Це може здаватися дещо дивним. Що спільного з присутністю Бога має наша звична прозаїчна буденність?
Коли миємо посуд або виходимо на прогулянку — простим закликом можемо повернутися до досвіду Божого дитинства.
Або молитва, або праця?
Ми молимося частіше або рідше; у нас також улюблені молитви. Закінчивши молитву, можемо подумати: ну прекрасно, а тепер — до роботи. Молитва тоді є таким ексклюзивним часом святої присутності перед Богом, після якого настає звична щоденна рутина.
Практика Божої присутності протягом дня ламає це розмежування. Завдяки ній ми запрошені до того, щоб молитвою було все.
Прекрасним натхненням практикувати пам’ять про Божу присутність є брат Лаврентій від Воскресіння (Миколай Герман). Він жив у Франції в XVII столітті і після служби в армії вступив до ордену босих кармелітів. Працював у кухні, а ще був шевцем. В ордені пережив болісний досвід кризи і темряви.
Певної миті, однак, перед ним відкрилася дорога простого тривання у Божій присутності. Тоді він облишив усі побожні практики, що не були обов’язковими для монаха, і зважився на те, що сам називав «мовчазною і таємничою розмовою душі з Богом, яка немовби ніколи не завершується».
Просто бути
Коли ми докладаємо чималих зусиль до того, щоб бути в Божій присутності, то можемо потрапити в своєрідну ілюзію. Нам може видатися, що такий стан потрібно створити якоюсь спеціальною практикою.
Тоді як справи виглядають зовсім інакше. Наше завдання це передусім усунути бар’єри в досвіді Божої присутності. Як казав Яків у Книзі Буття, «направду Господь є на цьому місці, а я не знав» (Бут 28, 16).
Ми інколи сприймаємо своє внутрішнє життя як поле битви. Внутрішній конфлікт, боротьба і витіснення негативних емоцій роблять так, що нам тяжко відкритися на Божу присутність. Коли ми зазнаємо негативних емоцій, цей стан ніяк не є перешкодою для буття у Божій присутності. Ми тоді можемо глибоко вдихнути, усвідомити свій гнів чи сум, а потім прийняти ці емоцій так, як мати приймає і обіймає свою дитину.
Перше, що ми можемо зробити, це чуло прийняти те, що в нашому житті негативне і тяжке. Другим виміром практикування Божої присутності є усвідомлення в цю мить різних відчуттів, що походять від тіла. Як наші ноги торкаються підлоги? Що ми відчуваємо, тримаючи ручку в пальцях? Яка в неї фактура? Який звук долинає з-за вікна? Як там шумить транспорт?
Це може видатися трохи дивним. Що спільного з Божою присутністю мають ці звичні та прозаїчні враження? Однак особливо те, чого ми торкаємося, і те, що ми чуємо в цей момент, повертає нас у реальність.
Третій крок це усвідомити внутрішні історії. Про що я зараз думаю? Які теми займають мій розум? Чи є якась панівна тема, що поглинає мене найбільше? Не йдеться про те, щоб її змінювати; йдеться про усвідомлення того, чим мої думки зараз насправді зайняті.
Простий заклик
Практикувати усвідомлення Божої присутності — це спосіб відкрити інтимну присутність Бога в нас. Ця присутність не залежить від того, що ми робимо, як сильно зосереджені і т.д.
Дуже допомагає практикувати Божу присутність повторювання протягом дня простого заклику. Зокрема тоді, коли маємо хвилину перепочинку і наш розум не поглинутий працею, яка його заповнює. Ці формули можуть бути різними і походити з нашої щоденної молитви. Наприклад (на вибір):
Боже, прийди мені на допомогу.
Господи, поспіши мені на порятунок.
Свята Маріє, Мати Божа,
відкрий моє серце на Твою любов.
Ісусе, уповаю на Тебе.
Ісусе, перебуваю з Тобою.
Господи, віддаю себе Тобі.
Господь мій і Бог мій.
Нехай буде воля Твоя.
Нехай прийде царство Твоє.
Не моя, але Твоя воля нехай станеться.
Допомога наша в імені Господа.
Прийди, Господи Ісусе.
Говори, Господи, слуга Твій слухає.
Господи, вчини зі мною, що бажаєш.
Варто вибрати якийсь один заклик, щоби він міг укоренитися в нашому серці. Не треба його повторювати з якимось натиском чи примусом. Цей заклик не створює Божої присутності. Бог є з нами завжди, в кожну мить. Однак наші різні рани і завчені реакції провадять нас до віддалення від Бога.
Може статися, що ми надто часто думками занурені в болях минулого або у страху за майбутнє. Проживаємо своє життя у сепарації від Джерела любові і страждаємо від цього. Такі заклики дають нам самим нагоду замінити ваше фальшиве внутрішнє застрягання на думках про себе правдою про те, що ми — діти Бога. Тоді ми повертаємося до реальності, бо саме в нашому «тут і тепер» ми можемо Бога зустріти.
Дуже простим способом практикувати Божу присутність є молитва «Ангел Господній». Опівдні в храмах дзвонять на запрошення вірних до того, щоб вони перервали пацю і на кілька хвилин занурилися в таємницю Втілення. Ми не завжди можемо відірватися від роботи. Однак якщо це можливо, то ця коротка молитва може стати у великій пригоді. Налаштуйте собі будильник на телефоні.
Божа інтимність
Практикуючи життя у Божій присутності, ми відкриваємося на Любов з великої літери. Бог не перебуває поруч із нами так само, як стілець біля столу, і Він перебуває в нас не так, як ложечка у склянці. Божа присутність занурює нас у любов — ми і не «розмішані» в Ньому, і не перебуваємо окремо один від одного.
Якимось таємничим чином Бог запрошує нас до стосунків, до внутрішнього і неосяжного життя Трійці. Практикувати усвідомлення Божої присутності — це впускати Божу любов у наші звичайні буденні заняття. Миючи посуд або йдучи вулицею, ми простими закликами можемо постійно повертатися до досвіду Божого дитинства.
Постійне повертання до Божої присутності пов’язане з безкорисливістю. Ми робимо це не для того, щоб почутися ліпше або щось отримати. Єдиною метою і сенсом цієї практики є наша любов до Нього.
Святий Франциск ходив вулицями і кричав: «Любов не люблена!» Практикувати усвідомлення Божої присутності — це простий спосіб відповісти на цю любов, якою нас полюбили.
Переклад CREDO за: Адам Полєскі, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
