«У Боснії і Герцеґовині немає місця, яке ми могли би назвати домом» — єпископ

Минуло 25 років відтоді, як Дейтонські угоди поклали край війні на Балканах. Але життя у Боснії і Герцеґовині досі переповнене конфліктами. 

Як повідомляє єпископ Баня-Луки Франьо Комаріца, католицька меншина у країні продовжує зазнавати дискримінації. У своєму інтерв’ю для Aid to the Church in Need (ACN) він критикує міжнародну спільноту за відсутність заходів, спрямованих на її підтримку.

— У своєму недавньому інтерв’ю ви назвали Боснію і Герцеґовину «Абсурдистаном». Чому?

— Міжнародне співтовариство, зокрема європейське, терпіло війну, яка точилася тут із 1992 по 1995 рік. Боснія і Герцеґовина досі має тимчасовий уряд із моменту закінчення війни, і тому досі залишається у глухому куті. Де-факто країною керує міжнародний представник, який носить звання Високого представника. Незважаючи на те, що з 1995 року вже восьмий посадовець вступив на цю посаду, присутність представника не зробила країну конституційною державою. Місцеві політики не виконують необхідних передумов і не мають повноважень для перетворення Боснії і Герцеґовини у функціональну конституційну державу.

Держава Боснія і Герцеґовина складається з трьох народів (серби, боснійці та хорвати) і двох державних утворень (Федерація Боснія і Герцеґовина і Республіка Сербська). У той час, як Республіка Сербська підтримує міцні зв’язки з Росією, Федерація перебуває під сильним впливом Туреччини та ісламського світу. Третій народ — хорвати, що складають переважну більшість католицького населення — випадає з цієї картини. У нас просто немає місця, яке ми могли би назвати домом.

— Як дискримінують католиків?

— В усіх сенсах: політичному, соціальному та економічному. У католиків часто виникають проблеми просто через те, що вони носять хорватські імена. Їм важко знайти роботу. Є одна частина країни, Західна Герцеґовина, де вони можуть жити більш-менш спокійно. Але навіть тамтешні католики залишають країну.

— Що означає для країни міграція католиків?

— Хорвати-католики — це своєрідний «клей» для сербів і боснійців. Якщо цей «клей» зникне, то ці два світи, православний та ісламський, будуть все більше віддалятися один від одного. Це призведе до більшого напруження.

— Католики вже тікали під час війни. Чи нинішня ситуація заважає їм повернутися? 

— Додаток 7 Дейтонської угоди, який мав на меті нагляд за поверненням біженців та переміщених осіб, так і не був виконаний. Угода також передбачала, що Боснія і Герцеґовина та міжнародне співтовариство мають надавати політичну, юридичну та матеріальну підтримку тим, хто повертається. У випадку з хорватами цього не сталося. Я тримав у руках документи, в яких було написано: «Стільки-то мільйонів виділяється переміщеним сербам, стільки-то — на повернення боснійців». А після цього було одне речення: «Немає такого поняття, як повернення боснійських хорватів». Це означає, що ми нічого від них не отримуємо.

— Наскільки важлива для вас була і є підтримка організації Aid to the Church in Need?

— Якщо у Європі є якась нужденна Церква, то це наша. У моїй дієцезії 95% церковних будівель були зруйновані або знищені під час війни. ACN багато зробили для того, щоб допомогти нам відновити їх. Організація також брала участь у багатьох інших проєктах. Однак важливо також, щоб у ACN розуміли наші проблеми, слухали нас і щоб ми могли розраховувати на їхню підтримку у майбутньому. Нехай Господь благословить усіх благодійників, що вкладають гроші у Божу справу! Допомога нужденній Церкві — це не питання єпископів та священників, не питання якоїсь окремої громади, це — справа Бога.