Йосиф був чоловік праведний

Пропонуємо наступний розділ книжки о. Ришарда Федерчика «Під опікою святого Йосифа»:

• Розділ І: Бог входить у життя святого Йосифа
• Розділ ІІ: Прийняття св. Йосифом обіту целібату
• Розділ ІІІ: Жертва святого Йосифа
• Розділ IV: Вчини себе святим
• Розділ V: Відірвати себе від створінь, щоб підніматись до Бога
• Розділ VI. Ввійти у теперішню мить

Розділ VIІ. Йосиф був чоловік праведний

«Марія, Його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити» (Мт 1, 18-20).

«…Йосиф був праведний» — це одна з небагатьох відомостей, які Євангеліє передає нам про Обручника; одна з небагатьох, а отже, надзвичайно цінна. Тому важливо затриматися над цим євангельським переказом.

Бути справедливим, діяти справедливо — це, як навчає моральне богослів’я, віддавати кожному те, що йому належить. Ми теж так сприймаємо справедливість, таке її розуміння закріпилося в нашій поточній мові. Дещо іншим є біблійне трактування справедливості, дещо інакше її розуміли сучасники св. Йосифа, також і сам євангеліст Матей. У Біблії справедливим є лише Бог, і це передусім справедливість спасенна. Бог об’являється людині, дає їй себе пізнати, укладає з нею новий союз. Він прагне відновити зв’язок любові, який був між Ним і любов’ю на початку; зв’язок, що його знищив гріх.

Людина не вірна союзу, який уклала з Богом, постійно його порушує. Але Бог завжди вірний союзу, і в цьому також проявляється Його справедливість. Бог справедливий виправдовує людину, виправдовує своєю благодаттю. Людина власними силами не може виправдатися. Бог виправдовує не тому, що людина може похвалитися добрими справами чи дотриманням Закону. Оправдання маємо силою благодаті, яку вислужив Ісус Христос. Його досягають ті, що з’єднані з Христом через свою живу віру. Виправдання грішника силою благодаті — це вираження Божої справедливості. Вираженням справедливості є також і Божа кара. Це Божий удар, який неначе примушує грішника, щоби він з живою вірою звернувся до свого Творця, щоб був Ним виправданий. У біблійному трактуванні людська справедливість полягає у вірності союзові з Богом, у виконанні Божої волі. Інакше кажучи, бути справедливим означає бути тим, ким Бог прагне, щоб людина була.

«…Йосиф був праведний» — так каже Святе Писання. Отже, він досконало виконував Божу волю; він її пізнавав і сповняв, відповідав Божим планам і задумам.

Так говорить про нього Боже Слово, сам Бог.

Варто відзначити, в якому незвичайному контексті з’являється це ствердження, в контексті яких подій, що про них ми зараз роздумуємо. Щоби краще зрозуміти праведність св. Йосифа, повернімося ще раз до нього. Вагітна Марія стає перед Йосифом, носить під серцем Дитя, про яке він знає, що це не його дитина. Цій події передують інші: Марія без поважної причини вирушає до Айн-Каріма, за власним бажанням іде туди сама, а через три місяці повертається вагітною. Усе вказувало на те, що це була зрада.

«…Йосиф був праведний». Він вірно виконував Закон Божий, розпізнавши його до кінця. Закон Бога, що казав:

«Хто чужоложить із жінкою ближнього свого, на смерть мусять бути скарані і перелюбець, і перелюбка» (Лев 20, 10).

«Якже спіймають чоловіка, що сходиться з заміжньою, — обидвом смерть: чоловікові, що сходиться з жінкою, а й жінці. Отак викорінюватимеш зло з Ізраїля» (Втор 22, 22).

Йосиф безсумнівно знав цей вирок Бога, тому повинен був звинуватити Марію. До цього звинувачення його могла підштовхнути не тільки зачеплена пиха, почуття кривди, — але так наказував Божий Закон. Тих, хто чинив перелюб, убивали, каменуючи. Наречених, які зрадили, каменували на порозі родинного дому. Якби Йосиф звинуватив Марію, Її би прив’язали до стовпа перед будинком Йокима і Анни, і Вона загинула б під ударами каменів. Тоді ж загинув би і Син Бога Живого, якого Вона носила під серцем.

Вагітна Марія і Йосиф, який мовчки дивиться на Неї…

Це предивна, незвичайна сцена. Сцена, яка нагадує іншу, подібну до цієї, ту, з Назаретанського будиночка. Марія — і перед Нею Ангел, і його голос, якби з засвіту: «…вродиш сина… Сином Всевишнього назветься…Не бійся…Радуйся, благодатна, Господь з тобою…» І Її відповідь: «…нехай зо мною станеться по твоєму слову». Всемогутній Бог поставив виконання своїх споконвічних планів, свій прихід до людей у залежність від вибору, від відповіді цієї молоденької Дівчини з Назарету. Марія сказала: «нехай зо мною станеться». В Її пресвятому лоні зачалася Дитина, Син Бога. Бог зійшов до людей.

Вагітна Марія і Йосиф, який мовчки дивиться на Неї…

Цю сцену ми теж маємо право назвати Благовіщенням. Тільки цього разу це Благовіщення Йосифові, що Божий Син, Месія, вже зійшов на землю. Як було сказано, Бог ввійшов у життя Йосифа і Марії — за Її згодою, але без відома Йосифа. Тепер же настає Благовіщення Йосифові. Тепер Йосиф має дізнатися, що Дитя уже є… 

Бог благовістить Йосифові. Яке ж це інакше, яке предивне це Благовіщення! Тут немає Ангела, нема його слів; перед чоловіком стоїть його вагітна наречена. Ніхто йому не пояснив, що це Дитя під Її серцем, це пресвяте Дитя, — Божий Син. Для Йосифа це була звичайна дитина і він мав право припускати, що це було дитя гріха. Його ніхто не заспокоює, ніхто не каже: «не бійся…»; свій страх, свій біль Йосиф мав пережити в усій повноті, у цілій протяжності. До нього не було голосу: «Радуйся, благодатний, Господь з тобою», а була глуха, вражаюча тиша. Бог благовістить Йосифові — без слів, благовістить особою Марії. Благовістить і чекає… Йосиф повинен вибрати. Також і від його вибору, від його рішення Бог поставив у залежність виконання свого споконвічного плану, подію надзвичайної ваги: спасіння людського роду. Своїм вибором Йосиф мав зробити можливим здійснення Божих планів, але він же міг їх перекреслити; міг перекреслити також вибір Марії. Можемо ризикнути ствердженням, що Бог таку саму вагу надавав його відповіді, як і вибору Марії. Таку саму — а може, й більшу, бо своїм вибором Йосиф міг Її вибір підтвердити або перекреслити. Бог чекає… Йосиф має вибрати, від його вибору так багато залежить. Ще раз це підкреслімо. Парадоксальность ситуації полягає в тому, що Йосиф не знає, що вибирає. Він нічого не знає про Благовіщення Марії; не знає, що під Її серцем живе Божий Син. Навіть більше: усі факти, здається, говорять йому, що перед ним стоїть невірна наречена, а дитя, яке Вона носить під серцем, є дитям гріха. Найдивніше те, що ці факти так уклав сам Бог. Це Він увійшов в особисте життя Йосифа без його відома; це Він наказав Марії йти до Айн-Каріма.

Може скластися враження, що Бог немовби хоче довести Йосифові зраду Нареченої, причому в ситуації, в якій Він сам, через свій Закон, наказав карати смертю за перелюб!

Таким незвичайним способом, у цих незвичайних умовах, Бог благовістить Йосифові прихід на світ Месії — і чекає… Чекає на його вибір. Як страшно Бог ризикував!… Ризикував, що Йосиф піде за фактами; що звинуватить Марію у зраді; що, згідно з Божим Законом, будуть убиті Вона і Її (Його!) Син. Бог ризикував, що Йосиф, діючи з якнайкращою вірою, перекреслить Його плани, перекреслить вибір Марії. Як сильно Бог постійно ризикує! Він створив людину, дав їй вільну волю, хоч і ризикував, що людина цю вільність використає проти Нього. Після бунту людини Бог укладав із нею союзи, хоч ризикував, що людина їх зламає.

Коли людина постійно їх ламала, то щоб її рятувати, Він зійшов на землю, жив як один із людей, помер на хресті, воскрес, заснував Церкву. Він дає себе в Євхаристії, в таїнствах, постійно чекає на людину зі своєю благодаттю. Робить усе це, хоч і постійно ризикує, що людина потопче Його любов, що спрофанує Його Тіло, Його Кров. І людина топче, профанує…

А Бог чекає. А Бог дає себе, постійно ризикує. Попри все.

Боже мій, Ти — набільший Сміливець! Господи наш, Господи, безумний від любові до людини!… Таке трохи дивне зітхання може нам вирватися з грудей, коли роздумуємо над цією незвичайною сценою: Благовіщення святому Йосифові.

«…Йосиф був праведний». Він завжди виконував Божу волю. Здійснювалося його Благовіщення і його вибір. Марія сказала: «Нехай зо мною станеться». У його випадку вибір мав здійснитися через обвинувачення людини: він повинен був осудити Марію. Якби він визнав Її провину і засудив Її на смерть, тим самим сказав би Богу: «ні!» Перекреслив би Божі плани, перекреслив пришестя Месії на землю. Якби він визнав Її невинною — відповів би Богу так, як Марія: «Нехай зо мною станеться по твоєму слову». Включився би в Боже діло спасіння людства.

Йосиф, шокований, розчавлений, дивився на Марію, яка стояла перед ним. Її провина здавалася очевидною. Йосиф дивився на Неї. Що довше дивився, то більше внутрішньо заспокоювався і менше був упевнений, що Вона винна. На нього дивилися Її очі, але він відчував в них — бо повинен був відчувати! — погляд Бога. Вона була з ним, він бачив Її, але через Її присутність відчував — мусив відчувати! — присутність Творця. Уся Її постава виражала Бога, говорила про Бога, і не могло бути інакше: адже в Її лоні, під її серцем жив втілений Бог.

Йосиф і надалі нічого не розумів, але тепер був упевнений, що Вона невинна, був переконаний у цьому всупереч фактам.

«…хотів тайкома Її відпустити…», продовжує Святе Писання. Він хотів написати розвідного листа і вручити його Йоакимові, батькові Марії. Так Йосиф зірвав би заручини, зрікся би своїх прав щодо Марії, повернув би Їй вільність. Справді, не було іншого виходу. Йосиф не міг Її прийняти до свого дому, в цьому Її стані, бо так він би підтвердив, що це його дитина.

«…Йосиф був праведний». Не міг говорити неправду. Не міг також звинуватити Марію в зраді. Внутрішньо він був переконаний у Її невинності. Він став перед таємницею. Йому залишався один вибір: саме той, який він зробив. Даючи Марії розвідного листа, він стверджував, що Її Дитя — не його дитина, але стверджував також, що Марія невинна.

Йосиф сказав Богу своє «так» і, хоч несвідомо, погодився на прихід Божого Сина на землю… Хоч і несвідомо, та врятував Йому життя. Це сталося тому, що Йосифа не засліпила очевидність фактів. Незважаючи на внутрішню боротьбу, незважаючи на біль, який переживав, він був здатний побачити Людину, а в ній — Бога… Якби він пішов за фактами, Ісус би загинув.

Святе Писання називає його праведним. Бути праведним — це бути таким, яким Бог хоче, щоб я був. А Він хоче, щоб у кожній, без винятку, людині я бачив Його образ, Його дитя, щоб я діяв за взірцем св. Йосифа.

Щоденно перед моїм трибуналом проходять люди; їхні провини очевидні. Я осуджую їх. Я спокійний, у мене чисте сумління, бо осуджую їх згідно з Божим Законом.

«…Йосиф був праведний». Через провину, через Божий Закон, він зумів побачити Людину, а в ній Бога. І тоді провина перестала існувати… Людина виявилася невинною!

Я маю бути подібний до св. Йосифа. Чи я вмію так, як він, крізь провину, крізь літеру закону, побачити людину, а в ній — Бога? Може, того Бога, над яким глумляться, якого опльовують; може, вбитого гріхом — а однак, Бога.

Чи вмію? Чи не засліплює мене очевидність провин? Якщо не вмію, якщо це мене засліплює, то мої суди будуть кривдними, неправдивими. Ба більше, цими осудженнями я буду грішити, вбиваючи Ісуса в собі, а може, і в інших…

Праведний Йосифе, навчи мене помічати в кожній людині Бога, Боже дитя. Навчи мене стримуватися від осудження. Щоб я ніколи не судив. Щоб я був вільний від гріха осудження Ісуса на смерть моїми несправедливими судами. Про це Тебе прошу: вислухай мене, праведний Йосифе.

Ілюстрація: кадр із фільму “Марія, мати Ісуса”