Три уроки Святого Сімейства

Святе Сімейство найбільше асоціюється з двома графічними образами: яселками, тобто сценою Різдва, та іконою, виконаною для французького руху Equipes Notre-Dame. Статичне, історично віддалене, не до кінця добре знане — як зазвичай видається.

Що може нам — в епоху інтернету, економічної кризи, кризи цінностей, культури двох ставок, у суспільстві крикучих антиклерикалів і фатальної сімейної політики — дати Святе Сімейство? Зрештою, Йосиф і Марія жили в повністю відмінній культурі, за часів іншої політики, інших реакцій. Вони виховали дитину за інших умов. Їхнє життя — без соціального страхування, материнської відпустки, без черг до лікаря, без штабелів довідок, потрібних на всі випадки — виглядає набагато простішим!

Урок перший: любов і довіра

Коли ангел прийшов до Марії, Вона була нареченою Йосифа — це означає, що вони мали укладену шлюбну угоду. Згідно з законом, наречена, хоч і не жила ще під одним дахом із майбутнім чоловіком, уже була зобов’язана дотримуватися вірності. Чим загрожувало недотримання? Публічним розірванням шлюбної угоди, а внаслідок цього — неславою, ганьбою, за деякими версіями то навіть смертю. Натомість коли «винним» у зачатті дитини був сам наречений, то він міг розстатися з нареченою «по-тихому», що тягнуло за собою визнання дитини їхньою спільною і не несло особливо важких наслідків. Йосиф, дізнавшись, що Марія вагітна, мав три виходи. Або публічно розірвати угоду, ламаючи Марії життя, або потай Її відіслати (визнавши своє батьківство таким чином) і також ставлячи Її в скрутне становище, — або, попри все, виконати шлюбну угоду.

Що зробив Йосиф? Збирався Її відіслати. Але після поради ангела, отриманої уві сні, він вибрав третє рішення, і згідно з умовою прийняв у себе Марію разом із ненародженим дитям. Він вибрав благо своєї дружини і дитини, жертвуючи думкою про себе — зрештою, він же славився як справедливий і праведний, тобто як «чоловік із принципами». А для сусідів справа напевно була очевидна: дівчина вагітна ще до шлюбу, а наречений її не відіслав — отже, дитина його. Значить, не такий він уже праведник, яким виглядав!

Погляньмо тепер на Марію.

Коли до Неї приходить ангел Гавриїл, Вона має тільки один сумнів: як матиме дитину, якщо шлюбна угода з Йосифом ще не збулася? Запитує про це одразу після інформації, що Її дитина буде царем і називатиметься Сином Божим. Її не цікавлять деталі панування над домом Якова. Вона хоче знати, чи дитина буде Її та Йосифова.

Що діється потім?

Обоє — використовуючи модний нині вислів — виходять поза зону комфорту. Йосиф відмовляється від свого статусу порядного чоловіка, погоджується з тим, що буде не батьком, а вітчимом. Марія відмовляється від почуття безпеки, погоджується на те, що ця дитина буде фізично Її дитям, а не їхнім.

Чому вони це роблять?

Бо довірилися Богові.

Урок другий: насправді важливі речі

Коли до Марії прийшов ангел Гавриїл, Вона довідалася, що її родичка, Єлизавета, дружина Захарії, уже на шостому місяці вагітності — а доти вони безуспішно старалися мати дитину. Отож Марія іде до Єлизавети і залишається у неї три місяці. Лука навіть пише, що Вона «поспішно пішла».

Усе прекрасно, ось тільки Єлизавета мешкала за якісь сімдесят кілометрів від Єрусалима — і за більше ніж сто кілометрів від Марії. Під двісті кілометрів пішки, у перший триместр вагітності. Ну ні, красно дякую!

Коли Марія була вже наприкінці третього триместру, згідно з Лукою, Вона відбула ще одну таку прогулянку. Може, з тією тільки різницею, що цього разу Вона напевно не йшла, а їхала на віслюку. Перепис населення — серйозна справа, особливо для тих, хто проводить перепис, оскільки їхня мета, зокрема, — прийняти майнову декларацію і реалізувати контроль над підвладним Риму населенням. Підвладне населення не було від цього у захваті, а тому з будь-якого приводу виникали заворушення й бунти. Коротко кажучи, ситуація достатньо непевна і середнього рівня небезпеки.

Вони дісталися Віфлеєма — а тут починаються пологи. І немає для них місця у заїзді, що, в принципі, не таке погане, оскільки у заїзді окремі кімнати зазвичай дорогі, а для бідніших місця — на підлозі. Впереміш з усіма іншими. Тому вони кудись ідуть — до печерки, до стайні, де є ясла.

Марія народжує в присутності Йосифа, який, швидше за все, до «школи народження» не ходив. Незабаром після пологів до них приходять пастухи. У «вертепному» варіанті вони зазвичай виглядають як юнаки з локонами і флейтами, однак насправді це було щось інакше. Пастухи становили досить специфічну (і «неотесану») суспільну групу. Їх не любили учені в Писанні, бо пастухи не дотримувалися приписів, а крім того ще й крали. Таке собі суспільне узбіччя з мужиків, які вдень і вночі перебувають зі своїми вівцями десь далеко. Вони відважні, та не завжди гідні довіри. Отака компанія раптом з’являється — серед ночі — у стайні, яку «захищав» сам-один Йосиф.

Після слів архангела Марія могла багато чого сподіватися. Якщо Її дитя буде Сином Божим, царем, — Вона могла ждати королівських стандартів. Того, що Її життя раптово покращиться, підвищиться Її матеріальний статус, суспільний. Вона буде «кимсь». Якщо «для Бога немає нічого неможливого», то Бог міг би потурбуватися про порядне місце для народження свого Сина! Про умови, гідні Спасителя. Натомість — анічогісінько! Але і Марія, і Йосиф не скидаються на здивованих цим. Вони знають, що не в цьому справа. Що важливим є інше: довіра. Віра. Любов. Смирення і відсутність егоїзму.

Урок третій: тричі з нуля

Перша асоціація, пов’язана з появою дитини? — Стабільність. Спокійний дім, колиска, прання, рутина, безпека. Не маєте помешкання? Не маєте праці? Не маєте підтримки? То ви безвідповідальні, це поганий момент для дитини!

А це зовсім не поганий момент. Це добрий момент для довіри.

Ісус народжується у Віфлеємі. Лука пише, що це не було постійним місцем проживання Марії та Йосифа — інакше напевно малий Ісусик спав би від початку в колисці, зробленій Йосифом, а не в яслах для худоби. Матей додає, що Марія та Йосиф залишились у Віфлеємі на два роки. Тобто вони покинули те, що мали, і перебралися на нове місце. Починали там з нуля.

Коли мудреці обманули Ірода і він не довідався про місце народження Царя Юдеї, то впав у такий гнів, що ангел черговий раз явився Йосифові уві сні й велів йому рятувати сім’ю в Єгипті. Отож Йосиф, одразу після цього сну, «встав, узяв уночі Дитя і Його Матір, і подався до Єгипту».

Знову. З нуля. Причому в Єгипті, а не в себе на батьківщині. Це два.

Коли Ірод помер, ангел утретє явився Йосифові уві сні й повелів повертатися. Ну і Йосиф повернувся, тільки що не до Віфлеєма, звідки втікав до Єгипту, бо владу перейняв син Ірода, а до Назарета. Щоб отак утретє… розпочати з нуля. Заново.

І ще раз: Марія могла очікувати від чоловіка, що він забезпечить Їй із Сином спокійне життя. А тут — постійні переїзди, еміграція, загроза втрати життя, плюс до всього Бог нічого не консультує з Нею — Матір’ю свого Сина, зате спілкується з Йосифом!

Марія довіряла Йосифові. Обоє довіряли Богу.

Три уроки Святого Сімейства мають спільний знаменник: довіру.

Це дуже потрібна інформація. Зокрема нині, у світі моментальних розіграшів, телефонних угод, всюдисущих шахраїв, які використовують людську легковірність. У світі, в якому так важко оцінити, кому й чому насправді довіряти. Святе Сімейство ясно свідчить: гідним довіри є Бог. Із Ним не бракує нічого, що потрібне. Із Ним усе діється так, як треба. Історія Йосифа, Марії та Ісуса каже, що Бог чуває, хоч і зовсім інакше, ніж би ми того сподівалися, а за співпраці з Ним у нашому житті постає те, що перевищує наші найсміливіші — і найпрекрасніші — уявлення.

Марта Лисек, DEON