«Коли побачите людину на землі, що в убогості своїй — як розбитий корабель у морі, не засуджуйте, не просіть про звіт із того, як вона жила, але звільніть її від нещастя».
Коментар до Євангелія, який св. Йоан Золотоустий написав у IV столітті, це допомога нам, сьогоднішнім, влучна аж до перехоплення подиху.
Папа цитує Золотоустого
Публічні дебати в Європі звернені у бік захисту зовнішніх кордонів ЄС та масштабу, в якому ми можемо допомагати потребуючим. Додатковим чинником на підтримання цієї дискусії стало відзначення V Всесвітнього дня бідних.
Папа Франциск у принагідному посланні процитував уривок із «Проповіді про вбогого Лазаря» Йоана Золотоустого. Один із найбільших теологів, письменник і проповідник Церкви, єпископ Константинополя і творець східної літургії, названої його ім’ям, у цій проповіді — на підставі євангельської притчі про вбогого Лазаря і багача (Лк 16, 19-31), розглядає питання християнської допомоги ближньому.
Думка, процитована у посланні Папи Франциска, швидко «зробила кар’єру» і розлетілася по соцмережах. Кільканадцятьма століттями пізніше людей захопила проникливість і актуальність роздумів великого святого.
Про вбогого Лазаря
Наведемо уривок із проповіді святого Йоана, що був узятий для папського послання:
«Ті, хто щедрий, не можуть вимагати від бідняка звіту про його життя, а тільки повинні поліпшити його становище та заспокоїти нужду. Бідні мають лиш один захист: свою вбогість і стан потреби, в якому перебувають. Не питай його ні про що інше; але навіть якби він був найгіршою людиною на світі, — якщо йому бракує необхідної поживи, то звільнімо його від голоду. (…)
Милосердна людина це порт для потребуючих: порт приймає і звільняє від небезпеки всіх жертв, без огляду на те, чи це погані люди, чи добрі, чи якісь інші, що перебувають у небезпеці, — порт їх оберігає у своїй затоці.
Тому й ви також, коли побачите людину на землі, що перебуває в бідності, наче розбитий корабель у морі, — не осуджуйте, не просіть про звіт із її життя, але звільніть її від нещастя».
Притча про бідного Лазаря
Притчу про бідняка й багача довго тлумачили не тільки як заклик ділитися з ближніми і допомагати бідним, але також як імпульс до роздумів про останні речі та долю душі після смерті. При цьому проповідники зосереджувалися на другій частині притчі, де багач, який за земного життя жив у достатку й розважався, у вічності опинився у відхлані й переживає віддаленість від Бога.
Другий герой притчі — бідняк на ім’я Лазар — опинився у гроні спасенних і розкошує щастям у небі. Лазаря з притчі не можна плутати з іншим євангельським героєм, Лазарем із Віфанії, братом Марти і Марії, якого Ісус воскресив перед своїм тріумфальним в’їздом до Єрусалима і Страстями.
У грецьких текстах Писання обидва ці чоловіки названі однаковим ім’ям, Lazaros (у гебрейській версії — Elʿāzār, тобто «Бог моя допомога»), але це дві різні постаті. Бідний Лазар — це образ, використаний Христом у притчі, а Лазар із Віфанії був справжньою людиною, другом Ісуса, в чиєму домі Спаситель часто гостював і, як каже традиція, ночував там перед Останньою Вечерею.
Перешкода у спасінні
Святий Йоан Золотоустий у своєму коментарі до Євангелія про Лазаря і багача поєднав роздуми про милосердя щодо ближнього з остаточним призначенням людини. Контекстом роздумів цього Отця Церкви було звернення уваги, що постава закритості на потреби іншої людини, байдужості щодо її душі та зосередження на егоїстичному переживанні задоволення становить перешкоду у спасінні.
Виключений із суспільства і принижуваний за життя бідний Лазар отримує від Бога велику нагороду в майбутньому житті. Золотоуст підкреслює, що то не матеріальний статус є чинником, який нас може спасти чи погубити, але те, як ми поводимося стосовно потреб ближніх.
Учитель Церкви не зупиняється тільки на кінцевому висновку, що випливає з притчі, а звертає увагу на те, що відбувається на самому її початку.
Ворота, пси і повний стіл
У перших реченнях притчі ми чуємо коротку характеристику Лазаря і багатія. Цього другого Євангеліє показує як «одягненого у кармазин та вісон» (Лк 16, 19). Грецький текст використовує поняття porphyran i bysson, називаючи тканини, що використовувалися елітою, і зазначає, що в його обійсті була «брама» (pylōna). Тобто це не був скромний будинок, але щось обгороджене, куди сторонніх не впускають за пліт або паркан.
Попід брамою («за ворітьми») лежить Лазар, «увесь струпами укритий» (heilkōmenos). Це може припускати хворіння проказою, але також — занедбаність і неприємний запах, із яким асоціюються безпритульні, позбавлені засобів для життя.
В цей час багач розкошує і розважається. Можна роздумувати, чи з перспективи дистанції, що відділяє його від брами, і сидіння за щедро заставленим столом він спроможний угледіти бідняка, що лежить за ворітьми?
Візантійська фреска про цю притчу, що знаходиться у Рильському монастирі в Болгарії, зображає це так, що напівголий Лазар, прикритий лише шматком тканини, лежить просто біля самого підмурка огорожі. Простягає крізь неї руку в напрямку столу багача, що стоїть близько біля огорожі, а за столом сидять співтрапезники. Ніхто з бенкетувальників не помічає вбогого. Двоє гостей, що розмістилися найближче до прохача, сидять до нього спинами.
Христос каже, що Лазар відчував голод і спрагу. «Він бажав насититися тим, що падало в багатого зі столу» (Лк 19, 21). Багач навіть наміру не мав поділитися з Лазарем тим, чого в нього було повно і що він сам не спромігся з’їсти. Рештки його бенкетів, відповідно, могли просто бути викинуті. Теоретично — були їжею для собак, які фігурують у притчі.
Те, що в ній з’являються ці тварини, є багатозначним. З одного боку, це може бути натяк, що пси — до яких у культурі Близького Сходу ставилися з погордою — були фактично у цього багача в більшій пошані, аніж людина. Маючи вільний доступ до дому та столу багатія, вони могли живитися рештками, що залишалися або які їм гості кидали. У системі світобачення багача Лазар, очевидно, не заслужив навіть на такий жест солідарності.
З другого боку, факт, що пси «приходили і лизали струпи» цього бідняка, може навіть схиляти до роздумів, що тварини проявляють більше «співчуття» до Лазаря, аніж його ситі ближні.
Кожний бідняк має ім’я
Цікавим моментом притчі є те, що вбогий і бездомний там названий на ім’я, однак Христос не згадує імені багача. Надаючи позитивному героєві історії особове ім’я — Лазар, Бог моя допомога, Господь приводить до висновку: попри те, що люди його покинули, Бог його не покинув.
Це, однак, можна трактувати ширше. Ісус нам м’яко каже, що потребуючі й бідні, безпритульні та втікачі від війни, біди і переслідувань це не абстрактна соціологічна чи статистична категорія. Це конкретні люди з плоті й крові, яких ми зустрічаємо у нашому повсякденні.
Вони сплять на лавках, накурені чи п’яні, від них відсуваються пасажири у транспорті. Це також мігранти й біженці, вимушені переселенці, або жертви шахраїв, що опинилися на вулиці без документів і житла. Кожний з цих людей має ім’я, свою історію, інколи просту, іншим разом — закручену, яку не може зрозуміти хтось, хто не пережив страху чи безнадії.
Кожний є улюбленим дитям Божим
Йоан Золотоустий, Учитель і Отець Церкви, виклав у коментарі до цієї притчі принцип, який потім століттями розвивало християнство загалом і Католицька Церква зокрема.
Кожна людина, незалежно від стану душі, особистих прикмет, національності, віросповідання, матеріального становища чи стану здоров’я, життєвих досягнень, — це улюблене дитя Бога. За яке Христос був прибитий до хреста. Кожна людина має невід’ємну гідність особистості. І як людина, вона повинна мати гарантовані засоби, хоч би найголовніші, для існування.
За часів земної діяльності Христа, а потім св. Йоана Золотоустого це була їжа і дах над головою. Нині нормальне функціонування людини у світі залежить від шерегу почергових благ. Доступ до засобів особистої гігієни, електроенергії, носіїв тепла, телефонної та інтернет-мережі, транспорту і комунікації. Не згадуючи вже про такі зручності, як доступ до лікування, освіти і культури.
Стриматися від засудження
Сучасність надто легко привчила нас до того, що «кожна людина — коваль свого щастя». Ми часто розглядаємо тих, хто опинився в потребі й очікує матеріальної допомоги, як жертв власного добровільного вибору. Забуваємо, що вистачить збігу неприємних обставин, щоб позірно спокійне життя, до якого ми призвичаїлися, раптово розлетілося на друзки.
Христос Господь і Йоан Золотоустий не вимагають від нас, щоб ми взяли весь світ на плечі і рятували ціле людство. Вони закликають тільки побачити конкретну людину в потребі, у різних її нестатках, яка опиняється на дорогах нашого життя. Вони просять не судити їхню зовнішність, біографію, приналежність. Утриматися від оцінювання, скільки коштує їхня куртка чи телефон. Євангеліє і великий теолог стародавності не вказують, які огорожі ми маємо ставити при наших домах і оселях, скількох гостей приймати. Вони хочуть тільки одного. Щоб ми побачили в кожній людині істоту, створену на образ і подобу Божу, якій ми можемо допомогти.
Переклад CREDO за: Лукаш Кобешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
