Чи ж це можливо, щоби, втративши найбільшу життєву мрію, бути щасливою?
Можливо!
«Коли б ти мене благословив та розпросторив мої межі, коли б рука твоя була зо мною й ти боронив мене від напасті, щоб я не бідував!» (1Хр 4,10).
Це була моя молитва, коли я розсталася з чоловіком. То був найтяжчий досвід у моєму тодішньому житті, і якби не Бог, допомога мудрих людей, сім’ї та друзів, то не знаю, чи я би мала сили жити далі.
Кожна з нас, яка була в травматичній ситуації, знає смак страху, невпевненості у майбутньому, сорому, психічного та фізичного болю, що з цією травмою пов’язані. Потоки сліз, що не хотіли перестати литися. Утрата найбільшої життєвої мрії — «жити разом, довго і щасливо». Постійні запитання, чи я зробила абсолютно все, що було можливе…
З дна можна тільки підніматися
В моєму серці з’явилося запитання: чи хочеш жити далі? Я відповіла: так!
Але не мала сил. Від свого терапевта почула слова: «Я маю сили, можеш їх узяти в мене». Він мені надав підтримку. Я знала, що можу подзвонити до нього будь-коли. Відчула себе прийнятою, з моїм болем, неміччю, плачем, поганим настроєм, гнівом, з усім цим багажем, який треба було розпакувати. З його допомогою я робила подальші кроки у своєму новому житті.
Я ставила собі цілі. Підтримувала себе символами нового етапу. На початку купила собі перстеньок із зеленим камінчиком, який мав символізувати надію, що все ще буде добре. Потім — із блакитним, який означав віру і чистоту намірів. І нарешті з червоним, який нагадав мені, що я люблю і мене люблять.
«Мій шанс на успіх зростає з кожною спробою»
(Джон Неш, «Ігри розуму»).
Пам’ятаєте сцену, в якій професор бачить вигадані постаті й спершу сприймає їх за справжні, розмовляє з ними, а потім вчиться не перейматися ними? Вочевидь у нього була шизофренія, а в мене ні. Він бачив те, чого нема. Я поверталася у переживаннях до того, що було. Спершу я багато разів роздумувала над словами, які сказала чи почула. Згадувала біль, який їх супроводив. Потім, з часом, я навчилася, що ці спогади будуть, бо вони становлять частину моєї історії, але я не мушу присвячувати їм увагу. Я тренувалася не думати про них. Це спрацьовує. Минає вже другий рік відтоді як ми розсталися, і час (я в цьому впевнена) лікує рани.
Підтримуйте людей у втратах
Величезною підтримкою для мене стали друзі й сім’я. Їхні дзвінки та відвідини давали мені сили витримати найтяжчий час. Як на мене, найкращу інтуїцію мають діти. Моя мала племінниця, коли лежала на тапчані й похлипувала, брала олівці й папір, сідала біля столу й малювала. Слів не було потрібно. Вона просто була поруч. Мене розчулювала ця присутність і додавала мотивації, щоб боротися за себе.
Чого я навчилася?
Я навчилася того, що почуваюся добре. Знаю, де мої межі і які наслідки викликає їх переступання. Тому я стараюся їх дотримуватися. Я не женуся за кожною, навіть якнайбільш спокусливою, нагодою, бо знаю, що не на все маю сили. Я приймаю те, що потребую спокою і втихомирення.
Ціную друзів і приятелів, які залишаються зі мною, знаючи, що я вже не маю стільки сил та енергії, як мала раніше. Моє життя змінилося; я змінилася. Відчуваю свою силу. Черпаю її зі щоденної Святої Меси, дбання про те, що я думаю, як проводжу час, із ким зустрічаюся, чим живлюся.
Того року я була на паломництві у Фатімі. Перебуваючи там, замислювалася, які будуть плоди. В тому, що вони будуть, я не сумнівалася. І останнього дня перебування згадала слова: моє життя — це дар. І я знаю, хоч це й не було очевидним, що вийду з цієї ситуації переможно. Завдяки Богові й людям — вдалося.
Викладена нижче молитва передає те, що я відчуваю. Вона прийшла до мене кілька днів тому, і я хочу нею з вами поділитися. Це молитва невідомого солдата Конфедерації.
«Я просив Бога про силу, щоб тріумфувати, —
Він дав мені слабкість, щоб я навчився смаку малих речей.
Я просив про здоров’я, щоб робити великі речі, —
Він зіслав мені хворобу, щоб я робив речі кращі.
Я просив Його про багатства, щоби бути щасливим, —
Він дав мені убогість, щоб я був чутливим і мудрим.
Я просив про владу, щоб люди розраховували на мене, —
Він дав слабкість, щоб я потребував тільки Бога.
Я просив про товариша, щоб не жити самому, —
Він дав мені серце, здатне любити всіх братів.
Я просив про все, щоби тішитися життям, —
Він дав мені життя для того, щоб я міг тішитися всім.
Я не отримав нічого, про що просив,
Але маю все, чого міг очікувати.
Хоч я говорив про щось протилежне, та Бог мене вислухав,
І я – найщасливіший із людей».
Переклад CREDO за: Катажина Матуш-Бранєцка, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
