Сара Епштейн, доктор психології, яка має ліцензію клінічного психолога, написала статтю про чотири види горя, «про які нам ніхто не сказав». Цей текст вартує замислення, особливо ж у місяці листопаді, присвяченому споминам про померлих, а Папа Франциск на нього визначив молитовний намір «за хворих на депресію».
В депресію людину може загнати не тільки таке цілком очевидне горе, як втрата подружжя, батьків чи когось іншого з близьких нам душ. Підставою депресії може виявитися якесь непрожите, невизнане, неусвідомлене горе, про яке ми і не здогадувалися, що воно є. Але те, що я не знаю, де саме підхопив вірус, не означає, що я цим вірусом не можу захворіти… Цілком очевидна аналогія наших часів.
«Правда звільняє», вчив Господь Ісус. Також і визнана перед самим собою правда про те, що щось для мене було горем, а не просто труднощами чи неприємністю, — і саме тому від цього неможливо легко відмахнутися, і час мене не лікує… Пригляньмося до власних пережиттів. А якщо в нашому досвіді знайдеться те, що психолог класифікує як горе, — віддаймо його Спасителеві саме як горе, як велику проблему, а не «ну про що там говорити, у мене все добре, то дрібниці».
4 види горя, і чому їх важливо називати на ім’я
Слово «горе» стало сприйматися виключно як реакція на смерть. Але таке вузьке розуміння не дає змоги охопити весь діапазон людського досвіду, який створює і викликає стан горя. Ось чотири види горя, якого ми зазнаємо, що не мають нічого спільного зі смертю.
1.Втрата самоідентифікації: ролі або відчуття приналежності
Наприклад:
Людина, яка переживає розлучення і відчуває втрату від того, що вона більше не «подружжя».
Жінка, яка мала рак грудей і переживає відчуття втрати частини себе через подвійну мастектомію.
Батьки дорослих дітей, які переживають синдром «порожнього гнізда», втрату ролі батьків у її прямому розумінні.
Людина, яка втратила або змінила роботу і через це переживає втрату своєї самоідентифікації.
Людина, яка покинула релігійну спільноту і відчуває втрату приналежності до групи.
Щоразу, коли людина втрачає те, що становило її самоідентифікацію («сутність»), вона оплакує відчуття втрати себе. Люди тужать за тим, ким вони були раніше, і зрештою їм доводиться творити нову історію свого життя, яка включала би в себе також і цю втрату. В деяких випадках ця сутність видається вкраденою — як у випадку людини, що опинилася перед фактом розлучення, або у разі хвороби, яка вимагає ампутувати частину тіла. Для цих людей горе поглиблюється відчуттям, що вони втратили контроль над ситуацією. Інші ж самі роблять вибір — змінити свою сутність, як це стається у випадку виходу з релігійної групи або при зміні праці (не місця роботи, а виду занять). Хоча ці ситуації виглядають легшими, однак у них люди можуть проходити через горе з двоїстими переживаннями: адже вони самі вирішили покинути те, за чим тужитимуть. Вони можуть вважати, що не мають права сумувати за цією втратою, бо самі прийшли до отакого рішення.
2.Втрата безпеки: відчуття фізичного, емоційного та психічного благополуччя
Наприклад:
Люди, які зазнали фізичного, емоційного або сексуального насильства, а тепер силкуються почуватися в безпеці у щоденному житті.
Сім’ї, які мають фінансові та житлові проблеми, які відчувають своє існування «на межі», незахищеними і нестабільними.
Діти розлучених, які переживають втрату «непошкодженої» сім’ї (хоча вони можуть і не вміти так це сформулювати для себе).
Члени спільноти, які зіткнулася з насильством у своїй спільноті й почуваються дестабілізованими, у небезпеці.
Людина, яка довідалася про невірність співподруга, більше не може відчувати емоційну безпеку в цих стосунках.
На базовому рівні ми очікуємо відчуття безпеки у своїх домівках, спільнотах і стосунках. Втрата відчуття безпеки, чи то фізична (після «вторгнення»),чи емоційна (після зради) може зробити для людини довколишній світ небезпечним місцем. Симптоми втрати безпеки можуть включати в себе підвищену тривожність навіть за відсутності небезпеки — або ж нечутливість до того, що відбувається довкола (оніміння почуттів). У багатьох людей, особливо тих, що страждають від ПТСР (посттравматичного стресового розладу), нечутливість і гіпертривожність можуть чергуватися навперемін. Тим, хто зазнав травми, насильства і/або нестабільності, дуже тяжко відновити відчуття внутрішньої безпеки, навіть якщо обставини вже виправилися. Окрім видужання від травми, людині ще треба пережити горе від втрати відчуття безпеки, і навчитися вибудувати його заново.
3.Втрата автономності: можливості керувати своїм життям і справами
Наприклад:
Людина з дегенеративним захворюванням, яка горює через втрату фізичних і/або когнітивних здібностей.
Літня людина, яка більше не може потурбуватися сама про себе, і горює над своїм згасанням (це також може супроводжуватися втратою самоідентифікації як значущого члена суспільства).
Людина, яка переживає часи фінансової кризи і втрачає відчуття незалежності, опинившись у ситуації, коли необхідно покладатися на підтримку інших.
Цей вид горя врізається у саму глибінь людської потреби управляти своїм тілом і своїм життям. Втрата автономності призводить до горя від втрати почуття контролю і боротьбу за збереження своєї сутності (самоідентифікації). У разі хвороби чи інвалідності втрата автономності (плюс часто втрата сутності свого «я») позначає кожний крок людини. Щораз сильніша втрата фізичних та інтелектуальних сил занурює людину в горе від втрати своєї незалежності та незалежного функціонування. Людина, яка страждає від серйозних фінансових втрат, може мати відчуття того, що її можливості різко обмежені, почуватися невдахою, бути у відчаї. Такі люди мають завдання відгорювати свої втрати і переосмислити себе заново, хто вони є перед лицем цих обмежень.
4.Втрата мрій або очікувань: боротьба з нездійсненним
Наприклад:
Людина/пара, яка зіткнулася з безпліддям.
Студент-відмінник, який намагається знайти собі місце у «реальному світі».
Людина, чиє кар’єрне сходження не відповідає її власним очікуванням.
Людина, чия спільнота раптом зробила політичний поворот у напрямку, з яким вона не погоджується.
Цей тип переживань (він є горем, якщо становить велику втрату для особистості) характеризується глибокою дезорієнтацією. Переважна більшість людей живуть із відчуттям, що ми знаємо, як цей світ побудований, і як він функціонуватиме надалі. Коли життєві події розбивають наші очікування, людина може мати глибоке відчуття горя і несправедливості. Вийти заміж і не отримати сімейного щастя, люблячого чоловіка, слухняних здорових дітей — це втрата очікувань, яка для душі є горем. Людина, яка бореться за ці мрії, як і пари, що борються за зачаття омріяної дитини, або студент, який не розуміє, як йому жити в цьому світі, можуть переживати відчуття невдачі, яке поглиблює їхнє горе. Вони можуть з’ясувати, що живуть, постійно порівнюючи себе з іншими. Несподівані політичні зрушення у своїй стабільній групі можуть призвести до втрати знайомої реальності й нерозуміння, як цей світ узагалі влаштований.
Повернути слово «горе» на належне йому місце
Втрата самоідентифікації, безпеки, автономності чи очікувань — це реальні втрати, які вимагають, щоб їх прожили як горе. Відгорювали. Час скорботи і жалоба за втраченим можуть допомогти нам пройти через момент або період хаосу з тією лагідністю до себе, яку ми виявляємо до людини у скорботі. Той, хто переживає скорботу, має право на гнів, смуток, заціпеніння, дезорієнтацію, а також на нелінійне зцілення (з поверненнями хвиль болю). Слово «горе» як визначає суть цього внутрішнього процесу точно, так і легітимізує та конкретизує цей процес для нас самих та оточення — тобто «дозволяє» нам горювати. Усвідомити це важливо, бо це дає справедливість. У той час як одні люди переживають свої невдачі і трагедії у горі та скорботі, іншим чомусь «відмовлено» у праві плакати над своїм горем.
Тому психолог дає нам цей дозвіл.
Хай би що чи кого ви втратили — кохану людину, мрію про сім’ю чи необхідну вам роботу, — ваша втрата реальна.
Ви можете горювати.
Ви можете переживати скорботу.
Ідеться не про те, щоб на кожну дрібницю влаштовувати істерики і вимагати до себе особливого ставлення. Ідеться виключно про те, щоб розпізнати у собі, всередині, там, де ми часто глушимо відчуття і переживання як «невідповідні», скільки нашого внутрішнього простору займає ось ця подія, людина чи навіть предмет. Скільки нас самих із цим чимось поєднано. Бо нам болить не робота чи інша людина, нам болить наше нутро, яке потребує вилікування. А щоби щось вилікувати, спершу треба визнати, що воно болить. Із розбитою чашкою може бути пов’язано 30 років життя і якась незворотна вже пам’ять, неможливість щось зробити чи виправити. Із втратою приятеля можуть бути пов’язані години життя щодня, а відтак і певні справи, стиль життя, напрямок діяльності — все, чого більше не буде у нас. Горе — це глибока особиста втрата, яка вимагає відповідної психологічної профілактики: від простого «проплакатися і визнати, що це було важливо», і до багаторічної роботи над собою з допомогою фахівців.
У світі, де панує культ вічних веселощів, легких стосунків, простих розривів і відкидання втрат і смерті, дозволити собі відгорювати втрачене — це як почати вільно дихати після астми. Видихнути, щоби знову могти вдихнути.
фінансово.
Щиро дякуємо!
