В Іспанії відбулася беатифікація трьох мирянок-волонтерок, які були вбиті з ненависті до віри під час антикатолицьких переслідувань в Іспанії в період громадянської війни.
«¡Viva Cristo Rey! — Нехай живе Христос Цар!» — із цими словами на устах 28 жовтня 1936 року, після знущань і принижень, були розстріляні три медсестри-волонтерки Червоного Хреста. Сьогодні Церква офіційної вшановує їх як мучениць, пише Vatican News. У суботу, 29 травня 2021р., кардинал Марчелло Семераро, префект Конгрегації у справах канонізацій, очолив у катедральному соборі міста Асторґи (північ Іспанії) беатифікаційні урочистості. Представляючи там Святішого Отця, він проголосив Марію Пілар Ґуйон та її двох співтоваришок блаженними Католицької Церкви.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2021/05/Martires-Astorga_2345475450_15582306_667x375.png)
Життєвий профіль нових блаженних
Марія Пілар Ґуйон мала 25 років, коли принесла в дар своє життя. Уродженка Мадрида, вона була старшою з чотирьох дітей у побожній сім’ї. Досвід віри сприяв їхньому поглибленню духовного життя та активній діяльності в Церкві й суспільстві. У липні 1936 року вона перебралася до Асторґи, де сім’я мала будинок.
Кузина Марії, Октавія Іґлесіас Бланко, була трохи старшою. Вона народилася в Асторзі й також зростала в сім’ї, позначеній глибокою релігійністю, через що значну частину свого часу присвячувала завданням апостольства як катехитка в парафії та активна учасниця християнських асоціацій. Часто відвідувала вбогі квартали, поспішаючи з допомогою потребуючим. У жовтні 1936 року їй сповнився 41 рік.
Наймолодшою з трьох була Ольґа Перес Монтесерін Нуньєс, яка народилася в Парижі, але ще дитиною разом із батьками приїхала до Асторґи, в рідну землю батьків. Відкрита на всіх і завжди усміхнена юначка, що прагнула допомагати ближнім, віддала своє життя, маючи всього 23 роки.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2021/05/EFE-J.Casares-700x394.jpg)
Фото: EFE/ J.Casares, El Imparcial
Спільність у вірі та прагненні служити
Спільною в усіх трьох була віра, якою ці мирянки жили в сімейному та парафіяльному середовищі, беручи активну учать у різних згуртуваннях, таких як Католицька Акція, Доньки Марії, Апостольство молитви. Вони також поділяли особливе почуття солідарності й турботи про потребуючих. Коли розпочалася війна, всі три записалися на інтенсивні курси медичного волонтерства, організовані Червоним Хрестом.
Так сповнилося їхнє бажання бути корисними на полі бою, допомагаючи хворим і пораненим. На початку жовтня Марія Пілар, Октавія та Ольґа були призвані як волонтерки до шпиталю в Пуерто-де-Сом’єдо в Астурії, розташованого поблизу фронту. Завершивши період свого служіння, вони вирішили залишитися, розуміючи складність ситуації.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2021/05/Astorga_2345475447_15582192_667x375.png)
Фото: Religion Digital
Мученицька смерть
На світанку 27 жовтня лікарня зазнала нападу. Хоч медсестри могли втекти, вони відмовилися залишити поранених, усвідомлюючи, що ризикують життям. Нападники перестріляли поранених, а медперсонал взяли у полон. Трьох медсестер, разом з іншими полоненими, яких незабаром розстріляли, привели до Пола-де-Сом’єдо, де, незважаючи на приналежність до Червоного Хреста, передали їх в руки місцевого воєнного комітету.
Від дівчат вимагали зректися віру в обмін на свободу. Відмова розпалила шал насильства, але не зважаючи на катування та приниження, вони готувалися до смерті з молитвою на устах. Роздягнених медcестер зі скованими руками волокли вулицями села, а опівдні, 28 жовтня 1936 року, розстріляли. Вирок виконали три жінки, які відзначалися особливою жорстокістю під час катувань і поділили між собою їхній одяг. «¡Viva Cristo Rey!» — встигли вигукнути мучениці, переш ніж упасти від пострілів. Знущання продовжилися вже над мертвими тілами.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2021/05/E2i9zw0X0AEVjEg-700x525.jpg)
Фото: Religion Digital
Прослава
Слава мучеництва трьох медсестер швидко поширилася серед церковної спільноти. Через два роки після трагічних подій їхні тіла було віднайдено у братській могилі та перенесено до катедрального собору в Асторзі. Пам’ять про них не згасла в спільноті вірних і через десятки років, тож у березні 2006 року дієцезія відкрила беатифікаційний процес. Він завершився 11 червня 2019 року, коли Папа Франциск затвердив для проголошення декрет про визнання їхнього мучеництва.
Блаженні мучениці з Асторґи сіяли любов, а не ненависть, до всіх ставилися з милосердям, особливо до хворих і потребуючих. Вони несли тепло та світло Божої присутності в світ, де часто бракувало людяності. Їхнє послання не втратило своєї актуальності й через 85 років після відважного свідчення. Після недільної молитви «Ангел Господній», вітаючи нових блаженних у Церкві, Папа Франциск назвав їх «відважними мирянками, що наслідували Милосердного самарянина».
Варто зазначити, що хоча війна 1936-1939 років в Іспанії і зветься «громадянською», та в ній по стороні комуністів брали участь чимало радянських військових, а також добровольців, які їхали туди воювати за поширення комуністичного світу.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2021/05/MAria-Pilar-700x394.jpeg)
Шлях до подолання страху
Шлях милосердя, яким пройшли мученики, відкритий для нас. Про це вранці 29 травня 2021р. заявив кардинал Марчело Семераро, префект Конгрегації у справах канонізацій, під час проповіді на беатифікаційній Святій Месі.
«Ми всі слабкі», так само як «слабкі були наші сестри», — зазначив кардинал на початку проповіді і навів слова, які Господь повторював своїм учням — і які також повторює нам, бо знає, що ми їх потребуємо: «Не бійтеся!»
Підкреслюючи, що «наше суспільство позначене страхом», префект Конгрегації у справах канонізацій підкреслив: «Справжня проблема для нас постає тоді, коли страх визначає наш вибір або коли він змушує нас відмовитися від своїх переконань; коли це блокує нас у стосунках з іншими, а також із Богом». А шлях до подолання страху — це милосердя.
«Це шлях, яким пройшли наші мучениці; і це шлях, завжди відкритий для нас. Не тільки у драматичних ситуаціях, але і в якнайбільш звичайних. Не тільки стосовно тих страхів, які можуть походити від погроз з боку людей, але й тих, що пов’язані з фактом, що ми — просто слабкі люди, та надзвичайними ситуаціями, які трапляються в житті», — сказав кардинал.
![](https://credo.pro/wp-content/uploads/2021/05/Reliquias_2345475449_15582268_667x375.png)
Фото: Religion Digital
«Бог близькості»
Також і в нинішній ситуації, позначеній страхом через пандемію, шлях залишається той самий, підкреслив ієрарх:
«Наш Бог — близько, і просить нас бути поруч один з одним, не віддалятися одне від одного. (…) Можливо, ми не можемо наблизитися фізично, щоб не заразитися, але — так, ми можемо пробудити в собі позицію близькості: за допомогою молитви, за допомогою різних форм близькості (…) Наш Бог — поруч, бо Він хоче супроводжувати нас у житті. Він — Бог близькості. Ось чому ми не відокремлені особини: ми близькі, бо спадщина, яку ми отримали від Господа, — це близькість, тобто жест близькості», — сказав кардинал Марчело Семераро.
Три молоді мирянки, зазначив кардинал, воліли «згоріти у вогні любові», аніж «дати страху заблокувати себе». Своїм мучеництвом вони «доповнили своє мирянське служіння», яке полягало в чинному активному апостольстві. Ми не зможемо бути учнями Христа, втікаючи від конфліктів, вдаючись до «страхування життя», зазначив кардинал і процитував пастирський лист єпископа Асторги, написаний як підготовка до урочистої беатифікації:
«Можливість мучеництва завжди присутня у житті християн».