Чи можна приступати до Святого Причастя двічі протягом одного дня? Або навіть тричі? А якщо так, то за яких умов? І чи є з цього якісь винятки?
Може, вам траплялося, що ви вдруге за день були на Месі й хотіли приступити знову до Причастя, але не знали, чи так можна? Ось що говорить церковне право з цього питання. Розвіюємо сумніви!
Церковна практика протягом століть
Чимало хто з нас, найімовірніше, переконаний, що Святе Причастя можна прийняти тільки один раз на день. Дехто — зокрема, люди старшого віку, виховані в іншій євхаристійній чутливості, — просто-таки переконані, що Святого Причастя взагалі не належить приймати надто часто. А якщо вже причащаєшся, то щоразу мусиш до цього підготуватися, приступаючи до Таїнства Покути і примирення, тобто до сповіді.
Практика і катехиза на цю тему змінювалися з плином століть. Від перших християн, які після недільної Євхаристії забирали консекрований Хліб по домівках, щоби споживати його протягом тижня; через святих, які приступали до Причастя аж чотири рази на рік, як королева Ядвіга, і це було в її часи вираженням величезної релігійної ревності і євхаристійного голоду; й аж по день нинішній, коли Церква заохочує своїх дітей, щоби приступали до Причастя не лише по неділях, але взагалі найчастіше, як лиш можуть.
Причастя — двічі за один день?
Уявімо когось, хто, слухняний цьому заохоченню, щодня приходить на Святу Месу і приймає Причастя — вочевидь дбаючи про те, щоб перебувати у стані освячувальної благодаті, тобто бути без тяжкого гріха на совісті. Чи може така людина приступити до Причастя знову в той самий день? Так, може.
Кодекс канонічного права у кан. 917 каже: «Хто вже прийняв Пресвяту Євхаристію, може її знову того самого дня прийняти, тільки за умови служіння Євхаристії, в якій бере участь». Цей запис означає, що церковне законодавство передбачає можливість приступати до Причастя більше ніж один раз на день. Однак воно застерігає, що наступне прийняття Пресвятого Таїнства може відбутися тільки за умови участі вірного в усій відправі Святої Меси.
Йдеться про те, щоби вказати на тісний зв’язок прийняття Причастя з участю в Євхаристії, щоб уникнути ситуації, коли для когось Святе Причастя стало би приватним актом побожності, ізольованим від повноти літургійного життя Церкви. За такої неправильно тлумаченої мотивації та погано практикованої побожності хтось міг би «колекціонувати» Причастя, заходячи до храмів тільки на цей момент Меси або ж домагаючись від Служителів Євхаристії уділяти це Таїнство багато разів у різні пори дня, поза служінням Меси. Тим часом же, наскільки літургійна практика, яку регулює Канонічне право, передбачає можливість приймати Причастя поза Святою Месою, настільки дбає також про те, щоб закріпити у свідомості вірних правильне розуміння Причастя як довершення участі в сакраментальному дійстві цілої спільноти Церкви, яким є урочисте служіння Євхаристії.
Двічі — чи більше?
Оскільки Кодекс каже: «…може її [Пресвяту Євхаристію в Причасті] знову прийняти того самого дня», не уточнюючи, скільки разів, то з цього запису неможливо зробити висновок, що допускається тільки двократне приступання до Причастя за один день. З погляду літери права, з цього випливає, що вірний, який цього дня вже прийняв Причастя, може його ще прийняти стільки разів, скільки братиме участь у повній відправі Святої Меси.
Варто, однак, себе запитати: навіщо? А також: чи це має сенс? Відповідь на ці запитання, однак, залежатиме від конкретної ситуації та духовного «впорядкування» конкретної людини.
Однією є ситуація бабці, яка приносить свою самотність до Ісусової присутності в Євхаристії, вистоюючи навколішках три ранкові Меси поспіль; інша ситуація в того, хто «випадково» потрапив на другу за день Месу, або в кого раптом з’явилася інтенція, молитовний намір, у якому доконче потрібно помолитися і прийняти Причастя. І ще інша ситуація в людини, для якої власна невротична побожність (зокрема, участь у Месах і приступання до Причастя) становить форму втечі від проблем та обов’язків.
Виняток віатику
В обговорюваному 917 каноні церковний законодавець наприкінці додає: «…з дотриманням вказівок кан. 921 § 2». Там ідеться про те, що Святе Причастя як віатик належить уділити вірному, який із будь-якої причини перебуває в небезпеці смерті — навіть якщо він уже цього дня прийняв Причастя, а тепер це мало би відбутися поза Святою Месою.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
