В Іспанії відбулася беатифікація трьох мирянок-волонтерок, які були вбиті з ненависті до віри під час антикатолицьких переслідувань в Іспанії в період громадянської війни.
«¡Viva Cristo Rey! — Нехай живе Христос Цар!» — із цими словами на устах 28 жовтня 1936 року, після знущань і принижень, були розстріляні три медсестри-волонтерки Червоного Хреста. Сьогодні Церква офіційної вшановує їх як мучениць, пише Vatican News. У суботу, 29 травня 2021р., кардинал Марчелло Семераро, префект Конгрегації у справах канонізацій, очолив у катедральному соборі міста Асторґи (північ Іспанії) беатифікаційні урочистості. Представляючи там Святішого Отця, він проголосив Марію Пілар Ґуйон та її двох співтоваришок блаженними Католицької Церкви.
Життєвий профіль нових блаженних
Марія Пілар Ґуйон мала 25 років, коли принесла в дар своє життя. Уродженка Мадрида, вона була старшою з чотирьох дітей у побожній сім’ї. Досвід віри сприяв їхньому поглибленню духовного життя та активній діяльності в Церкві й суспільстві. У липні 1936 року вона перебралася до Асторґи, де сім’я мала будинок.
Кузина Марії, Октавія Іґлесіас Бланко, була трохи старшою. Вона народилася в Асторзі й також зростала в сім’ї, позначеній глибокою релігійністю, через що значну частину свого часу присвячувала завданням апостольства як катехитка в парафії та активна учасниця християнських асоціацій. Часто відвідувала вбогі квартали, поспішаючи з допомогою потребуючим. У жовтні 1936 року їй сповнився 41 рік.
Наймолодшою з трьох була Ольґа Перес Монтесерін Нуньєс, яка народилася в Парижі, але ще дитиною разом із батьками приїхала до Асторґи, в рідну землю батьків. Відкрита на всіх і завжди усміхнена юначка, що прагнула допомагати ближнім, віддала своє життя, маючи всього 23 роки.
Фото: EFE/ J.Casares, El Imparcial
Спільність у вірі та прагненні служити
Спільною в усіх трьох була віра, якою ці мирянки жили в сімейному та парафіяльному середовищі, беручи активну учать у різних згуртуваннях, таких як Католицька Акція, Доньки Марії, Апостольство молитви. Вони також поділяли особливе почуття солідарності й турботи про потребуючих. Коли розпочалася війна, всі три записалися на інтенсивні курси медичного волонтерства, організовані Червоним Хрестом.
Так сповнилося їхнє бажання бути корисними на полі бою, допомагаючи хворим і пораненим. На початку жовтня Марія Пілар, Октавія та Ольґа були призвані як волонтерки до шпиталю в Пуерто-де-Сом’єдо в Астурії, розташованого поблизу фронту. Завершивши період свого служіння, вони вирішили залишитися, розуміючи складність ситуації.
Фото: Religion Digital
Мученицька смерть
На світанку 27 жовтня лікарня зазнала нападу. Хоч медсестри могли втекти, вони відмовилися залишити поранених, усвідомлюючи, що ризикують життям. Нападники перестріляли поранених, а медперсонал взяли у полон. Трьох медсестер, разом з іншими полоненими, яких незабаром розстріляли, привели до Пола-де-Сом’єдо, де, незважаючи на приналежність до Червоного Хреста, передали їх в руки місцевого воєнного комітету.
Від дівчат вимагали зректися віру в обмін на свободу. Відмова розпалила шал насильства, але не зважаючи на катування та приниження, вони готувалися до смерті з молитвою на устах. Роздягнених медcестер зі скованими руками волокли вулицями села, а опівдні, 28 жовтня 1936 року, розстріляли. Вирок виконали три жінки, які відзначалися особливою жорстокістю під час катувань і поділили між собою їхній одяг. «¡Viva Cristo Rey!» — встигли вигукнути мучениці, переш ніж упасти від пострілів. Знущання продовжилися вже над мертвими тілами.
Фото: Religion Digital
Прослава
Слава мучеництва трьох медсестер швидко поширилася серед церковної спільноти. Через два роки після трагічних подій їхні тіла було віднайдено у братській могилі та перенесено до катедрального собору в Асторзі. Пам’ять про них не згасла в спільноті вірних і через десятки років, тож у березні 2006 року дієцезія відкрила беатифікаційний процес. Він завершився 11 червня 2019 року, коли Папа Франциск затвердив для проголошення декрет про визнання їхнього мучеництва.
Блаженні мучениці з Асторґи сіяли любов, а не ненависть, до всіх ставилися з милосердям, особливо до хворих і потребуючих. Вони несли тепло та світло Божої присутності в світ, де часто бракувало людяності. Їхнє послання не втратило своєї актуальності й через 85 років після відважного свідчення. Після недільної молитви «Ангел Господній», вітаючи нових блаженних у Церкві, Папа Франциск назвав їх «відважними мирянками, що наслідували Милосердного самарянина».
Варто зазначити, що хоча війна 1936-1939 років в Іспанії і зветься «громадянською», та в ній по стороні комуністів брали участь чимало радянських військових, а також добровольців, які їхали туди воювати за поширення комуністичного світу.
Шлях до подолання страху
Шлях милосердя, яким пройшли мученики, відкритий для нас. Про це вранці 29 травня 2021р. заявив кардинал Марчело Семераро, префект Конгрегації у справах канонізацій, під час проповіді на беатифікаційній Святій Месі.
«Ми всі слабкі», так само як «слабкі були наші сестри», — зазначив кардинал на початку проповіді і навів слова, які Господь повторював своїм учням — і які також повторює нам, бо знає, що ми їх потребуємо: «Не бійтеся!»
Підкреслюючи, що «наше суспільство позначене страхом», префект Конгрегації у справах канонізацій підкреслив: «Справжня проблема для нас постає тоді, коли страх визначає наш вибір або коли він змушує нас відмовитися від своїх переконань; коли це блокує нас у стосунках з іншими, а також із Богом». А шлях до подолання страху — це милосердя.
«Це шлях, яким пройшли наші мучениці; і це шлях, завжди відкритий для нас. Не тільки у драматичних ситуаціях, але і в якнайбільш звичайних. Не тільки стосовно тих страхів, які можуть походити від погроз з боку людей, але й тих, що пов’язані з фактом, що ми — просто слабкі люди, та надзвичайними ситуаціями, які трапляються в житті», — сказав кардинал.
Фото: Religion Digital
«Бог близькості»
Також і в нинішній ситуації, позначеній страхом через пандемію, шлях залишається той самий, підкреслив ієрарх:
«Наш Бог — близько, і просить нас бути поруч один з одним, не віддалятися одне від одного. (…) Можливо, ми не можемо наблизитися фізично, щоб не заразитися, але — так, ми можемо пробудити в собі позицію близькості: за допомогою молитви, за допомогою різних форм близькості (…) Наш Бог — поруч, бо Він хоче супроводжувати нас у житті. Він — Бог близькості. Ось чому ми не відокремлені особини: ми близькі, бо спадщина, яку ми отримали від Господа, — це близькість, тобто жест близькості», — сказав кардинал Марчело Семераро.
Три молоді мирянки, зазначив кардинал, воліли «згоріти у вогні любові», аніж «дати страху заблокувати себе». Своїм мучеництвом вони «доповнили своє мирянське служіння», яке полягало в чинному активному апостольстві. Ми не зможемо бути учнями Христа, втікаючи від конфліктів, вдаючись до «страхування життя», зазначив кардинал і процитував пастирський лист єпископа Асторги, написаний як підготовка до урочистої беатифікації:
«Можливість мучеництва завжди присутня у житті християн».