«Я була, як бурхливий потік. Одного хлопця мені б точно не вистачило. Я хотіла чогось більшого, захопливого. Отже, вибрала Бога… Христос — це єдиний чоловік, який мене не розчарує!»
Її називають «Матір’ю Терезою Каїра». Вона мріяла не лише служити бідним, а оселитися з жебраками, сміттярами й тими, кого життя особливо покалічило.
Їй було 62 роки, коли вона покинула стіни монастиря й оселилася серед бідняків у передмісті Каїра, в місці, куди боялася заглядати поліція. І зробила там революцію.
«Христоc хотів піти туди», — казала вона пізніше. Сестра Еммануель, яка народилася в Бельгії 1908 року, показує, як довіра Ісусові веде нас із безодні гріха до справжньої святості.
«…дано мені в тіло колючку…»
«Я, Мадлен Сенкен, — людина, якій треба доторкнутися, щоб повірити. Але я не сумніваюся. Гонитва за земним життям означала би для мене розпач, поразку. Я була впевнена, що не позбудуся “диявола під шкірою”. Не зможу змінити власну природу. Але я вірила, що Христос, який переміг світ, переможе й мене», — писала вона у «Сповіді черниці» у 94 роки, вже як сестра Еммануель зі згромадження Сестер Божої Матері Сіону.
Вона згадувала тоді один день 1927 року, коли вирішила вступити до монастиря. Їй було 19 років і вона мала репутацію кокетки, яка полюбляє сильний макіяж, не дуже вишукано вбрана, палить цигарки й охоче зустрічається з кожним чоловіком, який їй нагодиться.
Постійна потреба сексуальних відчуттів була такою великою, що іноді вона виходила вечорами, щоб дати їм волю з випадковим чоловіком. І водночас — що здається абсурдним — із 12 років Свята Меса стала центром її життя, джерелом радості.
Мадлен приходила на неї щодня і щодня приступала до Причастя. Скоївши гріх, вона негайно бігла до сповіді, щоб не втратити стану благодаті. Грішила часто, у дитинстві була залежною від мастурбації.
Попри це дівчина невпинно боролася зі своєю чуттєвістю. Вона програвала, це здавалося цілковитою поразкою; але в глибині душі вона знала, що бореться за своє життя, і що вона — вперта, тому не збиралася здатися.
«Іди й більше не гріши»
«Я хотіла бути проституткою», —по роках напише черниця у своїх мемуарах, які дозволить опублікувати лише після своєї смерті. «У вашому віці я була, як бурхливий потік. Одного хлопця мені б точно не вистачило. Я хотіла чогось більшого, захопливого. Отже, вибрала Бога!» — скаже сестра Еманнуелле жебракам з Езбет Ель-Нагль у 1971 році.
Її сповідник, о.Рикманс, заламав руки, коли вона попросила його бути посередником і попросити в її матері дозвіл вступити до згромадження ще до того, як їй виповниться 21 рік.
Він прокричав:
— Ви кидаєтеся в обійми проституції й насмілюєтеся мене просити про чернече життя?!
— Звісно, що я кажу про чернече життя, а Ви гасите моє покликання.
— У монастирі складають обітниці!
— Саме цього я і хочу: пов’язати себе обітницями.
— А чистота? Ви мене чуєте: чистота!
— Пф! У монастирі немає чоловіків, що Ви думаєте я там робитиму?
— А послух? Ви нікого не слухаєтеся!
— Будь ласка, Ви нічого не розумієте. Саме тому я хочу вступити до монастиря. Я вже не можу більше, я вже не витримую з собою: постійно собою керувати, опановувати себе; хочу уставу, мені потрібно, щоб щось мене тримало… Христос — це єдиний чоловік, який мене ніколи не розчарує!
«Той, хто любить, не помирає!»
1929 року Мадлен переступила поріг згромадження Сестер Божої Матері Сіону і наполегливо дотримувалася обітниць чистоти, вбогості та послуху аж до дня своєї смерті 20 листопада 2008 року, тобто протягом 79 років.
«Я позбулася барвистих ганчірок молодої кокетки, щоб одягнути непривабливу чорну сукню і вельон. Я вже не була невільницею бажання подобатися! Колись мені було достатньо подобатися хлопцям. У мене було через це дуже багато проблем. І раптом я відчула, що вільна, вільна!»
Протягом усього свого чернечого життя сестра Еммануель відповідала на поклик двох своїх любовей: Христа, друга з часів Першого Причастя, і місій, служіння бідним у далеких країнах. Обом вона відповіла героїчно. Йшла туди, куди ніхто не хотів іти. «Уявіть собі вулицю, до такої міри завалену сміттям, аж нема де поставити ногу; життя у старих, дірявих контейнерах; чорних свиней, диких псів, великих і товстих щурів, рої мух, і в самому центрі цього смітника — стадо дітей», — писала вона про місце серед каїрських сміттярів, яке обрала своїм домом.
Завдяки впертості, розуму та великому почуттю гумору їй вдалося залучити можновладців з усього світу, щоб зібрати гроші та збудувати там клініку, пологовий будинок, притулок для літніх людей, а пізніше — екологічна ідея — компостну фабрику.
«Я дякую Богу, який схилив мене до пошуків та відкриття бідності. Бідність відкриває на любов. У тиші моїх проведених за спогляданням днів я зрозуміла, що так триває боротьба любові та справедливості з силами смерті. Вона народжується у щоденній простості, якщо тільки особистий інтерес не становить єдину мету нашого життя, а нещастя інших зворушує нас до глибини душі», — написала сестра Еммануель незадовго до смерті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
