Місяць тривалістю в століття

24 лютого розпочалося російське військове вторгнення в Україну — війна, що перевернула життя мільйонів людей і драматичним чином повернула стрілки історії в минуле століття, в часи холодної війни.

Роздуми Алессандро Джізотті, редакційного віцедиректора Дикастерію в справах комунікації, пропонує Vatican News.

Що таке місяць у житті людини? Якщо перебіг життя звичайний, то це короткий період, відрізок шляху, який не завжди залишає глибокі сліди на нашій дорозі. Все змінюється тоді, коли ці кілька тижнів переживають потрясіння подією, що різко змінює колію, якою мчить поїзд історії. Саме це сталося протягом місяця, який віддаляє нас від ночі з 23 на 24 лютого 2022 р., коли російські збройні сили розпочали атаку проти України. Так, місяць — це короткий проміжок часу; однак ці дні, насичені болем, стражданнями й тривогою, здаються тривалістю в століття, бо вони драматичним чином повернули нас саме до отого минулого століття, де вимальовується нова холодна війна, ба навіть острах Третьої світової.

Мусимо визнати, що небагато людей насправді вірили в те, що Путін віддасть наказ напасти — до такої міри абсурдним, божевільним (також і з огляду на інтереси російського народу) здавалося розпочинати війну в серці Європи саме на цьому історичному етапі, коли через пандемію Covid-19 людству важко стати твердо на ноги. Здається очевидним, що той, хто задумав цю необачливу й невиправдану війну, не гадав, що зустріне аж такий затятий спротив українського народу, на який Європа — і не тільки — дивиться з захватом, захоплюючись силою, яку цей народ проявив, захищаючи свою свободу. Той, хто знову повернув жахіття війни на Старий континент, правдоподібно, припускав, що «питання» вирішиться через кілька днів. Він іще раз проігнорував урок історії, яка в трагічний спосіб нагадує нам, а також і так званим наддержавам, що ніколи не відомо, коли і як закінчиться одного разу розпочата війна.

«Той, хто веде війну, забуває про людяність, він не зважає на конкретне людське життя», — сказав Папа Франциск в одному зі своїх закликів проти цього конфлікту, облудно представленого як «спеціальна військова операція». Саме так. У перспективі того, хто веде війну, Київ, Маріуполь, Харків є лише ціллю, яку потрібно здобути, елементом пазлу, який треба зібрати, щоби здобути «кінцеву перемогу». Але це не настільна і не комп’ютерна гра. Люди по-справжньому померли протягом цього місяця, який змінив історію, і далі вмирають кожного дня; більше того — кожної години, в цих багатостраждальних містах України. Конкретне життя людей, життя сімей, батьків, матерів, їхніх дітей понівечене назавжди. Картини, які щоденно надходять з України, за що — знову цитуючи Папу Франциска — маємо подякувати тим журналістам, які дають змогу «наблизитися до трагедії цього населення», показують нам жорстокість війни в усій її брутальності. І в безглуздості. Не щадять нікого й нічого.

Що може бути жахливішим за смерть вагітної матері під бомбардуваннями, яка помирає з дитям, що його носить у лоні? «Все це нелюдяне! Більше того, це святотатство, — застеріг Папа словами, що повинні розворушити сумління всіх, особливо віруючих, — бо виступає проти сакральності людського життя, насамперед — проти беззахисного людського життя». Кожний новий день війни — це поразка для людства: чи то в Україні, чи в Ємені, в Сирії, як і в Сомалі та в кожному іншому куточку планети, де люди страждають від цієї гидоти. Поразка, до якої Папа Франциск своїми словами, жестами, і насамперед молитвами, просить не призвичаюватися, заохочуючи нас терпеливо й відважно будувати майбутнє миру та надії.