У 13-річному віці Алехандро Сеоане полонила краса собору Святого Сімейства в Барселоні. Йому було зрозуміло, що саме він продовжить справу Антоніо Ґауді.
2013 року він став одним з архітекторів Саґрада Фамілія. Завершення будівництва заплановано на 2026 рік. Алехандро Сеоане працював над барселонським собором 12 років і відіграв ключову роль у розвитку будівництва. З моменту приєднання до технічного офісу в квітні 2013 року він брав участь у численних важливих проєктах: будівництві західної сакристії, завершенні веж Євангелістів та Діви Марії, проєктуванні підлоги базиліки та літургійному облаштуванні, включаючи лави, хрест, процесійні свічки та різні ковані декоративні елементи всередині та зовні храму. Нині 45‑річний архітектор працює над проєктом головного фасаду Саґрада Фамілія — фасаду Слави.
— Для Ґауді Саґрада Фамілія була справою всього його життя. Який Ваш зв’язок із базилікою? Що для Вас означає робота над цією міфічною пам’яткою?
— Моя пригода з базилікою почалася, коли мені було 13 років. Я відвідав виставку в Ла Педрера, яка справила на мене величезне враження — настільки, що я купив книгу про будівлю Джоана Бассегоди та Нонелла. Студія Ґауді в Саґрада Фамілія часто згадувалася там, тож я наполіг, щоб батько взяв мене туди на наступні вихідні.
В той час фасади Різдва і Страстей Христових уже були завершені, а центральна наву тільки починали піднімати: хори й перші колони були в процесі будівництва, і величезний простір набував форми. З того дня я знав, що хочу працювати там, коли виросту.
— Чи вдається Вам поєднати вірність стилю Ґауді з сучасними інноваціями?
— Це, безсумнівно, великий виклик, з яким ми всі стикаємося у Саґрада Фамілія: залишатися вірним стилю Ґауді, одночасно впроваджуючи інновації, характерні для нашого часу. Нинішні будівельні та інженерні техніки нам на користь. Вони дозволяють досягти високої точності й максимально можливої вірності формам і структурам, задуманим Ґауді.
Але є ще один, і дедалі важливіший аспект: світ інфраструктури та інсталяцій. Це головний виклик на сьогодні, оскільки він вимагає просторів, яких не існувало за часів Ґауді, й ми повинні впроваджувати їх, не ставлячи під загрозу оригінальний дизайн.
— Чи були якісь елементи або деталі, які особливо надихали Вас під час будівництва?
— З моменту початку роботи у 2013 році кожен проєкт, у якому я брав участь, навчав мене чогось нового.
Першим великим проєктом, у якому я брав участь, був дизайн інтер’єру сакристії, що виходить на фасад Страстей. Мені довірили розробити дизайн усього інтер’єру, меблів та планування першого поверху. У цьому випадку мене надихнула геометрична модульність, яку Ґауді використовував у своїх літургійних меблях та столярних виробах, переважно на основі рівностороннього трикутника. Починаючи з цієї базової форми, яку він використовував, наприклад, в амвоні, сповідальнях крипти і дверях двору Розер, я детально вивчив, як він обробляв деревину, з’єднання та фурнітуру, що слугувало мені вказівкою.
Пізніше, коли мені доручили розробити дизайн лав для вірян, я використав лавку в крипті Колонії Ґуель, спроєктовану самим Гауді, як модель. Насправді неможливо зосередитися на одному елементі: Саґрада Фамілія настільки величезна і складна, що кожен новий проєкт надихає нас по‑різному. Ми завжди шукаємо сильну точку відліку — чи то в базиліці, чи в інших роботах Ґауді, — щоби зберегти цілісність і безперервність проєкту.
— Які основні технічні чи художні виклики ще потрібно подолати, перш ніж будівництво буде повністю завершено?
— Наразі однією з головних технічних проблем є хрест центральної вежі, що присвячена Ісусу Христу. Цей елемент є абсолютно унікальним не лише через своє символічне значення — великий чотирираменний хрест, що вінчає храм, — але й через свою структурну складність. Було використано надміцний бетон із мінімальною товщиною приблизно 10 сантиметрів, тоді як стандарти зазвичай передбачають 20 сантиметрів. Таке зменшення товщини створює значний технічний та інженерний виклик. Хрест — це збірний елемент, що складається з шести частин: ствола, основи, лонжерона, плечей і чотирьох оглядових майданчиків. Кожний з цих елементів мав бути спроєктований та зібраний із максимальною точністю.
Наступним викликом буде будівництво нового фасаду — фасаду Слави — рівнозначного з фасадами Різдва і Страстей. У цьому випадку технічна складність пов’язана не так із дизайном, як із методологією будівництва: нам треба «перекласти» традиційну систему каменю на камені й розчині «мовою» сучасних технік, які використовують великі збірні елементи, — зберігаючи при цьому оригінальний характер і дух веж Ґауді.
Що стосується скульптурного завдання, то фасад Слави — це масштабне завдання. Над ним працюють троє скульпторів, і весь проєкт матиме розміри великого вівтаря: приблизно 45 метрів завширшки та понад 60 метрів заввишки. Окрім розмірів, його складність випливає з його символічного змісту — Страшного суду, справ милосердя, проповідей… Це зображення потойбічного життя, історично складна тема для розгляду, особливо у ХХІ столітті, де цей тип іконографії став рідкістю.
— Чи є якісь елементи чи деталі, які Ви хотіли б особливо виділити на завершальному етапі?
— На завершальному етапі проєкту одним з елементів, якого я найбільше чекаю, є величний портик головного фасаду — і передусім величні сходи, що проляжуть уздовж Каррер-де-Майорка. Цей комплекс складатиметься з двох великих монументів — води та очищувального вогню, — розміщених перед баптистерієм та каплицями Пресвятих Дарів. Це винятково інноваційний елемент, як технічно, так і символічно. Будівництво з боку вулиці має багато структурних обмежень; але це також справа, важлива з формального боку. Це не звичайні сходи з двома скульптурами: згідно з оригінальним проєктом Ґауді, кожен пам’ятник сягатиме приблизно 20 метрів заввишки — майже такої ж висоти, як житловий будинок у районі Ешампле.
Ґауді вже передбачав таку ситуацію. Він підняв усю підлогу базиліки приблизно на п’ять метрів над Каррер-де-Майорка, оскільки це була — і досі є — важлива комунікаційна магістраль, яку не можна перекривати. З цієї причини сходи були спроєктовані як міст: піднята платформа, під якою могли проїжджати транспортні засоби, а пішоходи — переходити її, не змінюючи рівнів. Таким чином, підлога храму пролягає аж на протилежну вулицю, де будуються величні сходи. Це буде своєрідна піднята площа, що візуально й символічно з’єднуватиме базиліку з містом.
— Які емоції та роздуми викликає у Вас перспектива нарешті побачити завершений проєкт після понад століття роботи?
— Я приходив сюди щоп’ятниці після школи, щоб подивитися, як просувається справа. Ніколи не уявляв, що доживу до повного завершення будівництва…
Я пам’ятаю газетну статтю, приблизно 1994 чи 1995 року, в якій дуже оптимістично стверджувалося, що базиліку можна завершити до 2100 року. Можливість побачити її завершеною сьогодні — це неймовірно глибоке та особливе почуття, безпосередньо пов’язане з тією захопленою дитиною, яка приходила спостерігати за ходом будівництва.
Більше того: якщо придивитися уважніше — прогрес, досягнутий за останні роки, вражає. Завершення фасаду Різдва зайняло майже 40 років, включаючи роки, коли над ним працював Ґауді, і роки після його смерті. Фасад Страстей Христових, попри початкові фінансові труднощі, був завершений приблизно за 25 років. І всього за 10 чи 20 років ми звели центральні вежі й готуємося завершити головний фасад! Це досягнення, яке здавалося неможливим 30 років тому. Навіть тодішня Будівельна рада не могла уявити, що ми зможемо зробити такий крок за такий короткий час. Бачити споруду такою близькою до завершення — це відчуття, яке важко передати словами.
Переклад CREDO за: Анна Ашкова, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
