Вона піднесена понад найвищі сили неба і землі, вища за сонми ангелів і всіх святих. Вона стала Virgine Potens — Дівою, повною сили.
«Між будяками лілея розчавлює голову дракона» — каже гімн у Вечірній Годин про Непорочне зачаття Пресвятої Діви Марії. Вражає сама поезія цього гімну. Використовуючи своєрідну апокаліптичну мову, він говорить про чистоту й красу Непорочної Діви, які успішно перемагають винуватця гріха («Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут 3, 15)).
Порядок благодаті змінює земну форму речей
Однак, на рівні образів, тут можна побачити маленьку квітку, лілею серед будяків (пор. Пісн 2,2), яка ніжно коливається на вітру, і — о диво! — така крихка і тендітна, трощить голову величезному звіру. Так порядок благодаті змінює земну форму речей: блаженні засмучені, щасливі ті, кого переслідують через Істину, а смирення та чистота стають найпотужнішою зброєю проти пекла. Ідеально прихована в Христі, зупинила того, кого пиха та бунт скинули з неба.
Як казав св.Людовік Марія Гріньйон де Монфор, Марія в порядку створення була перед Божою величчю меншою, ніж найменший атом, швидше, була нічим, бо як створене буття походила з нічого. Будь-яка реальність зникає перед абсолютною унікальністю Того, Хто Є, який Є (пор. Вих 3, 14). Тільки Йому належить абсолютна досконалість і повнота буття: in absoluta ipsius esse ratione unus subsistit Deus.
Вища за сонми ангелів і святих
Марія, як і кожна людина, тільки черпала з цієї повноти буття; Вона покладалася на неї кожної миті свого життя і при кожному ударі серця. Але разом із тим в порядку благодаті була превознесена понад найбільші сили землі та неба, стала вищою за сонми ангелів і всіх святих. Стала Virgine Potens — Дівою, повною сили.
Навіть більше: пізнала єднання зі Святим Духом у подружніх стосунках, що означає, що сам Бог зробив Її здатною любити інших Його власною любов’ю. Завдяки цьому Марія вірно відобразила досконалість, яку Творець призначив для людини в Раю, а насамперед — у Небесному царстві, де ми будемо подібними до Нього (1Йн 3,2).
Отже, слушно висловився св. Ґріньйон де Монфор, кажучи, що «ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані людське серце змогло зрозуміти краси, величі та чарівності Марії — дива над дивами». Перед Її бездоганністю має замовкнути кожен людський язик (Hic taceat omnis lingua) і тільки ангели запитують у захваті: «Quae est ista?» («Хто Вона?»)
Без сумніву, Вона — Цариця всіх святих і Діва над дівами, і при цьому — уособлення всього Ізраїлю. Вона — персоніфікація як Ковчегу Завіту, так і вежі, яку побудував Давид для захисту Єрусалима. Отже, виявилося, що найбільші святі Старого Завіту заповідали конкретну жінку: ще невідому світові мешканку Назарета, яка принесла в своєму лоні Бога. А все тому, що Вона сильніше з усіх створінь опиралася на свого Возлюбленого (Пісн 8,5).
Лоно непорочної як Свята Земля, з якої виростає Ісус
Представлену багатовимірну правду про Марію описують два фрагменти Євангелія від св. Луки, які стосуються двох перших таємниць святого Розарію: Благовіщення та відвідин св. Єлизавети. Бо коли ангел прийшов до Марії і назвав Її «благодатною» (пор. Лк 1,28; варто пам’ятати, що κεχαριτωμένη — це, насправді, ім’я), Вона висловила свою повну довіру до Бога. «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» (Лк 1, 38) — у цій заяві звучить готовність відступити від людського его, щоб повністю віддатися Найвищому і надати Йому вільний простір для дій.
Католицька містика відобразила цю поставу за допомогою алегорії посудини, яку можна наповнити дорогоцінною олією тільки тоді, коли вона повністю звільниться від попереднього вмісту. Приниження Непорочної було явним знаком того, що всю свою велич Вона отримала від Бога. В Ній не було нічого, що Вона могла б приписати собі, отже залишилася прихованою в силі Святого Духа (див. Лк 1,35).
Але коли Марія увійшла до дому Єлизавети, то почула з вуст своєї родички повне пошани привітання: «І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк 1,43). Її поява була схожою на вхід цариці: «праворуч Тебе стоїть цариця в золоті офірськім» (Пс 45,10). Одразу виявилося, що вже самі відвідини Діви — це «щастя», або, згідно з іншими перекладами, — велика «благодать» і те, на що важко «заслужити». Мало того, коли Єлизавета почула привітання Марії, «здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом і викликнула голосом сильним…» (Лк 1, 41-42).
Коротше кажучи, почувши голос Марії, немовля здригнулося в лоні своєї матері, ніби Давид перед ковчегом Завіту (див. 2Сам 6,5), а саму Єлизавету охопило духовне захоплення. Є навіть тексти передання, які лоно Непорочної називають Святою Землею, з якої виростав Ісус — Дерево життя. Отже те, що почув Мойсей, в духовному сенсі могло стосуватися також цієї зустрічі: «Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш — земля свята» (Вих 3,5).
Небезпечна для сатани
Пресвята Діва достойна молитов і пошани всієї Церкви, що стало виразно видно в момент Її відвідин в домі Єлизавети. Католики слушно стають навколішки перед Нею як перед першою дарохранительницею та Ковчегом Завіту.
Але Вона сама ніколи не вказувала виключно на себе, що підтверджують усі марійні об’явлення. Як Цариця і Мати, Вона й надалі живе приховано в Бозі, підпорядковуючись Його плану щодо світу, служить Його Провидінню. Можна сказати, що Її царювання — не так, як панування земних правителів, — полягає у тому, щоб віддати себе у розпорядження Богу.
Вона — Діва достойна, бо повністю одягнулася в Того, Хто більший. Вона — наша Володарка, бо більше, ніж будь-хто стала служницею Предвічного Світла. Отже, йдеться про найвищий ступінь влади, який походить із парадоксальної перемоги хреста. Завдяки йому Марія змогла подолати «князя цього світу» (Йн 12,31), який покладався тільки на свої сили.
Тому Вона була взята на Небо і отримала корону Неба, а він має піти геть (Йн 12,31). Нарешті, смирення Марії, в розумінні прагнення Істини та залежності Її життя від самого Подателя Життя, виявилася небезпечною для сатани — істоти, трагічно самозакоханої. Безперечно, це — велика ворожнеча, яка сягає самої суті реальності.
Героїчна жінка-воїн
Тому Години про Непорочне Зачаття Пресвятої Діви Марії містять ряд образів Жінки-воїна: «Ти — величезна для диявола, сформований сильний табір», «від жахливої неволі рятуєш народ свій», «вирви нас з-під міцної ворожої влади», «через Тебе розтанула влада пекельних царів». Як це можливо, щоб дівчина з Назарета, яку ми зустрічаємо на початку Євангелія від св. Луки, нікому ще невідома, в глибині своєї тотожності була не лише Дівою над дівами, а й «великим бійцем»? Так каже найважливіший поруч із «Трактатом про істинне вшанування Пресвятої Діви Марії» св. Ґріньйона де Монфор підручник шанувальників Марії, тобто «Похвала» св.Лігуорі.
«Пресвята Діва — не лише Цариця Неба і всіх святих, а й володарка пекла і дияволів, яких Вона тріумфально перемогла геройством своїх чеснот (…). Отже, прибігати до Марії — це найпрекрасніший спосіб подолати всі пекельні напади (…)О! Як від самої згадки про Марію, як від Її потужного імені тремтять демони (…) Бог обдарував Пресвяту Діву такою великою владою над усіма демонами, що кожного разу, коли хтось із Її слуг, будучи атакований ними, покличе Її на допомогу, від найменшого кивка цієї благословенної Діви вони перелякані втікають, бо воліють зазнати більших мук у пеклі, ніж підкоритися владі Пресвятої Діви».
Пресвята Діва об’являється як покірна та лагідна і водночас нестримна та нещадна. Католицька традиція говорить про Неї у двох групах фрагментів з Пісні пісень: з одного боку, Вона, наче «та лілея між будяками» (Пісн 2,2), «уся гарна» (Пісн 4,7), з очима-голубками (Пісн 1,15); а з іншої — Вона «грізна, немов загони з прапорами» (Пісн 6,4), а на Її шиї як трофеї — «тисяча щитів… повисло, усе зброя відважних» (Пісн 4,4). Кожен із цих щитів — це окремий захист проти розпачу.
Безстрашна жінка
Це особливо було видно на Голготі. Ісус, дивлячись по-людськи, зневажений, закатований і вбитий перемагає таким чином смерть і зло світу. Хрест, який до тієї пори був знаком ганьби, перетворився на царський трон. Марія також стояла там, переповнена стражданням, але в духовній реальності — як показують об’явлення Марії з Егреди — завдяки своїй вірі та витривалості Вона закувала сатану в залізні кайдани.
Силою серця Вона витримала всі атаки темряви і навіть перемогла її, зміцнена Божою благодаттю, «немов Давидова башта, збудована для трофеїв» (Пісн 4,4), пори те, що у Неї не було жодної видимої зовні сили. Дивлячись на це, римські вояки вважали Її нещасною жінкою, а Вона, саме тоді, коли стояла на Череповищі, розтоптала «череп» змія (див. Бут 3, 15). Святий Дух невпинно огортав Її, ніби хмара (Лк1,35). Варто пам’ятати, що таким же чином Бог у хмарі супроводжував ізраїльський народ, коли він виходив із єгипетської неволі (див. Вих 123,21- 22).
Марія — на думку Альфонса Марії де Лігуорі — залишається безстрашною жінкою, яка підтримує вірних в їхніх духовних війнах, захищає їх, бореться поруч із ними. Завдяки тому, що повністю покладається на Христа, в руці тримає зброю, яка здатна перемогти всі сили пекла.
Тому молитовна традиція Церкви бачить у Марії другу, досконалішу Юдит. Ця старозавітна героїня також відтяла голову тирану, який жорстоко погрожував народу Ізраїлю:
«І підійшовши до підпори ложа, що була близько від голови Олоферна, зняла шаблюку з неї й, наблизившись до ложа, схопила його голову за волосся і сказала: “Скріпи мене, Господи, Боже Ізраїля, цієї днини!” І двічі щосили вдарила його по шиї, й відтяла йому голову» (Юдит 13, 6-8).
Те, що Юдит зробила з кривавим вождем, Марія робить із самим Князем темряви. Перша — за допомогою меча, друга — перемогла величчю духа. В обох випадках наслідком дії була свобода, відповідно: тимчасова і вічна. Тому в останні часи — переконаний св. Ґріньйон де Монфор — Марія об’явиться як та, що кличе до бою.
Уривок із книжки Міхала Ґолембьовського «Жінка з перлиною. Нариси про Діву Марію у світлі католицької духовності».
фінансово.
Щиро дякуємо!
