Роздуми

Йоан Авільський, покровитель самотніх священників

10 Травня 2022, 11:53 1204

Йоан Авільський. Робота школи Ель Греко. Музей Ель Греко, Толедо.
Джерело: Вікіпедія

 

Сьогоднішній святий, Йоан з Авіли, майже не знаний сучасному світові, навіть попри те, що під час Року священства папа Бенедикт XVI зарахував його до грона Вчителів Церкви.

Складно читати іспанську, тим більше середньовічну. І далеко не всіх святих широко вивчають на катехезах. Може, час Йоана Авільського ще настане — так само як він був за тих давніх часів, коли фактично вся католицька середньовічна містика базувалася на духовній спадщині цього святого.

Людина розумна і мудрий священник, св. Йоан Авільський був, як багато розумних людей, духовно розвиненим, впливовим — і самотнім. Тому що така доля тих, хто вибивається понад загальний рівень. І така доля тих, хто ставить близькі стосунки з Богом вище за емоційне тепло від людей. Звісно, ця логіка не працює у зворотному напрямку: не кожен, хто почувається самотнім, — одразу видатна особистість. Але якщо хтось, а особливо маючи священницькі свячення, почувається самотнім, то йому покровитель і розрада — Йоан з Авіли.

Поговоримо про його бачення молитви, виховання, формації для проголошення Христа, Бога Живого. Це важливо і для висвячених, і для мирян, бо всі ми беремо участь у євангелізації світу.

 

Духовне життя

Папа Павло VI, виголошуючи проповідь на канонізаційній Святій Месі 31 травня 1970 року, говорив про духовність св. Йоана Авільського. Вказав на його любов до Святого Письма і глибоке вивчення Божого Слова, на життя, повне неустанної молитви, медитації та проголошення Слова, наслідування Христа і культу Євхаристії, на його марійну побожність, на те, як він захищав целібат і як любив Церкву, на його аскетичність і жертовність. Крім цього, під час аудієнції для паломників, звертаючись до численних іспанських священників, які прибули на канонізацію свого співбрата, папа вказав на його священницьку духовність, видну у творах святого. Кожний священник насамперед є слугою Слова і Таїнств, а це вимагає святості життя, апостольського запалу і безоглядної вірності Христовій Церкві.

 

Читайте також:
Святий Йоан Авільський — це не святий Йоан від Хреста!

 

Каплиця св. Йоана з Авіли в катедральному соборі Кордови (собор-мечеть)
Джерело: Вікіпедія

 

Вчитель молитви

Одним із найголовніших проявів нової євангелізації має бути оживлення духа молитви і нове відкриття її значення у християнському житті, а тим більше у житті пастирів. У цьому ключі проголошення нового Вчителя Церкви стало чимсь провіденційним, оскільки цей святий — непересічний учитель молитви.

За його вченням, молитва має йти в парі з істинним християнським життям, перемінюючи щоденність, провадячи до практикування чеснот.

«Багато хто, — пише св. Йоан, — підноситься в польотах молитви; однак вони скоюють численні гріхи, щойно ту молитву закінчать. Часто вони схлипують над стражданнями Христа, а одразу ж як закінчать свої зітхання — завдають іншим численних страждань. Вони хваляться миром, який знаходять у стражданні при Христі, а водночас надимаються гнівом. (…) Такі не мають жодного пожитку з молитви, бо не стараються змінитися і виправити своє життя» (OC, V, 648).

Справжня молитва, на переконання Вчителя з Авіли, визволяє з егоїзму і самолюбства:

«Замикаєш за собою двері, щоб молитися; одразу, проте, шукаєш власної слави, нав’язливо виконуючи нібито добрі учинки. Там у зосередженні оплакуєш свої гріхи, а одразу потім стаєш причиною сліз інших людей. Там заявляєш, що ти порох, одначе тут-таки присягаєшся небом, що твоя кров ліпша [маєш вище походження — важливо для Середньовіччя]. Забуваєш про те, що всі ми походимо з тієї самої землі. (…) Старайся пізнати, який ти приземлений, повний самолюбства. В усіх своїх вправах шукаєш самого себе» (648).

Що більше: істинна молитва вчить смирення й терпеливості, а над усе дає внутрішній спокій:

«Молитву має супроводжувати чеснота покори. (…) З покорою приходить терпеливість. Вона полягає в тому, що ми готові зносити щось тяжке і болісне, і так виразити Христові нашу любов. Якщо душа не відчуває цього прагнення, щоби зносити впокорення для Христа, щось вистраждати для Нього, і не виконує актів інших чеснот, тоді всі інші її практики побожності — підозрілі» (649).

Саме тому св. Йоан Авільський повчає кожного:

«Старайся розплющити свої очі. Прокинься зі свого сну. Заново увійди в себе. Візьмися до умертвіння і так старайся поступово лікуватися; чини те, чого Бог від тебе вимагає» (651).

Коротко кажучи, справжня молитва це життя любов’ю, «а любов полягає в чеснотах, особливо ж об’являється серед труднощів» (649).

 

Святий Йоан Авільський (1746), портрет роботи французького художника П’єра Сюблейра

 

А ось приклад молитви цього Вчителя Церкви, його споглядання Хреста. Молитва вириває з душі святого екстатичні вигуки любові до Розіп’ятого та співчуття до Його страждань:

«О хресте, зроби мені місце, щоб я міг на тобі розп’ятим бути разом із Христом! Короно тернова, розширся, щоб і я міг тебе надягнути на мою голову! Цвяхи, не раньте Невинного Тіла, але пробийте моє серце! Зраньте його співчуттям і любов’ю! (…) О Христе, зарахуй мене до слуг Твоїх, щоб я і в житті, й по смерті був невільником Твоєї любові — любові, яка все перемагає!» (OC, VI, 386).

 

Учитель побожності

Святий Йоан з Авіли, справжній муж євангельський і вчитель молитви, з якої зроджується проповідь, був також цінованим духовним керівником і провідником у духовному житті й апостольському служінні, зокрема для священників. Це документують його листи, конференції для духовенства (головно до єзуїтів), його трактати, а особливо — найвідоміший його твір, «Audi filia».

Цей непересічний сіяч Божого Слова (на його гробі донині видніє напис «messor erat — був женцем»), готуючи майбутніх служителів Христа, радив їм дві години щоденної молитви, роздуми над Страстями Господніми та остаточними речами людини; а крім цього, студіювання Святого Письма, особливо ж Нового Завіту з коментарями Отців Церкви, рівня св. Йоана Золотоустого, св. Григорія Великого, св. Августина і св. Бернарда. Вказував він і на Еразма Роттердамського, чиєю думкою надихалися тодішні університети в Алькала, Гренаді та Баесі.

Святий Йоан невпинно нагадував, що разом із проголошуваним словом повинно йти в парі свідчення життям. Наприклад, у записці на Толедський синод він писав:

«Ті всі, хто старається про реформу інших, мусять розпочати реформу від самих себе. Інакше їм ніхто не повірить, доки спершу не побачить зміни в їхньому власному житті».

Тому й голову Синоду, єпископа Крістобаля Рохаса Сандоваля, він заохочував, щоби «скерував свої очі на Сина Божого на хресті, позбавленого всього, що земне, і щоб Його наслідував у Його вбогості, якщо прагне, щоб реформа була плідною».

Майбутнім проповідникам, яких св. Йоан Авільський формував у колегіях, ним же заснованих в Андалузії, він не втомлювався повторювати:

«Що ж є більше суперечливого проповідникам, як собі привласнювати те, що Богові належить, тобто привласнювати собі славу, яка тільки Йому належить? Кожне створіння славить Бога і заохочує нас, щоб ми спільно славили нашого Творця. Хіба ж не є великим збоченням, коли засіб сприймають за мету? Отож коли тебе спокушає пустопорожня слава, то відкидай її від себе! Піднось твоє серце до Бога у ревній молитві: не нам, Господи, не нам, але Імені Твоєму дай славу! (Пс 115, 1). Така молитва допоможе нам спам’ятатися. Якщо наше проповідництво приносить плоди, тоді належить пам’ятати, що це справа Божої благодаті. Бо так, як земля не принесе плоду, якщо її не зросить дощ, так без благодаті Божої даремним буде наше сіяння слова Божого. Над усе проповідник повинен радіти, що ним Бог послуговується, щоби для Нього він відкривав людські серця. Христос зрадів Святим Духом (Лк 10, 21), коли Апостоли повернулися з місійної подорожі. Він старався їм пояснити, що метою апостольської праці має бути турбота про те, щоб усі прийняли добру новину Євангелія» (OC, V, 592-593).

Проповідник, на переконання св. Йоана, це тільки знаряддя, яке Бог використовує, щоб передавати людям добру новину про спасіння. Плідність кожного проповідника залежить не так від людських старань, як від діяння Божої благодаті. Однак проповідник повинен старатися про те, щоб бути скелею, об яку могли би розбиватися бурі людських помилок і сум’ять. Тому в «Audi filia» читаємо:

«Ти повинен насамперед поглянути на себе, а потім на Бога. Спершу на себе — щоб пізнати, як мало в тобі доброго. Ніщо не є так сильно небезпечним, як помилятися в оцінці самого себе, бо ти — лише порох» (OC, I, 462).

Вочевидь, роздуми над своєю недостойністю це тільки початок духовного життя, і не можна на цьому рівні затримуватися; треба прагнути до з’єднання з Христом, який сам є ліками від нашої вбогості. Тому Вчитель з Авіли радить усім провадити життя цнотливе, але не на взірець філософів, які власними зусиллями прагнуть дійти до досконалості, але за прикладом Христа, співстраждаючи з Ним із любові (див. OC, V, 724-725).

 

Релікварій з останками святого в місці його народження. Створений 2012 року в ораторії, що збудований з нагоди проголошення св. Йоана Авільського Вчителем Церкви. Відкритий 5 січня 2012 року.
Джерело: Вікіпедія

 

Папа Павло VI, який канонізував цього святого, написав в Апостольському напоумленні «Evangelii nuntiandi», що нинішній світ більше вірить свідкам, аніж учителям (EN, 41), що потім повторив і розширив в енцикліці «Redemptoris missio» св. Йоан Павло ІІ. Папа Войтила писав, що сучасний нам світ вірить більше досвідові, аніж доктрині, більше — життю, аніж теоріям (RMis, 42). Хіба не того самого чотирма століттями раніше навчав св. Йоан з Авіли? Він випередив свої часи, а це характерна риса святих, відкритих на голос Святого Духа, який «віє, де хоче» (Йн 3, 8). Ба більше: від Учителів Церкви вимагається, щоб вони, окрім святості життя, вирізнялися творчою доктриною (eminens doctrina), основоположною рисою якої має бути її постійна актуальність. Хіба ж не таким, постійно актуальним, залишається те, чого вчив св. Йоан? Хіба не вписується воно якнайкраще в заклик до нової євангелізації, активно поширюваний Йоаном Павлом ІІ?

«Моє покоління надто слабко включилося в євангелізацію», — визнав Бенедикт XVI під час зустрічі зі своїми колишніми студентами восени 2011 року. Новим поколінням, які бачать Церкву під численними атаками, потрібно сильніше залучатися в євангелізацію — ту, яка є не проповідуванням «теоретичного християнства», а свідченням Живого Христа. Тільки свідчення Христа самим нашим життям робить Його живим посеред нас, а відтак — стає для світу запрошенням на шлях спасіння і оживлює Церкву, яку становимо всі ми.

Переклад CREDO за матеріалами: Щепан Прашкевич, Opoka

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Іспанія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: