Роздуми

Архієпископ Шін: умови справедливої війни

26 Січня 2022, 15:57 2042

Трагедія нашого часу та, що стільки людей стикаються з проблемами, неочікуваними трагедіями або катастрофами, щодо яких вони не мають розв’язань.

Християнин ніколи не буває в такій розгубленості, оскільки має життєву філософію та ієрархію цінностей, що існували задовго до того, як з’явилася ця конкретна трудність. Різниця між сучасним поганином і справжнім християнином полягає в тому, що перший натрапляє на дивні дороги, позбавлені знаків, тоді як християнин має мапу, на якій усі дороги вже вказано; християнин володіє своїм стандартом цінностей, який існує ще перш ніж ця конкретна річ буде оцінена. Християнин — немов тесля, який носить рулетку в кишені: він не знає, чи йому доведеться вимірювати підлоги, стелі, собачі будки, палаци, будівлі кінотеатрів чи храмів; але, незалежно від того, де йому буде дано стати або схилитися, він ніколи не викине своє мірило, ніколи не вирішить стати лібералом і зробити так, що фут матиме 13 дюймів, ані реакціонером, який вирахував би довжину фута на 11 дюймів. Для християнина фут завжди означатиме 12 дюймів, без огляду на прогресивну освіту. Натомість сучасна людина використовує моральні принципи, немов одяг. Вона використовує один набір принципів в одній ситуації, інший набір в іншій ситуації, подібно як надягає білі штани, щоб грати в теніс, чорний костюм — для парадного обіду, купальник на пляж, і знімає все, коли входить до ванної. Її схильності визначають її моральні принципи, тоді як саме моральні принципи повинні визначати схильності.

Ця відмінність поміж сучасним поганином і християнином істинна не тільки у випадку освіти, економіки, політики чи науки, але також і в разі війни. Християнин не чекає, аж коли війна буде проголошена, для того, щоби пізніше насміхатися з її справедливості чи несправедливості від впливом пропаганди, емоції або гасел. Християнин має суму принципів справедливості, джерелом яких є одвічний розум Бога, що випереджає всі конфлікти. Отже, що таке християнські принципи щодо війни?

Іншими словами, запитаймо, чи війна будь-коли буває справедливою. Це запитання сформульоване так, щоби повністю не зважати на війну, яка точиться нині (ІІ Світова. — Прим. пер.). Наша мета — скласти список незмінних католицьких принципів справедливої війни: принципів, які ми мали до цієї війни, до Громадянської війни, до Французької революції, до імператора Константина, і які будуть зобов’язувальними також після цієї війни. Насамперед, встановімо, якими є показники вчинку морально правильного, а потім застосуймо ці критерії до війни.

У кожному моральному акті потрібно обдумати три почергові чинники. По-перше — мета; по-друге — намір; по-третє — обставини. Якщо конкретний учинок має розглядатися як морально правильний, жоден з цих елементів не може суперечити моральному законові. Щоб пояснити це питання: ми часто послуговуємося старою латинською максимою «Bonum ex integra causa, malum ex quocumque defectu» — що означає, що всі моральні критерії цього акту мають бути добрими: його мета, його намір і його обставини. Якщо один із цих критеріїв добрим не є, тоді не можна вважати, що цей акт є добрий загалом.

Приклад: припустімо, що хтось хоче довідатися, чи допомога бідному приятелеві, який потребує 1000 доларів, щоб урятувати свій бізнес, це морально добрий учинок. Запитаймо, по-перше: яка мета дару? Щоб допомогти ближньому. Вочевидь це хороша мета, але сама в собі вона ще не робить цей акт морально добрим, оскільки потрібно розглянути два інші аспекти. По-друге: який намір або мотив цього вчинку? Сам учинок може бути морально добрим, але мотив може бути поганим. Якщо мотивом в обговорюваному випадку є прагнення зняти з приятеля фінансовий тягар, щоб він міг забезпечити собі та своїй сім’ї нормальні життєві стандарти, тоді цей учинок надалі морально добрий; однак якщо мотив дару це здобуття вдячності в очах дружини приятеля та схилення її подати на розлучення, тоді все добро такого вчинку знищене злим наміром.

По-третє, потрібно спитати: а які обставини? Якщо даровизна переказана через подругу жінки, яка, вручаючи гроші, висміяла святість подружнього вузла і виправдала ідею розлучення, кажучи, що всі розлучаються, — тоді добрий учинок іще більше зруйнований і змарнований аморальними обставинами, що його супроводили.

Ніколи не буде зайвим нагадувати, що всі три чинники повинні бути добрими: сам учинок, намір та обставини. Тому вчинок має бути добрим не тільки щодо мети, але також і з огляду на засоби. Саме про це забувають сучасні погани: вони гадають, що як мета добра, то можна послужитися такими засобами, які їм до вподоби.

Застосуймо тепер ці принципи до війни. Війна тільки тоді справедлива, коли вона добра щодо мети, наміру та обставин.

Мета війни має бути добра: війна має точитися у справедливій справі. Є два види воєн: наступальні та оборонні. Війна оборонна є справедливою, коли провадиться на захист основних і фундаментальних прав, що були несправедливо відібрані. Війна наступальна є справедливою, якщо це єдиний спосіб повернути основоположні права або справедливість. При цьому, очевидно, треба додати, що війна це останній засіб збереження справедливості, коли всі інші мирні засоби для виправлення зла вже використано, і що значення справедливості, яку захищають, пропорційно вищі за масштаби зла, яке війна викличе. Як це виклав у Середньовіччі Генріх Гентський, «є два види боротьби: дискусіями або насильством. Перший типовий для людини, другий — для диких звірів. До другого можна вдаватись лише коли перший безуспішний». Війна не може бути одночасно справедливою по обидві сторони. Сумнівні права не можуть бути підставою справедливого діла. На людях, що звершують владу, лежить серйозний обов’язок зважити всі аргументи, оскільки війна це не політична проблема: це проблема моральна і релігійна. Якщо є сумніви щодо того, чи справа, за яку точиться війна, є справедливою, конфлікт має бути розв’язаний іншим способом, наприклад, через арбітраж. Християнин не може приймати доктрини Стівена Декейтера: «Має рацію чи ні — це моя батьківщина». Слогани такого типу припускають, що вище народу немає жодного закону, Божого закону, тому все, що вирішить конкретна держава, — слушне. Християнська постава інакша: якщо наша країна помиляється — нехай стане по стороні правди, а якщо вона має рацію, то в разі потреби ми віддамо за неї життя, бо, вмираючи за наш край, ми будемо захищати справедливість нашого краю, тотожну з Божою справедливістю.

Війна має бути добра або справедлива не тільки стосовно мети або справи, але також стосовно намірів. Єдиним мотивом, який може виправдати війну, є підтримка спільного блага та уникання зла. Спільне благо означає тут не тільки загальне добро конкретного народу, але спільне благо світу, оскільки жоден народ не буває герметично замкненим; лад і благоустрій кожного народу нерозривно пов’язаний з іншими народами. Війна, проголошена у справедливій справі, легітимною владою, може стати несправедливою через погані мотиви того, хто її провадить, наприклад, через прагнення цивільної помсти, задля вдоволення жаги панування або щоби створити зовнішні напруження і розпалити революцію всередині країни, охопленої війною. Цю останню техніку застосовують комуністи, які послуговуються навіть справедливою війною, щоб розпалити громадянську війну.

Війна це страшне знаряддя, останні засіб, до якого можна вдатися, щоб захищати справедливість, і щоби скористатися цим засобом, треба мати чисте серце й чисті руки. Тому не можна плутати слогани з мотивами. Цивілізація і культура не можуть бути ціною битви, і тому не можуть бути її приводом.

Війна, щоб заслужити ім’я справедливої, мусить бути доброю не тільки з погляду справи та мотиву, але також і в обставинах та методах. Погані засоби можуть знищити добрі мотиви: наприклад, поганим мотивом було би поширювання аморальної літератури заради того, щоб зібрати гроші для акушерського відділення. Церква особливо жорстка в питанні обставин війни, які кидають тінь на моральність. Коли 1937 року мексиканський уряд переслідував релігію з запеклістю, типовою для гітлерівців, — дехто думав, що бунт із використанням насильства буде виправданий. З цього приводу, в березні 1937 року, Святіший Отець Пій ХІ скерував такого листа до мексиканських єпископів: Церква засуджує кожний несправедливий заколот або акт насильства стосовно юридично правомірної цивільної влади… попри те, що правдою є, що практичні розв’язання залежать від конкретних обставин, наш обов’язок — нагадати вам кілька принципів, про які завжди важливо пам’ятати.

Методи, застосовувані для забезпечення прав, є засобами для досягнення мети або відносною метою, але не остаточною і не абсолютною. Наприклад, зброя це засіб; її використання виправдане не тим, що вона стріляє, а мотивом, чому вона стріляє. Моральність використання зброї це поняття відносне; є глибока прірва між зброєю, використаною заради того, щоб убити велику дичину, і зброєю, використаною, щоб убити багатого дядька.

Як засоби для осягнення певної мети, способи забезпечення прав повинні бути легальними актами, а не актами внутрішньо поганими. Іншими словами, мета не виправдовує засобів. Неважливо, якою великою була би досягнута користь, якщо заради її досягнення буде потоптано моральний закон. Мені не можна вбити мільйонера, щоб роздобути грошей на купівлю «швидких» для поранених.

Оскільки методи забезпечення прав повинні бути пропорційні до мети, то вони можуть бути використані лише такою мірою, яка доконечна для осягнення, повністю чи частково, цієї мети, і тією мірою, яка не завдасть суспільству більшого лиха, ніж те, яке треба виправити. Наприклад, бомбардувальник це засіб, який служить перемозі у війні. Використання його для бомбардування шпиталів не є пропорційним щодо названої вище мети, і тому воно невиправдане. Немає меж того, що люди хочуть робити під час війни, оскільки фізично вони можуть зробити все; є межі того, що можна робити під час війни, оскільки — з моральних причин — є те, чого люди робити не повинні, наприклад — убивати військовополонених, ігнорувати вивішення білого прапора, примушувати підкорені народи, а особливо жінок, іти на бій перед солдатами. Католицька Церква офіційно вважає, що бомбардування територій, заселених цивільними, це несправедливий метод ведення війни, а L’Osservatore Romano задекларувало 10 червня 1938 року, що протести світу проти бомбардувань в Іспанії були виправдані, оскільки бомбардовані території не становили воєнного інтересу.

Переклад CREDO за: Архієпископ Фултон Шін, The Conditions of the Just War, 1941

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Фултон Шін

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity