Велика війна в Україні триває. Це ХХІ століття і центр Європи. Століття великих технологічних прогресів і частина світу, де люди вже давно навчилися цінувати мир, спокій і комфорт…
Це московсько-українська війна, в якій Україні багато співчувають і хочуть допомогти, однак не хочуть втручатися, чекаючи на її перемогу. Багато європейських і світових спільнот підтримують Україну у війні, стоять на її боці, допомагають фінансово чи зі зброєю, однак очікують на її перемогу, спостерігаючи віддалік. Є ще інша частина країн світу, також і Європи, які не хочуть виступити привселюдно проти країни-агресора, турбуючись про свої меркантильні інтереси: мовляв, у нас збільшилася ціна на газ, ось це проблема, а те, що у вас помирають багато людей, то таке… Росіяни постійно пишуть і говорять про «військову операцію на Україні», а це дві великі брехні, бо це не військова операція, а повномасштабна війна, і це не «на Україні» (бо так визначається частина чогось великого), а в Україні — окремій незалежній державі, яка прагне жити вільно на своїй, Богом благословенній землі. За ці чотири-п’ять тижнів війни багато чого перекрутилося в головах українців і в головах жителів цілого світу. Це виклики війни, з якими нам доведеться жити ще достатньо часу…
Я не встиг написати нової окремої хроніки за четвертий тиждень війни, бо мав особливі обов’язки і старався їх виконувати спільно з моїми помічниками — священниками, семінаристами і мирянами: приймати й пакувати продуктові та гуманітарні набори для пересилання потребуючим, готувати радіо- й телепрограми про війну і виступати українською та іспанською мовами в засобах масової інформації в Україні та за кордоном, організовувати і практикувати різні молитовні акції, щоденно в нашому храмі, і транслюючи їх на ютуб-каналі та фейсбук-сторінці. Однак ці два тижні поєднала особлива подія: присвячення Непорочному Серцю Марії нашої Батьківщини, України, та її сусідку — країну-агресор росію.
Війна — це особливий стан, у якому ми зараз живемо, четвертий і п’ятий тиждень поспіль. Цей стан впливає на кожного, і кожна людина по-особливому переживає події, пов’язані з війною. Цей стан провокує певні виклики, які були би непомітні за звичних умов… примушує кожну людину думати по-новому і зробити переоцінку цінностей у житті. Тому зараз хочу привернути увагу до кількох моментів, кількох феноменів, спричинених жахливою війною…
1.Переселення народів.
В Україні, розташованій посередині між російською федерацією та Європою, сталася трагедія: кровопролитна війна, про яку, загалом беручи, ми не могли й подумати кілька років тому. Вона триває вже понад місяць. Кожного разу, коли народ живе дедалі краще, їздить по світу і розуміє, чим є комфортне і мирне життя, — йому важко прийняти і змиритися, що ХТОСЬ прийде на ТВОЮ батьківську землю і зруйнує все те, що ТИ здобув, надбав, заробив…
Війна зробила так, що в Україні вже є частково чи повністю знищені великі міста й містечка, не говорячи вже про села: це Харків, це Маріуполь, це Чернігів, це Буча та Ірпінь біля Києва… Війна робить так, що значна частина людей виїхала за кордон (за місяць часу — понад 3 мільйони жителів нашої Батьківщини) і їх називаємо біженцями, вони змушені були втекти зі своєї землі у безпечне місце. Частина переселилася зі сходу й півдня на захід, і їх називаємо внутрішньо переміщеними особами. Наші західні населені пункти переповнені переселенцями…
І оце переселення викликає різноманітні реакції. З одного боку, бачимо, яке відкрите серце проявили наші сусіди-поляки та інші сусідні народи, приймаючи українців у своїх домах, школах, дитячих садках… Скільки допомоги ми отримали з-за кордону зі сторони іноземців та українців, які там живуть і працюють! Хтось скаже, що це нормально; що вони, іноземці не мали іншого виходу. Так, нормально, — але водночас благородно, і цього не можна заперечити. Хтось скаже, що вони бояться, щоби на них не напали. Так, згідний, — але вони проявляють своє відкрите серце і бажання допомогти тим, хто в потребі. І тому від них нам треба багато чого навчитися. Жертовність іноземців і наших українців, які там живуть і працюють, насправді подиву гідна. Як Польща чи інші країни приймають наших людей, так і ми покликані прийняти тих, хто приїжджає до нас, на західну Україну. Як поляки, так і ми можемо зіткнутися з невдячністю, заздрістю, нахабністю; однак це нас не повинно зупинити в чиненні добра; і тут напевно найкращим підсумком, останнім словом і висновком у цій ситуації стануть слова Матері Терези з Калькутти:
«Люди часто бувають нерозумні, непослідовні, думають тільки про себе; попри це, прощай їм.
Якщо ти добрий, то люди можуть звинувачувати тебе у самолюбних, прихованих мотивах; попри це, будь добрий.
Якщо ти маєш успіх, ти можеш здобути деяких фальшивих друзів і деяких справжніх ворогів; попри це, прямуй до успіху.
Якщо ти чесний і щирий, люди можуть обманювати тебе; попри це, будь чесним і відвертим.
Те, що ти будував роками, хтось може знищити за одну ніч; попри це, будуй.
Якщо ти знайшов безтурботність і щастя, люди можуть бути заздрісними; попри це, будь щасливий.
Добро, що ти робиш сьогодні, люди часто забуватимуть уже завтра; попри це, роби добро.
Давай світові все найкраще, що ти маєш, — і це ніколи не може бути достатнім; попри це, дай світові все найкраще, що ти здобув.
Ти бачиш у кінцевому підсумку те, що є між тобою і Богом. Попри все, це ніколи не було між тобою і іншими».
Отже, творити добро нашим ближнім із любові до Господа — це наш святий обов’язок; добро творити навіть тим, які цього не цінують, — це наш християнський жест щодо ближніх; систематично і поступово робити вчинки любові й доброти: чи маленькі жести, чи великі справи — це шлях і спосіб не перестати бути Божими дітьми, не перестати бути нормальними людьми.
Ісус Христос дав нам таку заповідь, і її ми повинні дотримуватися, якщо хочемо бути Його учнями:
«І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять.
І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять.
І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне.
Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 6,31-36).
2.Присвячення Богородиці — Непорочному Серцю Марії.
На завершення четвертого тижня війни і початок п’ятого припала історична подія — присвячення України та росії Непорочному Серцю Марії (назву країни в новинах, на сьогоднішній день, в Україні пишуть з маленької літери на знак жахливого болю і неповаги за агресію проти України, за вбивство стількох мирних жителів і за брехню, яку розповсюджує ця держава про війну в Україні). Про такий акт-подію Богородиця у приватному об’явленні трьом діточкам у Фатімі (Португалія) просила ще 1917 року, під час Першої світової війни. Дуже цікавим є зміст цього об’явлення і воно заслуговує на особливу увагу всіх, хто в курсі цієї повномасштабної та кровопролитної війни в Україні, яка розпочалася через 100 років після Першої світової. Деякі не бояться називати і нашу, сучасну московсько-українську війну вже початком Третьої світової. Час покаже… Тому тут не йдеться про так звану «військову операцію», а про правдиву кровопролитну війну.
Богородиця у Фатімі, з’являючись трьом дітям у 1917 році, просила про різні речі, зокрема — молитися за навернення росії, щоб її зло не поширювалося на весь світ, і за посвячення росії своєму Непорочному Серцю. Марія просила і благала про навернення людей, говорила про кару за гріхи, показувала пекло. Богородиця наголошувала, що як люди не покаються і якщо росія не буде присвячена Її Непорочному Серцю, то будуть жахливі переслідування, буде знову світова війна, буде багато смертей і мучеництва за правду, за вірність Богові й Церкві Христовій. Попередження, які висловлювала Богородиця, хтось сприймав серйозно, а велика частина людей світу ці послання просто ігнорувала.
Це було так давно, ще в минулому столітті; однак якщо оглянемо декілька подій цього часу, то зрозуміємо, що зло насправді поширилося по цілому світі, затуманило голови багатьох людей і пустило своє коріння так глибоко, що людина ХХІ століття оправдує зло, називаючи його добром, оправдує темряву, називаючи її світлом. І тут мені приходять на думку слова зі святого Євангелія:
«Світло тіла — око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то темрява — якою ж великою буде!
Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт 6,22-24).
Якщо народ, який живе, згідно з їхніми переконаннями, в «истинном православии», яке оправдовує війну, вбивства, ненависть і озлоблення проти цілого світу, пиху та переконаність у власній правоті й боговибраності, вважаючи це «світлом», — то якою ж великою буде темрява? На скільки країн світу поширилося зло комунізму і все, що з цим пов’язано?
Такого роду присвячення Богородиці здійснювалися вже кілька разів в історії. Як колись, так і тепер, вони, за думкою деяких інтерпретаторів, були сумнівними щодо їхньої автентичності чи достатності: чи правильно Папа виконав це присвячення Марії? Чи дійсна така посвята без прямого вживання слова «росія»? Чи точно здійснене прохання Богородиці — молитися за навернення росії, якщо ані в проповідях Папи, ані в словах молитви про це не було сказано прямо? На моє переконання, всяка щира молитва, правдивий жаль за гріхи та бажання добровільно віддатися під Покров Марії чи присвятитися Її Непорочному Серцю є жестом благородним та богоугодним, а останнє слово щодо правильності виконання побажання Марії та виконання волі Богородиці належить Богові… Час покаже!!! А нам залишається віра, молитва і покаяння — це і є послання Діви Марії Фатімської.
Хотів би згадати кілька болючих історичних моментів ХХ століття, які пережив лише наш народ, наша нація, наша земля і які є плодами зла, що поширювалося і продовжує поширюватися через брак навернення, брак близькості з Богом і брак справжнього право-слав’я, що ґрунтується на правдивій вірі в Бога, на правдивому житті у Божій благодаті, а не на зовнішній, часто незрозумілій, обрядовості. Істинне вселенське православ’я не має нічого спільного з тим, яке ми бачимо сьогодні в росії і яке «благословляє» війну та вбивство, у храмі і в єпископських та священницьких ризах. Це виклик для багатьох українців та інших народів, що захоплені так званим «істинним православієм», а насправді стають жертвами простої маніпуляції.
Історичні моменти, про які я маю намір згадати, — це зернинки, які я хочу засіяти в голови й серця мислячих і богобоязливих людей. Зернинки, які мають прорости добрими плодами — спротивом проти зла і бажанням чинити добро та захищати правду. Це історичні моменти, які я прагну відновити в пам’яті людей, для кого наша земля — єдина й рідна, найкраща Батьківщина у світі, яка не раз заплатила дорогу ціну, заступаючись за Господа Бога, за правду і за істинну Церкву. Згадуючи ці події, бажаю скористатися статистикою, однак чітко розумію, що завжди знайдеться хтось, хто піддасть достовірність статистичних даних сумніву.
Двадцяте століття — це:
І Світова війна (1914-1918), в якій загинуло, за різними даними, близько 720 тисяч українців (120 тисяч з Австро-Угорщини і 600 тисяч з Російської імперії);
Перша в Європі легалізація абортів (1920) здійснена в Російській Радянській Федеративній Соціалістичній Республіці декретом про «жіноче здоров’я». За статистикою ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), щороку у світі від абортів помирає 40-45 млн. людей, а це означає, що щодня виконується близько 120 тисяч абортів. Щодо українців статистика дуже сумна: від аборту помирали, в різні роки незалежності України, від 200 тисяч до маже одного мільйона українців щороку. Це, як на мене, питання національної безпеки, і задуматися над цією цифрою необхідно всі українцям.
Голодомор (1932-1933), коли загинуло, за даними різних дослідників, від 4 до 8 мільйонів українців. Частина країн світу визнала цей злочин геноцидом проти українського народу, а частина, через дипломатичний спосіб мислення та особисті інтереси, не хотіли цього зробити, стаючи на сторону зла і брехні;
ІІ Світова війна (1939-1945), в якій загинуло приблизно 8 мільйонів українців.
Псевдособор (1946), організований радянською владою, який ухвалив рішення про офіційну заборону та ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви. Духовенство було вислане на Сибір, частина зазнали переслідувань і жахливої мученицької смерті; частина пішла у підпілля і так витримала аж до 1989 року, до моменту легалізації Церкви. Так, наша Церква мала вибір — перейти у московське православ’я або ж зникнути з лиця землі. Однак — не судилося, план не здійснився, як кажуть у народі — «людина мислить, а Бог креслить». Тут неможливо не згадати Патріарха Йосифа Сліпого, який, відмовившись від пропонованих радянським режимом посад і титулів, 18 років відбув у сибірських концентраційних таборах і на засланні, 1963 року отримав дозвіл вийти на волю і поїхати до Рима. Загартований сибірськими умовами, Блаженніший Йосиф прожив до 1984 року.
Чи не з росії поширилося це зло? Чи, можливо, це вже не таке й велике зло? Чи не тому просила Діва Марія молитися за навернення росії? А чи ми молимося? Це також виклик для нас, християн: молитися за наших ворогів, убивць, агресорів і так прийняти настанову апостола Павла: «Не дозволь, щоби зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12, 21).
Я так бажаю, щоб не було шостого тижня війни. Я так бажаю, щоб ця війна завершилася і щоб наш народ міг вільно жити на свій власній землі! Я так бажаю, щоби в Україну приїжджали люди, які її люблять, які тут хочуть відпочивати і подорожувати, які тут хочуть жити та вкладатися в її розвиток. Я так хочу, щоб сюди приїхали люди, які від початку війни допомагають нашій країні вистояти у правді. Я так бажаю, щоб наші захисники та захисниці повернулися додому живими і здоровими. Я так хочу помолитися подячну Службу Божу за перемогу у війні… і я так хочу жити на своїй землі з тими людьми, які люблять цю землю. І я так бажаю, щоб Господь забрав із нашої землі тих людей, які її не люблять і які її нищать. Господи Боже наш, вислухай наші молитви, прости нам наші гріхи і даруй нам мир!
о. Йосафат Бойко, ВС
Священник із країни, в якій триває ВЕЛИКА ВІЙНА…
фінансово.
Щиро дякуємо!
