Ще два роки і ще рік тому ми відзначали Великдень в умовах пандемії, через яку не могли, як доти, повністю брати участь у літургіях Пасхального Тридення — що, безсумнівно, для багато кого з нас збіднило переживання Таємниці смерті й воскресіння Ісуса.
Попри ці обмеження, для мільйонів християн ця Подія Пасхи Ісусової була й залишається єдиним і остаточним світлом для розуміння людської історії. Так вірить Церква і християни різних конфесій: що таємниця, яка сталася в Єрусалимі, за часів Ірода Антипи і намісника Понтія Пілата у 30-ті роки нашої ери, є поясненням усіх подій, яких зазнавали люди, і джерелом, із якого течуть для нас надія і спасіння.
Отож як зрозуміти все те, що завдає нам страждань не тільки фізичних, але і духовних, психічних? Звідки береться страх перед небажаними подіями, про можливість яких ми чули або які відчуваємо? Найбільш небажаною є смерть. Наша власна, наших найближчих. А також знищення наших ідеалів, планів, проєктів, бо вони, на нашу гадку, приносять нам хоч дрібку щастя. Це запитання, пов’язані з нашою історією, в якій ми живемо, намагаючись собі пояснити, чому існує зло і люди, від яких воно походить, і чому ми самі завдаємо страждань іншим. Часто ми звинувачуємо Бога, бо навіть якщо ми віруючі, то й нам приходить думка, чому Бог допускає такі нещастя, що дуже часто зачіпають неповинних людей і дітей.
Ми ставимо собі такі запитання — про сенс страждань і про смерть, а особливо сьогодні, коли дивимось на Україну, яку нищать, убиваючи тисячами, з мільйонами біженців, яку руйнують бомбами і ракетами… Люди помирають — але це нас не дивує; люди страждають і помирають, як це діється повсюди на світі. Дивує факт, що друга людина, сусід, звершує цей роками підготовлений план нападу на неповинних людей, дітей, жінок, старих, хворих, і робить це неприховано умисно, з наміром, який можна назвати геноцидом.
Сьогодні Ісус Христос, розіп’ятий, висить на хресті і вмирає в Україні — в убитих із ненависті, у поранених людях, у зруйнованих будинках, і розвалених лікарнях і школах. Ісус помирає сьогодні в Україні від бомб, які скидають із літаків, із ракет далекої та ближчої досяжності, помирає в ґвалтованих жінках і навіть дітях. Як відповісти за злочин, на який світ дивиться пів сотні днів, не вірячи власним очам, що такі злочини можливі у наші часи, коли здається, що людина може осягнути все, чого запрагне? Як дати собі раду з тим, що люди планують подорож на Марс, але не панують над своїм серцем, над емоціями, над ненавистю, над пожаданням чужої власності, над прагненням захопити собі чужу територію?
Є єдина відповідь, яку ви знаходимо у пасхальній таємниці Ісуса. Це подія, про яку мовчати не можна: Хто б повірив тому, що ми чули? (…)Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали (Іс 53, 1-3). Пасха освітлює життя всіх людей — якщо вони вірять, що невинний Ісус Христос, повішаний на хресті, зробив це, щоб дати пізнати нам усім: саме так закінчиться поступливість спокусі «знати добро і зло, як Бог» (пор. Бут 3, 5). Знати добро і зло означає вирішувати, що є добром для мене та для інших. Це зло, яке зробили ми самі та інші, Ісус узяв на себе і помер, бо «заплата за гріх — смерть» (Рим 6, 23). Ісус прийняв цю плату, взяв на себе наші гріхи, щоб через воскресіння та зіслання Святого Духа зробити нас праведними.
Хто дивився на Ісуса розіп’ятого — бачив у Ньому злочинця, бо «проклятий кожен повішений» (Втор 21, 23). Так Божий Син став в очах тих, що стояли під хрестом, останнім із людей, бо помер як злочинець і навіть не був гідний померти у святому місті, але поза його мурами. Хто дивився на смерть Ісуса — був переконаний, що «його покарано, що Бог його побив, принизив» (Іс 53, 4). Так помирало Слово, яким «постало все, і яке стало Тілом» (Йн 1, 1.14). Світ, у якому ми живемо, і весь космос, завдяки Ньому постали. Він прийшов до своїх — і свої Його не прийняли. Він проголошував Добру Новину про любов Бога до людини, чинив добро, зцілював, воскрешав із мертвих. Міг мати на свій захист армію ангелів, але не скористався з цієї допомоги. Взяв хрест на свої рамена, дозволив прибити себе до нього, і з висоти хреста молився до Отця: «Прости їм, не знають бо, що чинять» (Лк 23, 34).
Це ПАСХА – ПЕРЕХІД! Від смерті до життя, з цього світу до Отця, з неволі до свободи, зі спокуси помсти до прощення, з ненависті до любові. Дивлячись на Ісуса, ми бачимо єдине світло, яке запалив Бог, щоб ми не заблукали на цім світі, де сатана, «батько брехні і душогубець» (Йн 8, 44), «князь цього світу» — засуджений у розіп’ятому тілі Ісуса Христа (Йн 1, 11). Медитуючи про ці події, уявімо себе на дворі Пілата або під хрестом Христа, або слухаючи слів Петра, коли він промовляв до зібраних у день П’ятдесятниці: «…отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста» (Діян 2, 23). То ми прибили Ісуса до хреста нашими руками, через наші незчисленні гріхи. Це — болюча правда, але це та правда, яка визволяє (Йн 8, 32). Бо хто побачить себе, як він брав участь у цій смерті, той отримує відпущення гріхів. Хто бачить свої гріхи і жаліє про них, і на сповіді визнає їх Богу, на того сходить благодать прощення, як цього зазнав розкаяний розбійник на хресті.
Є також і протилежна ситуація, коли ми не бачимо наших гріхів, але відкидаємо правду про хрест, який викриває гріх суспільств, різних ідеологій, тоталітаризмів, призводячи до катастрофи особистого чи суспільного життя. Ісус був не тільки у Велику П’ятницю розп’ятий на хресті, Він помирав у незліченних скривджених, убитих на війнах, несправедливо оцінених, в усіх жертвах насильства, в усіх убитих у лонах матерів, у хворих і старих, підданих евтаназії.
Нині подібна ситуація, коли мусимо назвати агресора на ім’я, бо тим, хто розпинає Ісуса в Україні, є російська імперія, яка в особах Путіна і його співпрацівників відповідальна за цю війну. То не Україна напала на росію. То не українські солдати кидають бомби на російські міста. То саме навпаки. Ми знаємо, що є величезна маніпуляція в російському суспільстві, в якому приховують правду про істинні причини війни. Дивує, однак, відповідь голови московського патріархату Кіріла, який підтримує брехню про справедливу війну в Україні. Така облуда є відкиданням хреста Ісуса, який є Правдою, і тотальним нищенням духовної матерії цілого російського суспільства. Війна в Україні демаскує не тільки російського агресора, але й тих, хто творить громадську думку про ці події. На щастя, є багато правдивих відомостей про цю війну; але чути і слова, сказані політиками, публіцистами чи журналістами, очільниками різних народів, які вмивають руки, подібно до Понтія Пілата, і не бажають однозначно висловитися на тему війни в Україні, і про надання допомоги чути не хочуть.
Пасха Ісуса не закінчується похованням! На світанку воскресіння Ісус постав із гробу. Світло, що засяяло на хресті, світить невгасимим сяйвом, проголошуючи звитягу над смертю, над ненавистю, несправедливістю, егоїзмом. Проголошує перемогу любові, яка не проминає і дає життя, відчиняє нам брами до іншого життя вже тут, на землі. Бо «як Христос не воскрес, то марна віра ваша, — ви ще у гріхах ваших» (1 Кор 15, 17). Ісус для того помер і воскрес, і зіслав Святого Духа, щоб ми подібно як Він любили наших близьких, і навіть ворогів. Насувається думка: як ця таємниця Ісуса, якої торкаємося у стражданнях і смерті під час цієї війни, змінює нагу ментальність і серця?
Пасха, яку в святій літургії ми переживаємо в Католицькій Церкві у ці дні, а православні святкуватимуть за тиждень, запрошує до віри, що Він — Переможець, який воскресає в українському народі, а знаком цього воскресіння буде духовне відродження. Жертви бомбардувань, люди вбиті з сатанинською жорстокістю, загиблі воїни, які захищали своїх близьких, уже радіють разом з Христом Переможцем, який після жорстокої муки постав із мертвих. Ісус насправді приходить, щоб перемінити наші серця, вчити їх любові, прощення і чутливості до потреб інших, і — попри цю трагічну, болісну ситуацію — справжньої радості, яка народжується.
фінансово.
Щиро дякуємо!
