Роздуми

Аби не звикнутися з гріхом, треба розуміти, в чому він полягає…

03 Серпня 2021, 17:11 3662

В принципі, нам узагалі не здається, що ми грішимо. Ми тільки маємо якесь неприємне відчуття, якусь гризоту, але знаємо, що це, власне кажучи, неминуче явище.

Розгляньмо цю трудність, перш ніж на неї відповісти.

Так, нам здається, що інші люди — багато інших людей — живуть собі спокійно і їм зовсім не заважають ті помилки, які в нас самих викликають муки совісті. Через це ми щоразу більше доходимо переконання, що гріха уникнути неможливо: чи то з причин психологічної природи, чи з матеріальних приводів. Ми б могли собі дорікати, наприклад, що пропустили недільну Месу, але ж нам не вдалося на неї піти, бо треба було залишитися з дітьми/ хворим удома. Так само як існує звичка звинувачувати себе за те, що їв м’ясо у п’ятницю — тоді як обставини були такі, що дотриматися посту не вийшло. В усьому цьому якось «стирається» поняття гріха, оскільки поступово перестаєш розуміти, як саме його визначити.

Інколи дехто вважає, що як Собор модифікував певні правила, а Церква ступила на шлях реформ і скасувала певні приписи, колись обов’язкові (наприклад, дотримання п’ятничного посту по багатьох країнах чи обов’язок для священиків носити сутани), то і багато іншого зазнало змін. Тому ми дозволяємо собі потихеньку думати, що те, що сьогодні заборонене, завтра може бути дозволене.

Прикладом може послужити хоч би той факт, що ми (католики) увійшли в серйозний діалог із протестантами, хоча ще не так давно між нами панувала атмосфера загальної підозри та недовіри, а в часи релігійних воєн одні других навзаєм катували і вбивали.

В замку Амбуаз нині показують відвідувачам залу, де під час релігійної війни король, королева та весь двір дивилися на тортури протестанта, підвішеного на гак, і робилося це в ім’я того, що вважали істинною вірою.

Отож що робити, аби в нинішній ситуації змін і реформ не згубитися в тому, що дозволене і що заборонене, що добре сьогодні, хоча було поганим учора? Яким саме чином уникнути цього неспокою, який інколи зроджується разом із почуттям, що ми, власне кажучи, не так уже й знаємо, що таке гріх?

У цій ситуації, прагнучи уникнути неспокою, ми радше відштовхуємо від себе такі питання.

 

Переступ чи зрада?

Спробуймо на це відповісти. Всупереч тому, що нам здається, усвідомлення гріха зовсім не є природним явищем. Так само і з дружбою, що її інколи вважають чимсь легким. Але що нам залишилося у зрілому віці зі шкільних дружб, які тоді здавалися такими простими і, як це не раз говорилося, дружбою назавжди? Більш-менш те саме і з усвідомленням гріха. Можна би подумати, що зазнаний колись неспокій сумління у зв’язку з «гріхом» поступово притупився, став буденністю, і врешті людина його позбулася. Однак чи ми насправді мали усвідомлення гріха, чи, може, в нас радше існувало тільки усвідомлення закону, зобов’язувального припису? Бо тоді гріх зводиться тільки до переступу закону, до непослуху щодо приписів, — а якщо закони втрачають сенс, то тим самим зникає і розуміння гріха.

Тим часом то не закон і не якийсь припис визначає гріх, а щось набагато більше, якесь спеціальне світло. Тільки у колі цього світла я можу визнати, що я грішник, оскільки воно дає мені відкрити те, що найкраще і правдиве, те, що я можу і повинен робити. Це світло жадане, бо воно поєднується з моїм щастям, з осягненням мети мого життя. Воно стає «принципом» моєї поведінки, але у зовсім іншому значенні, ніж це зазвичай розуміють, бо дає мені втямити, у чому полягає істинна єдність мого життя і дозволяє визначити ієрархію прагнень.

Отож гріх не полягає насамперед у «відході» від принципу, а радше в тому, що ми не хочемо прийняти цього принципу, не бажаємо шукати того світла, дозволяючи провадити себе іншим світильникам. Ми володіємо страхітливим привілеєм людської свободи, і я цілком можу сказати «ні» тому, що краще, а отже, істинне.

Додаймо ще, що цього світла ми природним чином не маємо у своєму розпорядженні, якщо хтось — тобто Христос — не запалюватиме його перед нами щодня. Зводячи поняття гріха єдино до переступу закону, ми вочевидь можемо втратити усвідомлення гріха. Натомість гріх — це зрада; а це щось зовсім інше. Вороги, загалом беручи, зрадити не можуть. Тільки друг може зрадити.

Уявімо собі жінку-грішницю з Євангелія перед лицем Христа, який їй усе простив, повернув їй надію, вберіг її від неї самої та від інших. Припустімо, що ця жінка зі сміхом відвертається від Христа і йде назад до своїх гріхів.

От вам і визначення.

 

Хоч були винні смерті… дав їм час і нагоду відвернутися від лукавства (Мудр 12, 19-20).

 

Жаліймо за свої гріхи, доки ще є час.
Коли начиння, яке ліпить гончар, покривиться чи розпадеться, його руки можуть його наново сформувати.
Але коли це начиння вже в печі, нічого не вийде в ньому виправити.
Формуймо глину, якою ми є, доки ще можна…

ІІ послання Климента

 

Переклад CREDO за: Бернард Бро ОР, Dominikanie

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com zlib project Immediate Unity