«Господь дозволив мені побачити в дусі, як Він виглядав, коли брав хрест на свої плечі. Я бачила, як смертельна блідість укрила Його пресвяте обличчя», — писала Слуга Божа Леонія Настал.
Сестра Леонія Настал належить до числа найбільших польських містиків. За її власними словами, вона не лише розмовляла з Ісусом, а й бачила видіння. Один із найстрашніших образів вона побачила 26 лютого 1936 р., коли Ісус відкрив їй події ночі Великого Четверга після того, як Його схопили в Гетсиманському саду. Він показав їй тюремну камеру і жахливий вигляд катівні.
Сестра Леонія свідчить, що весь час супроводжувала Його на Хресній Дорозі, з великою ніжністю відправляючи це страсне богослужіння. Часто ставалося, що любов до Бога поглинала її і, занурена в присутність, вона споглядала Ісуса всіма почуттями.
«Я почала молитися Хресну Дорогу, але не відходила від Першого стояння. Після стількох днів туги Ісус об’явився душі — спокійний, тихий, лагідний, зв’язаний — так, як стояв перед судом Пілата, зневажений усіма», — писала вона у квітні 1936 р.
Сьогодні ми можемо разом із с. Леонією Настал піти за Ісусом у цю останню дорогу — через страждання до перемоги.
Стояння І. Господа Ісуса засуджено до смерті
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Господь об’явився мені зв’язаний, у величі страждання і спокою. «Я — Цар царів, — сказав Він, — а дивися, маю на руках пута раба. Я — Суддя віків, Суддя душ — а мене судить Пілат. Я — Істина, а натовп називає Мене злочинцем. А Я мовчу…
Моя дитино, чи знаєш, чому Я добровільно віддав себе на суд Пілатові? Я хотів через це приниження отримати для душ благодать доброї сповіді, а через мовчання відшкодувати Отцю за фальшиве мовчання душі в цьому таїнстві. Душі, які приховують гріхи на сповіді, вибирають Варраву — сатану, а Ісуса розпинають. Натомість душі, які смиренно і щиро визнають свої провини, знімають із моїх рук узи, що зв’язують Мене».
Стояння ІІ. Ісус бере хрест на свої рамена
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
«Коли я брав на свої плечі хрест — а швидше, коли Мені його втискали в плечі, — Мої члени пронизував такий сильний біль, що якби не вища сила, Я б упав на землю.
Ти знаєш, який біль викликає натиск на рану, — а Мої плечі були розідрані до ран. І на такі живі, ще кровоточиві рани, втиснули Мені хрест. Це був не лише тягар дерева, а й тягар гріхів, за які я поніс хрест…»
Господь дозволив мені побачити в дусі, як Він виглядав у ту мить, коли брав хрест на свої плечі. Я бачила, як смертельна блідість укрила Його пресвяте обличчя, і тільки кров, що стікала з-під тернового вінця, підрум’янювала його. Ісус тремтів усім тілом, тремтіла кожна частинка Його тіла, але Господь вирушив у свою Хресну путь. Він ступав поволі, з трудом піднімаючи ноги, щораз більше згинався під тягарем хреста, хитався так, аж мені здавалося, що Він ось-ось упаде. Однак Ісус ішов і молився.
Стояння ІІІ. Ісус уперше падає під тягарем хреста
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ
«Моя Леоніє, — сказав Ісус, — чи знаєш ти, що стало причиною Мого першого падіння? Вигляд перших тяжких гріхів. Якби ти знала, який жахливий біль стискає серце, коли бачиш душі, які за мить до того своєю красою були схожі на ангелів, були помешканням Пресвятої Трійці; ще за мить до того, Я був Царем для цих душ, а тепер раптом душа повністю свідомо відвертається від Бога, зневажає Ісуса, одним сильним, злісним ударом викидає Ісуса зі свого серця, а Він від цього удару падає на землю, а через той же самий вхід, через який було викинуто Ісуса, входить сатана».
Ісус, зазнавши такої зневаги, ніколи б не повернувся до тієї душі, якби не безмежна любов, яка наказує Йому рятувати всяку біду, навіть злість. Любов наказує Йому померти, щоб душа жила.
Стояння IV. Ісус зустрічає свою Матір
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Біля четвертого стояння Хресної Дороги Господь прикув мою душу до себе, ніби хотів відкрити мені почуття, які поглинали Його серце в момент зустрічі з Його Пресвятою Матір’ю. «Леоніє, — сказав Ісус, — якби тебе вигнали зі згромадження, звинувативши в жахливих злочинах, якби з насмішками і глузуванням повели б на шибеницю під конвоєм і ти побачила б серед натовпу люблячу матір, яка зомліває від болю, — що діялось би у твоєму серці?
Ти могла б сказати їй тільки одне: “Мамо, я страждаю невинно, я, очевидно, жертва за інших”. Це було б осолодою її страждань, але все одно страждала б і ти, і ти мати. А тепер подумай, скільки вистраждала моя Непорочна Мати, коли побачила Мене з хрестом на плечах, із терновим вінцем на голові, з обличчям, залитим потом і кров’ю».
Стояння V. Симеон Киринеянин допомагає Господу Ісусові нести хрест
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
«Я майже знепритомнів, і якби не допомога Кириненянина, то Я б упав після зустрічі з Матір’ю». Я запитала: «Мій Боже, а чому Симеон Кириненянин так недовго ніс Твій хрест, що Ти знову сам узяв його на плечі й і впав удруге?»
«Бо це був Мій хрест, — сказав Ісус. — Для людини він був заважкий. Симеон, як і будь-яка інша людина, міг нести тільки свій хрест. Коли він взяв на плечі Мій хрест, Я підтримував його — інакше б він упав».
Стояння VI. Вероніка витирає обличчя Христа
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Я знову запитала: «Мій Ісусе, хіба те, що Вероніка витерла Твоє пресвяте обличчя, не принесло Тобі полегшення, адже Ти впав?» — «Дитино, Вероніка так само послужила Мені, як і Киринеянин, хоч і не зняла з Моїх плечей хреста. Вона зробила те, що могла зробити жінка.
Я вимірюю її вчинок цінністю любові, з якою вона спішила, щоб полегшити Мої страждання. Я залишив на її хустці відбиток свого Божого обличчя, і в цей відбиток вийшла з Мене Моя божественна сила, яку Я дав Вероніці. Моя любов завжди відплачує люблячим серцям любовним виразом своєї подібності. Кожен вчинок любові уподібнює душу до Предмету Любові».
Мені здавалося, що Ісус тримає в руці печатку з монограмою, просоченою Його Божою кров’ю замість чорнила. Він притискав її до моєї душі, й за кожним натиском відтворювалося Його Боже обличчя.
Стояння VII. Друге падіння під хрестом
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
«Я бачив поруч із Веронікою душі, які палали ненавистю до Мене, а за ними впродовж століть тягнулися такі ж душі, які кидали Мені в очі бруд чуттєвості, бажаючи сховатися від Мого всевидячого ока. Вони кидали Мені в обличчя каміння гніву й завісу пихи, а насамперед — презирства, що так сильно ранить моє серце.
Через той бруд чуттєвості й завісу пихи, які кидають Мені в очі й в обличчя, Я вже не бачив не лише їхніх душ, як вони того й хотіли, а навіть дороги, якою йшов, тому й падав. Падав лицем до землі, бо на ній звивалися бідні душі, а Я хотів нести їм спасіння.
Я впав, як хробак, обличчям на землю, бо люди, які є порохом і в порох обернуться, хотіли вознестися понад нею за допомогою своєї пихи, хотіли сяяти примарною величчю. Сатана пихи хотів бути рівним Богові й до цього ж схиляє також спокушені людські душі. Я хотів подати руку людству, яке падає, тому впав на землю, щоб його з неї підняти».
Стояння VIII. Ісус утішає плакальниць
Поклоняємось Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
«Я — джерело всякої втіхи. Будь-яка втіха, яка має інше джерело, — не це, найчистіше і істинне, — не приносить справжнього освіження. Я втішаю не лише жінок, які плачуть над Моїми страстями, але кожного, хто до Мене приходить, шукаючи полегшення у стражданнях, розради в терпінні.
Утіха, яку Я приношу, — спокійна, вона насичує, заспокоює всі прагнення душі; в ній немає тієї безглуздості, яка завжди присутня на дні земних утіх. Але повернімося до Моєї Хресної дороги. Леоніє, Я потішав тоді жінок, що плакали, а сьогодні, жінко, Я чекаю розради від тебе».
«Ісусе, — прошепотіла я в дусі, — чим я можу Тебе втішити, на що я здатна? Хіба що засмучувати Тебе». Але Ісус продовжив: «Утішай Мене жертовною любов’ю, чистою, делікатною; любов’ю, яка ні перед чим не відступає, яка готова на все; іде туди, куди каже Ісус; робить те ,чого Ісус хоче.
Втішай Мене дитячою непохитною довірою. Від тебе Я насамперед хочу довіри, бо сатана намагається похитнути її у твоєму серці».
Стояння ІХ. Ісус утретє падає під хрестом
Поклоняємось Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
«Моя Леоніє, — сказав Ісус, — третє падіння було найболіснішим з усіх. Фізично Я був уже такий виснажений, що не міг встояти на ногах. Від болю, втоми й виснаження тремтіла кожна клітинка Мого тіла. Хрест, який ятрив Мої рани на плечах, завдавав Мені жахливого болю.
Я був близький до смерті, а цю передсмертну агонію викликало видовище, повне огиди й жаху; видовище гріхів, які чинять повністю свідомо люди, від яких я сподівався любові, які пізнали, чого Бог від них хоче. Скільки ж людей з теологічною освітою відірвані від Церкви й тягнуть за собою тисячі душ… Я тоді це пережив — як у Гетсиманському саду.
Я витерпів і холоднокровно обдумувані злочини; занурення в розпусності людей, часто вже вкритих сивиною, що вже стояли на порозі смерті. Якби ж то їх утримати від падіння в пекельні щелепи! Я похилився, як хробак у пилюці; упав безсилий на землю, яка стала для Мене, як вогонь пекучий. Я ніби помер. Від заціпеніння з болю Я прокинувся лиш тоді, коли солдат з усієї сили вдарив Мене ногою в бік біля серця».
Стояння Х. З Ісуса здерто одяг
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Раптом, на 10 стоянні, мій тягар зник. Надприродне зосередження наповнило мою душу і мимоволі з душі вирвалося запитання, над яким я ніколи не замислювалася: «Мій Ісусе, чому кати здирають одяг з Твого тіла? Якщо вони хотіли Тебе розіп’яти, то долоні і стопи у Тебе були відкриті. Чому Ти це дозволив?»
Ісус сказав: «Для того, щоб люди пізнали, як сильно Я їх люблю; щоб тоді, коли Мої вуста після смерті на хресті замовкнуть, промовляли Мої рани про те, яка глибока і широка Моя любов до створінь. Якби тільки рани рук і ніг були відкриті — люди забули би про те, що Я страждав за них усім тілом так, що від кінчика стіп аж до верхівки голови на Мені не було жодного живого місця.
Кати, які Мене шмагали, робили це не лише для забави, а заради грошей, які сподівалися отримати від єврейських старійшин. Окрім того, їх підбурював сатана, який допровадив їх до жорстокості. Я дозволив на це, тому що люблю людей і хотів, щоб люди про це знали».
Стояння ХІ. Ісуса прибито до хреста
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Я переживала дуже болісну покинутість душі. Бажаючи знайти опору в стражданні, що гнітило душу, я почала роздумувати над Ісусовим: «Боже Мій, Боже, чому Мене покинув?» Мені здавалося, що за мить Господь дав мені пережити Його покинутість, а людині її просто неможливо було витримати.
Я відчувала, що тільки Ісус підтримував мене на силах. Небесний Отець сказав: «Я покинув Сина, тому що Він полюбив людство безмежною любов’ю. Він розпростер на хресті свої руки, щоб Я не дістався людства. Він хотів затулити його собою, щоб Я не шмагав його карою вічного відкинення, тому дав пережити своєму улюбленому Синові все її жахіття, в усій силі відчути відкинення всіх, хто на це відкинення заслуговує.
Сину, Я Тебе покинув, бо Ти висів безсилий, прибитий на хресті, високо від Мене вознесений. Я зійшов у той час у низини, щоб підняти в Твої розіп’яті обійми те, що упало, що повзає по землі. Я, разом із Тобою, Твоєю покинутістю спасаю світ».
Стояння ХІІ. Ісус помирає на хресті
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
«Дитино моя, завжди будь готова принести Мені жертви, яких тільки Моя любов від тебе зажадає. Зректися себе в усьому, відмовитися від невинних і дозволених насолод — які, однак, пожертвувати зможе тільки щедра душа, чиє життя стає безперервним умиранням.
Я не можу бути байдужим до такого вмирання. З кожним таким актом смерті Я ніби пришвидшую биття Мого серця, щоби щедро влити життя в душу, щоб підживити її собою, своєю Кров’ю».
Стояння ХІІІ. Тіло Ісуса знімають з хреста
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Увагу моєї душі привернув вигляд алеї, наповненої сяйвом, яку водночас, ніби білою хмарою, огортав легкий туман. Посередині цієї алеї стояли хрести. Я нарахувала їх десять. Із першого з них, найближчого до мене, Ісус промовив: «Я розіп’ятий у людських серцях. Вони добровільно прибивають Мене до хреста своїх сердець.
А Я, перш ніж вони остаточно Мене вб’ють, так сильно притискаю до себе цей хрест, прагнучи притягнути до себе ці душі й серця. Я хочу, щоб через Мою смерть вони віднайшли життя. З хреста, на якому Я помер на Голготі, Я не зійшов навіть після смерті. Мене зняли з нього Йосиф і Никодим. Леоніє, зніми Мене з хреста сердець, які добровільно, так холоднокровно, з розплющеними очима, розпинають Мене найжорстокішим чином».
«Як я можу Тебе зняти, мій Ісусе, з хреста, якщо я така маленька, як немовля, так слабка, я воно?» — «Пристав драбину. Любов до Бога і ближнього — це будуть два вертикальні бруси, а численні маленькі жертви, акти умертвлення, зречення себе, смирення, довіри — це будуть щаблі, якими ти зійдеш угору.
Проси свого ангела-хранителя, щоб супроводжував тебе, підтримував, бо щаблі тверді, а відстань велика. А коли ти вже дійдеш туди, де прибиті цвяхами Мої руки і ноги, то скажеш лише: “Я тут, мій Ісусе. Прийшла, бо Ти мене покликав, хочу зняти Тебе з хреста, бо люблю Тебе”».
Стояння XIV. Господа Ісуса покладено до гробу
Поклоняємося Тобі, Христе, величаємо Тебе,
бо Ти хрестом своїм відкупив світ.
Біля останнього стояння моє серце наповнив відчутний жар любові. Ісус знову озвався: «Ти не відчула б цього дотику любові, якби знеохотилася і не пройшла Хресну Дорогу. Мені приємні роздуми над Моїми страстями. Я входжу до твого серця, щоб відпочити в ньому після хресних трудів, але нехай це серце буде для Мене квітучим садом — воно є таким через любов.
Сьогодні Я вже не хочу входити до пустого і холодного гробу сердець, бо більше не вмираю — смерть уже не має влади наді Мною. Також, якщо в якійсь душі панує жах смерті, Я покидаю її, щоб іти до живих і люблячих».
Прийшла мені думка: чи були апостоли при похованні Господа? Чи тільки Никодим і Йосиф Ариматейський. «Звісно були. Треба було, щоб ті, з ким Я був три роки, бачили Мене також і після смерті. Ти знаєш, що на Голготі був тільки Йоан. Під час страстей намагався бути біля Мене Петро. Інші апостоли втекли зі страху перед катами, сховалися. Але повернулися, коли Моє тіло зняли з хреста, цілували Мої рани, торкалися з любов’ю і поклонінням.
А потім поклали Моє тіло до гробниці, були першими — і найревнішими, — хто споглядав Його; а потім зібралися всі разом у горниці. Апостол Тома також торкався Моїх ран. Він знав, що моє тіло було мертвим, позбавленим життя. Тому пізніше, коли захитався у вірі, хотів, як і раніше, торкнутися Моїх ран. Треба було, донько Моя, щоб ті, хто мали проголошувати Мої страждання і смерть, побачили Мене мертвого, щоб пізніше змогли свідчити істину, а також щоб їхня радість і щастя були більшими, коли вони побачили Мене воскреслим».
фінансово.
Щиро дякуємо!
