем. У Вінниці відбулась презентація книжки «Справа Василя Стуса»

10 Березня 2021, 15:14 389 Ігор Богомолов

Вчора, 9 березня, відомий український журналіст, публіцист і громадський діяч Вахтанг Кіпіані представив у Вінниці свою книжку «Справа Василя Стуса». Організаторами заходу виступили мистецтвознавець пані Милена Чорна, Центр історії Вінниці та Вінницька обласна наукова бібліотека ім. К. А. Тимірязєва.

«Для мене ця книжка, — сказав на початку заходу її автор, — важлива тим, що я 30 років цікавлюсь долею українських дисидентів. Василь Стус — один із тих, про кого я спочатку накопичував інформацію, а потім почав писати замітки, потім збирав ці замітки в більші публікації, потім разом із колегами знімав телевізійні фільми, сюжети програми. Перша стаття про Стуса мого авторства вийшла у 1992 році. Отже, 30 років я живу тим, що намагаюсь розповісти читачам, глядачам про долі цих людей, а вони були різними. Ми нерідко спрощуємо мотиви цих людей, часто називаємо їх чин таким простецьким словом „боролися за незалежність”. Читайте Стуса – в нього фактично ніде не можна зустріти слова „незалежність”. Але це те, що було суттю, а не формою його діяльності».

 

 

Постать Василя Стуса, сказав Вахтанг Кіпіані, нині неймовірно актуальна. «Можемо собі уявити, що робив би Стус у 2014 році. Ми маємо його оцінки донецької дійсності — він народився на Вінниччині, але його зростання як фізичне, так і інтелектуальне, освітнє, політичне відбувалося на Донеччині. Він пише про свою втечу з Донецька. Він це розцінював саме як втечу з рідного міста, де він не міг залишитися, тому що навколо була агресивна знищувальна українофобія. Якщо поставити Стуса в події 2014-го, то він мусив би покинути свій рідний дім, тому що кожний нормальний українець в умовах агресивного наступу «русского міра» — чи в часи комунізму, чи в новітні часи — мусив або зробити це, або загинути чи потрапити в концтабір. Нині це концтабір «Ізоляція», тоді це був табір Кучіно на Уралі. Тепер, через сорок років, ми маємо можливість, з одного боку, поговорити з Стусом, як із сучасником, з іншого — перевірити себе на відповідність того, що ми декларуємо, і наших вчинків. Адже можна казати: «Я за Україну, я за українську мову, я за щось». А чи далеко ти підеш захищаючи це? Легко сказати: «Я за все хороше». А потім приходять виклики: 2014 року, 2021 року  — і тоді за те, що ти декларуєш, треба відповідати чином, а не словами. Стус йшов до кінця».

Пан Кіпіані розповів, що коли Василя Стуса забирали в карцер, з якого він уже не повернувся, він сказав співв’язневі — російському дисидентові Леоніду Бородіну — що оголошує голодування. На питання: «Яке голодування?» — Стус відповів: «До кінця».

 

 

Торкаючись смерті Василя Стуса, обставини якої до сих пір не з’ясовані, пан Вахтанг сказав: «Для мене абсолютно неважливо чи на нього щось впало, чи його вдарили, чи не витримало серце. Це повинно цікавити слідчого, який розслідує цю справу, медика, який встановлює причину смерті. Для людей, які живуть сьогодні, повинно бути ясно: його навмисно вбивали. Це не переслідування, яке закінчилось випадковою смертю. Це не випадкова смерть: його навмисно вбивали. Його вбили двічі, а зараз відбувається третє вбивство, вже в незалежній Україні». Перше вбивство Василя Стуса, за словами Вахтанга Теймуразовича, мало місце за двадцять років і один день до його фізичної смерті. Тоді, після його славнозвісного виступу під час презентації фільму «Тіні забутих предків», його відсторонили від літературної діяльності. Друге — у вересні 1985 року, коли його знайшли мертвим у камері. Третє відбувається нині у залах суду, коли адвокати Віктора Медведчука говорять щось на кшталт: «Чому ви кажете, що  Медведчук цинік і фарисей, це ваш Стус — цинік і фарисей. У 1972 році — він радянський літератор, а у 1980 — каже що проти радянської влади» (нагадаємо, що у 2019 році Медведчук, котрий був захисником Стуса на судовому процесі у 1980 році, подав до суду позов із вимогою заборонити книгу, наполягаючи на тому, що в ній містяться  «висловлювання, які не відповідають дійсності» — Авт).

«Факти життя Василя Стуса, — продовжив пан Кіпіані — їх оцінка, підштовхують до думки, що говорячи про Стуса, ми говоримо про самих себе. Що ми можемо зробити сьогодні, якщо він міг зробити тоді так багато?»

У презентованій книжці Василя Стуса показано з різних сторін. Одна з цих сторін — документи КДБ, які фіксують його поведінку. «Найважливіше для мене — каже автор, — це поведінка людини, яка вже у 1980 році знала, що її ворогом є червона Москва». Як свідчать зібрані у книзі документи, протоколи допитів, перед обличчям цього ворога Василь Стус вирішив мовчати. Навіть коли проти нього висували неправдиві звинувачення, які ніяк не можна було довести. Мовчати попри те, що такою поставою він наражав себе на ризик до кінця життя опинитись «на лікуванні» у «спецпсихлікарні», а в тих умовах це було найгірше.

Наступний момент, який висвітлює автор — це намагання КДБ погіршити стан Стуса, оточуючи його людьми, які б ставились до нього вороже або принаймні неприязно. Це були люди, з якими він працював в бригаді під час заслання після першого ув’язнення, це був російський кримінальний злочинець Ромашов, потім — російський дисидент Бородін, який дотримувався шовіністичних поглядів. Стус в будь-якому середовищі залишався собою, а з Бородіним вони домовились говорити тільки про поезію, літературу, мистецтво.

У книзі також представлені 12 табірних нотаток Василя Стуса, написаних, а точніше — нашкрябаних на клаптиках технічного паперу. Їх можна назвати останніми відомими нам творами Стуса, які, за словами пана Кіпіані, «надзвичайно теплі» коли йдеться про співв’язнів, і «надзвичайно принципові», коли йдеться про тодішні літературні процеси. «Це безпрецедентний документ часу,  — каже він, — в якому є і біль, і сила, і добро».

«Мета цієї книжки, — сказав  на закінчення презентації Вахтанг Кіпіані, — не в тому, щоб люди полюбили історію, а щоб вони знали, за що сьогодні йде війна. А війна йде за те саме, за що сидів Стус: за право бути українцем».

Пан Вахтанг відповів на запитання учасників заходу. Торкаючись особи Віктора Медведчука, він сказав, що не вважає, що той міг знищити або врятувати Стуса. Будучи пішаком в системі, він не міг зробити ні того, ні іншого, але він не виконав того, що повинен виконати кожний адвокат стосовно свого підзахисного.  Ділячись враженнями від фільму «Заборонений», пан Кіпіані зазначив, що у фільмі Василя Стуса показано не людиною, яка переживає своє життя, а такою, що «народилась героєм і героєм померла, тоді як реальний Стус набагато складніший, і його не можна малювати однією фарбою».

Також Вахтанг Кіпіані відповідав на запитання щодо іншої своєї книжки — «Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому ХХ столітті», яка являє собою збірку з тридцяти публікацій. За словами автора, її мета — показати трагічні події 1940-х років не як окремо взяте явище, що виникло нізвідки, а як обумовлені попереднім ходом історії. При цьому мета з’ясовувати «хто винний» з самого початку не ставилась, як не ставилась мета нав’язати комусь іншу точку зору. В тих умовах зіткнення було не уникнути. І українці, і поляки мають своїх героїв, і мають право їх вшановувати. Така позиція близька до позиції: «Пробачаємо і просимо пробачення», переконаний Вахтанг Кіпіані.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

книги

МІСЦЕ

Вінниця
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: