Аргентинський кардинал, який займався організацією першого Всесвітнього дня молоді, тепер на крок ближче до канонізації.
18 лютого Папа Франциск затвердив декрет про героїчність чеснот кардинала Едуардо Франсіско Піроніо (1920-1998).
Кардинал Піроніо був членом Римської курії протягом двох десятиліть. У 1975 році він прибув до Рима на запрошення Папи Павла VI і брав участь у конклавах, на яких було обрано Йоана Павла І та св. Йоана Павла ІІ у 1978 році.
Папа Франциск сказав, що він був його другом, коли вони обидва ще жили в Аргентині. Одного разу він навіть вислухав сповідь кардинала Піроніо.
«Я добре знав його ще з тих часів, коли він був єпископом-помічником Ла-Плати, — сказав він у інтерв’ю 2008 року. — Коли б ви не говорили з ним, він завжди відкривав вам панораму святості зі свого глибокого смирення».
Едуардо Франсіско Піроніо народився 3 грудня 1920 року на півночі Аргентини. Він був наймолодшим із 22 дітей у родині італійських емігрантів.
«Коли моя матір народила першого сина, — розповідав кардинал Піроніо, — їй було заледве 18 років, і вона важко захворіла. Після одужання лікарі сказали їй, що вона не зможе більше мати дітей без ризику для свого життя. Вона пішла на консультацію до єпископа, який сказав їй: “Лікарі можуть помилятися. Віддай себе у руки Божі і виконуй свій обов’язок дружини”. Тоді вона народила ще 21 дитину».
У 18 років Піроніо вступив до семінарії у Ла-Платі, столиці провінції Буенос-Айрес. Він вивчав теологію у Європі і працював ректором семінарії у Буенос-Айресі, а потім — деканом теологічного факультету Католицького університету Аргентини. Він був присутній на Другому Ватиканському соборі як peritus (експерт із теології).
У 44 роки його призначили єпископом-помічником дієцезії Ла-Плата. Згодом він згадував, що цю ж посаду займав єпископ, який дав пораду його матері.
«У день моїх єпископських свячень архієпископ вручив мені його наперсного хреста, не знаючи, що за цим стоїть. Коли я сказав, що зобов’язаний життям його попередньому власнику, він заплакав», — розповідав кардинал.
Під час останнього етапу правління Ісабель Перон та військової диктатури він почав отримувати погрози смертю і був переведений до Рима. У 1976 році Папа Павло VI оголосив його кардиналом.
У 1984 році Папа Йоан Павлр ІІ запросив кардинала Піроніо стати президентом Папської Ради у справах мирян. Цю посаду він обіймав до 1996 року. Працюючи на ній, кардинал Піроніо допоміг започаткувати перший Всесвітній день молоді у Римі, а також організувати подальші Всесвітні дні молоді у Буенос-Айресі, Сантьяго-де-Компостела, Польщі, Денвері та на Філіппінах. Кардинал також був префектом Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя.
Він помер від раку кісток у Римі 5 лютого 1998 року та був похований у Аргентині. 23 червня 2006 року почався його беатифікаційний процес.
«Я дякую Господу за привілей Хреста. Я дуже щасливий, що так багато страждав. Я шкодую лише про те, що не переніс це краще і що не завжди мовчки насолоджувався своїм хрестом. Тепер я, принаймні, хотів би, щоб мій хрест почав сяяти та приносити плоди», — написав кардинал Піроніо перед смертю.
У своїй проповіді під час його похорону Папа Йоан Павло ІІ висловив подяку за його великий внесок у створення Всесвітніх днів молоді. «Він свідчив про свою віру з радістю: радістю бути священником та постійним бажанням передавати віру сучасній молоді», — сказав він.
Своїм декретом Папа Франциск також затвердив чудо, яке сталося за заступництвом Високошановної Марії Констанци, італійської черниці-клариски, яка померла у 1963 році, відкривши шлях до її подальшої беатифікації. Протягом останніх трьох років свого життя вона була прикута до ліжка і жертвувала свої страждання зокрема за Папу Йоана ХХІІІ та успішний перебіг Другого Ватиканського собору.
Папа також підтвердив героїчність чеснот двох монахинь: сестри Беніньї Віктими де Хесус (1907-1981) з Бразилії та сестри Джованни Мендес Ромеро (1937-1990) з Іспанії; а також монаха-кармеліта Іммаколато Джузеппе ді Джезу (1922-1989). Протягом десятиліть він був прикутий до ліжка та страждав від сильного болю, не піддаючись відчаю або жалю до себе.
«Я благословляю Господа, тому що навіть ті, хто поруч зі мною, не можуть усвідомити силу мого болю», — писав він у листі до священника у 1955 році.
Переклад CREDO за: Catholic News Agency
фінансово.
Щиро дякуємо!
