Самопідтримка для тих, хто вижив. Що робити далі?

Як жити і що робити після того, як вижити в страшній ситуації таки вдалося? Ось один із методів самопідтримки.

Коли вдалося фізично вижити після трагічних подій, залишається відчуття, наче ти не живеш, а лише спостерігаєш за довколишнім світом. Таке враження, ніби твоє вміння «жити нормально» — відчувати, радіти, відпочивати — зникло назавжди. Світ не існує більше так, як було до трагічних подій. Світ існує десь там, за прірвою жаху, яка назавжди відгородила теперішнє від минулого.

Щоби зробити перший крок до зцілення душі, а потім збудувати міст над цією прірвою емоцій, думок, усвідомлень, можна скористатися своєю уявою. Мозок потребує корисної їжі — так само, як тіло після потужного стресу. Тож почнемо…

Мій помічник

Уяви місце, де тобі безпечно. Подивися уважно, що тебе тут оточує. Які запахи, звуки, образи. Придивися, як ти себе бачиш тут. Скільки тобі років. А тепер уяви свого помічника (можна декількох), хто зможе тебе втішити. Це може бути реальна людина, казковий герой, тварина, святі, або померлі родичі… Як виглядає твій помічник? У що він одягнений? Який у нього погляд? Можливо, він щось говорить. Поспостерігай, що відбувається далі у твоїй уяві. Запам’ятай цю картинку. Побудь у ній стільки, скільки потрібно. І поволі можеш залишати уявний образ.

Уявляй цю картинку щоразу, коли буде важко або самотньо. Часто втіха від людей, які поруч, може не приносити полегшення, бо ці люди — «не з того трагічного світу». Тому варто в уяві створити для себе самопідтримку, щоби ступити на шлях зцілення. Для дітей цей образ особливо корисний — так само, як гра. Діти з задоволенням взаємодіють зі своєю уявою та швидше відновлюються.