Світ

Релікварій Трьох царів у Кельні: єдиний такий скарб

06 Січня 2022, 11:45 4429 КАІ

 

Кафедральний собор Кельна, символ цього міста, особливо часто відвідують під час Різдвяних свят. При цьому найбільшу цікавість викликає релікварій Трьох Царів, який стоїть за головним вівтарем собору.

Ця найбільша цінність храму є найбільшим, а також – на думку багатьох – найпрекраснішим витвором мистецтва золотих справ майстрів періоду Середньовіччя у Європі. Автор твору – відомий золотар Миколай Верденський, інший знаменитий твір якого, вівтар Вердена, розташований в абатстві Клостернойбург, поблизу Відня.

Релікварій має завширшки 110 см, заввишки 153 см і завдовжки 220 см. Він символізує Бога у Трійці Єдиного. Його побудова нагадує тринавову базиліку: поруч стоять два саркофаги, на яких згори прилаштовано третій. Покритий більш ніж тисячею дорогоцінних каменів та перлин і кольоровими емалями об’єкт оточують 74 скульптури з позолоченого срібла. Понад 300 камей на релікварії становлять найчисельніше їх зібрання на світі.

У нижній частині релікварію розміщено великі позолочені статуї пророків, царів Давида й Соломона, вище – апостолів. Скульптури створили у 1180-1191 роках майстер Миколай із Вердена та його учні. Позолочений фронтон представляє Дитя Ісуса на руках Матері Божої. Вони приймають поклін від Трьох Царів, які репрезентують усе людство. Далі зображено сцену хрещення Господа Ісуса у Йордані, а в горішній частині – Христа як Суддю світу наприкінці історії.

Про Трьох царів немає достатніх документальних джерел; переважають легенди і спекуляції. Невідомо насправді, чи в саркофагу спочивають їхні реліквії. Тільки св.Матей у своєму Євангелії згадує про безіменних Мудреців зі Сходу, які прибули до Віфлеєма, щоби вклонитися Ісусові та подарувати Йому золото, кадило (ладан) і миро. Лише традиція VI століття починає говорити про них як про «царів», а ще за 300 наступних років з’являються їхні імена: Каспар, Мельхіор і Бальтазар.

Легенда про Трьох царів набула своєї нинішньої слави та форми найбільшою мірою завдяки Йоанові з Гільдесгайма – автора «Історії Трьох Царів». Цей бестселер другої половини XIV століття поєднував відомості з Біблії, апокрифів та літератури про мандрівки. Власне, згідно саме з «літературою мандрів», наймолодший і найменший Мельхіор (король Нубії та Аравії) подарував Дитяті 30 золотих динаріїв і золоте яблуко Александра Великого. Середній за зростом і віком Бальтазар (володар Сави, яку співвідносять із територією нинішнього Ємену, Ефіопії або Персії) дав ладан, тоді як найстарший і найвищий – чорношкірий Каспер (володар неідентифікованого портового міста Тарсіс і так само не відомого острова Егрісоля) приніс у дар миро.

 

 

Традиція свята Трьох царів пов’язана з Кельном, починаючи з ХІІ століття. 1164 року Райнальд із Дасселя, керівник канцелярії імператора Фрідріха І Барбаросси, привіз на Рейн як здобич із завойованого Мілана останки, вшановувані там як реліквії Трьох царів. Про те, як саме ці реліквії дісталися Італії раніше, нам відомо з життєпису єпископа Євсторгія. З тих записів випливає, що земні останки Трьох царів нібито знайшла у IV ст. в Єрусалимі св.Єлена, мати імператора Константина, після чого їх у ІХ ст. перевезено до храму в Мілані. Згідно з іншими джерелами, міланці до 1158 року нічого не знали про скарб, який був у їхньому місті. Дізналися ж про походження останків лише тоді, коли через облогу мусили вивезти реліквії з храму, розташованого при міській брамі.

 

 

Райнальд не тільки пожертвував Кельну ці реліквії, а й посприяв швидкому політичному, економічному та культурному розвиткові міста. Незабаром Кельн став одним із найбільших паломницьких міст християнства. Більше від Кельна були знані хіба що Єрусалим, Рим, Сантьяго де Компостела й Аахен (давня назва – Аквізгран), а посідання реліквій означало в ті часи позицію високого рангу в політичному житті.

 

 

З огляду на суперечку, що постійно поновлювалась у Середньовіччі, про політичну владу – поміж папою та імператором, світські володарі пояснювали наявність таких реліквій у місті як доказ на «правомочність» їхнього володарювання, яке вже не потребує папського благословення. Тому німецькі імператори після коронації в Аахені зазвичай відбували паломництво до Трьох царів у Кельні.

Такі цінні реліквії вимагали особливого місця для їх переховування. Десь у 1181-1225 роках Миколай із Вердена, один із найвідоміших митців свого часу, виготовив разом зі своїми учнями цю найціннішу ковальську та ювелірну роботу Середньовіччя. Сімдесят позолочених срібних скульптур, арки, що спираються на подвійні стовпи з емалями, кольорові стрічки з емалі, багато оздоблені металеві бордюри, золоті написи на кобальтових смугах, сотні дорогоцінних каменів, у тому числі понад 300 гем і камей (тобто сцен, вирізьблених на дорогоцінних каменях). Усе це ще й додатково оздоблене тисячами перлин та інших дорогоцінностей.

«У ті часи майстер міг викувати цілу скульптуру з одного шматка срібла», – каже Арнольд Вольф, багаторічний голова будівельного бюро кельнської катедри. Він звернув увагу, що тільки скульптури з фронтальної частини виконано з золотих листів. Вольф заперечив, що саркофаг, у якому знаходяться реліквії Трьох Царів, нагадує за формою храм. На його думку, це просто два релікварії, які стоять один поруч з іншим, а третій спочиває на них згори. У двох нижніх переховувано у Середньовіччі останки Трьох Царів, а в горішньому – мучеників Набора і Фелікса. У пізніші часи всі реліквії було вміщено в неоготичній урні всередині релікварію. Уже в Середньовіччі виокремлено реліквії голів Трьох Царів, які нині спочивають на підставці за знімною панеллю на вершечку релікварію.

Побудова релікварію віддзеркалює середньовічну теологічну думку. У його структурі відображено два періоди: нижня частина саркофага символізує час до Страстей і смерті Господа Ісуса – «sub lege» (під законом), а горішня частина – час після Воскресіння Ісуса, «sub gratia» (під благодаттю). Скульптури обабіч нижньої частини представляють пророків, царів і духовенство Старого Завіту, а горішньої – апостолів. На фронтальній частині знизу знаходиться постать Матері Божої з Дитям Ісус на руках, а обік Неї – Три Царі та імператор Отто IV, який таким чином увічнив себе як мецената цього мистецького твору. То саме він виділив кошти, зокрема, на корони для голів Трьох Царів, пізніше прийняті як герб міста Кельна.

По інший бік від постаті Марії представлено хрещення Ісуса у Йордані. Вище зображено самого Господа Ісуса як суддю світу, з двома ангелами обабіч. Задня частина саркофагу представляє три Його зображення: прив’язаного до стовпа, розіп’ятого, а в горішній частині – поміж Феліксом і Набором. Крім цього, раніше на кришках саркофагу були барельєфи, які представляли сцени з життя Ісуса та з Одкровення св.Йоана. Про це свідчать написи, що збереглися в тих місцях.

Спершу реліквії Трьох Царів перебували у старій катедрі, ще з часів Карла Великого. 1248 року архієпископ Конрад фон Гохштаден заклав наріжний камінь під будівництво нової катедри, яка стала, за своєю суттю, великим кам’яним релікварієм для саркофагу Трьох царів. Будівництво та завершення величезного храму, чиї вежі сягають висоти майже 160 м, тривало загалом понад 600 років. У цьому місці релікварій безпечно спочивав упродовж століть. Коли 1794 року в Кельні стояли французькі війська, капітул катедри потаємно переніс усю скарбницю разом із релікварієм до безпечного місця. Релікварій помандрував до Арнсберга й Бамберга, аби після 10 років, 1804 року, повернутися до Кельна, хоча й зазнавши пошкоджень. Реставраційні роботи тривали багато років, і свій нинішній вигляд історична пам’ятка набула допіру в 1961-1973 роках.

Дослідження тканин, у які було загорнуто реліквії, показали, що то були коштовні матеріали. Отож є підтвердження, що ці тканини сповивали останки людей високого походження, а також що тканини можуть походити навіть і з І ст.н.е. Хоча на сьогодні ніхто не підтвердив істинність цих реліквій, то важливо, що вони мають велике значення для вірних, так зазвичай казав Вальтер Шульте, уже померлий багаторічний директор Дієцезіального музею в Кельні. На його думку, «цінний релікварій та сховані у ньому земні останки становлять для вірних виклик: разом із Мудрецями вирушити на пошуки Бога».

Звичай писати літери «К+М+В» на дверях помешкань та інших будинків походить із XVIII століття. У нашій традиції цей напис пояснюється як імена Трьох царів, але латинська версія (С+М+В) перекладається також як благословення «нехай Христос благословить це помешкання» (Christus mansionem benedicat).

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity