Короткі біографії святих, яких Папа Франциск канонізує 15 травня

У неділю, 15 травня 2022 р., Папа Франциск відслужить на площі Святого Петра у Ватикані Святу Месу, на початку якої проголосить святими Католицької Церкви десятьох блаженних.

Їхні короткі біографічні довідки пропонує Vatican News.

Тітус Брандсма: жертва милосердя і захисту правди

Тітус Анно Сьорд Брандсма народився 23 лютого 1881 р. на хуторі Уґокловстер, Нідерланди. Сім’я майбутнього святого налічувала шість дітей, п’ятеро з яких стали богопосвяченими особами. Спочатку Анно Сьорд хотів вступити до Францисканського ордену, але через погане здоров’я отримав відмову. Маючи сильну марійсьну набожність, він вступив до ордену Братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, взявши на честь свого батька монаше ім’я Тітус. 3 жовтня 1899 р. брат Тітус склав вічні монаші обіти, а після філософсько-теологічних студій 17 червня 1905 р. був рукоположений у священики. Отець Тітус проходив курси соціології та здобув ступінь доктора філософії у Папському Григоріанському університеті.

Повернувшись на батьківщину, Тітус Брандсма присвятив себе журналістиці в різних її ділянках. Досліджуючи кармелітську містику, він переклав і видав твори святої Терези від Дитятка Ісуса голландською мовою. З 1923 рок викладав філософію та історію містики в Католицькому університеті Неймегена. Чернець подорожував Європою та США, займаючись викладацькою діяльністю та беручи участь у наукових конференціях. Він був активним в екуменічному діалозі, маріології та був прихильником мови есперанто, створеної задля діалогу та взаєморозуміння між різними народами.

Тітус Брандсма виступав проти неоязичництва у формі нацизму і виступив на захист євреїв, засуджуючи антиєврейські заходи нацистського режиму. Він попереджав про небезпеку расової ворожнечі, використовуючи друковане слово та конференції. Як журналіст, він подорожував країною, щоб переконати католицьких журналістів не піддаватися тиску з боку нацистів, які окупували Нідерланди у 1940 р.

19 січня 1942 р. о. Тітус Брандсма був заарештований. Перебуваючи деякий час у кількох місцях позбавлення волі, він опинився у німецькому концентраційному таборі Дахау. Після кількох тижнів тортур і знущань чернець був госпіталізований до табірного лазарету. 26 липня того ж року життя Тітуса Брандсми обірвалося після того, як табірний лікар зробив йому смертельну ін’єкцію. 3 листопада 1985 року святий Йоан Павло ІІ проголосив Тітуса Брандсму блаженним мучеником за віру.

Лазар Девасагаям Піллаі: індійський проповідник Христової віри

Лазар Девасагаям Піллаі народився 23 квітня 1712 р. в селі Натталам у тодішньому королівстві Траванкор (південна Індія) в індуїстській родині. Свою кар’єру він розпочав у царському палаці із завдання скарбника. Згодом він одружився, став міністром королівського двору. У 1742 році він познайомився з місіонером Джованні Баттістою Буттарі, єзуїтом, який став його другом і духовним порадником. Через три роки він прийняв Таїнство Хрещення, отримавши нове ім’я — Девасагаям, що відповідає біблійному імені Лазар. Його навернення сприйняли як зраду і загрозу для міцності королівства. Девасагаям Піллаі часто приступав до Святих Таїнств, проповідував Євангеліє і засуджував забобони та соціальну несправедливість.

23 лютого 1749 р., після неправдивих звинувачень, король наказав його арештувати. Він був ув’язнений і засуджений до смертної кари. Посадивши зі зв’язаними руками на буйвола, його прилюдно побили до крові, а потім посипали рани порошком перця чилі, який завдавав невимовного болю. Все це Лазар-Девасагаям переносив із терпеливістю і радістю серця. Після цього він зазнавав численних тортур та принижень; був кілька разів ув’язнений. Його приковували ланцюгами до дерева так туго, що він не міг ні сидіти, ні лежати. Однак його віра залишилася непохитною, і він перетворив місце тортур на оазу молитви, спілкування з Богом та євангелізації. Нарешті його відвезли на околиці королівства до міста Аралвайможі. Навіть тут його слава швидко поширилася, породивши численні навернення до християнської віри. Опівночі 14 січня 1752 року Девасагаяму Піллаі розбудили солдати та вбили п’ятьма пострілами з рушниці. Він помер, промовляючи імена Ісуса та Марії. Кати залишили його тіло непохованим як їжу для диких тварин. Через п’ять днів християни дістали останки Піллаі та поховали їх у гробниці в теперішньому соборі святого Франциска Ксаверія в індійському місті Коттар. З цього дня Девасагаяму Піллаі, одруженого мирянина і неофіта, почитали святим і мучеником. Папа Бенедикт XVI проголосив його блаженним 2 грудня 2012 року.

Сезар де Бю: на службі християнському вченню

Сезар де Бю народився 3 лютого 1544 р. у французькому місті Кавайон та походив із заможної родини, яка налічувала тринадцять дітей. У 1575 році він вирішив посвятити себе Господу. Пресвітерські свячення прийняв 1582 року, обравши святого Карло Борромео взірцем для життя та апостольської діяльності. У 1586-88 Рр. він усамітнився в скиті святого Якова на пагорбі з видом на Кавайон. У цьому місці отець Сезар присвятив себе молитві та проповідницькій діяльності.

29 вересня 1592 року він заснував згромадження Отців християнської доктрини для проголошення Божого слова та катехизації, черпаючи зі скарбів Святого Письма й користуючись простою та доступною мовою. Згромадження було затверджено Папою Климентом VIII 27 грудня 1597 р., а святий Сезар був обраний його генеральним настоятелем. Де Бю родзілив вчення християнської доктрини на т. зв. малу доктрину, яка адресована дітям та неписемним людям, та велику доктрину, яка охоплювала широке пояснення Апостольського символу віри, молитви «Отче наш», Божих Заповідей, церковних заповідей та Святих Таїнств. Осліпнувши, Сезар де Бю продовжував проповідувати та свідчити Боже слово. У віці 63 роки він помер в Авіньйоні в урочистість Пасхи. Святий Папа Павло VI беатифікував Сезара де Бю 27 квітня 1975 року.

Луїджі Марія Палаццоло: служіння для нужденних

Луїджі Марія Палаццоло народився 10 грудня 1827 р. в італійському місті Берґамо. Втративши батька, він здобув освіту у матері та священиків. Ще з дитинства він ходив зі слугою відвідувати хворих та бідних. Навчаючись у школі, майбутній святий відзначався великими успіхами. У 1844 р. розпочав навчання в духовній семінарії, а 23 червня 1850 р. прийняв пресвітерські свячення.

Як священик, він присвятив себе навчанню молоді в ораторії Фоппи, найбільш густонаселеного і найбіднішого району Берґамо, де заснував вечірню школу для бідних і неписьменних робітників та селян. За порадою свого духовного керівника та за згодою місцевого єпископа, він присвятив себе духовній опіці сиротам та покинутим людям. Для цього діла він заснував чоловіче і жіноче згромадження. Важко захворівши, отець Луїджі помер у ніч на 15 червня 1886 року. Однак, справа Луїджі Марії Палаццоло не померла. Для духовної опіки над нужденними до заснованих ним згромаджень швидко приєднувались нові члени. Святий Папа Йоан XXIII 19 березня 1963 р. проголосив Луїджі Марію Палаццоло блаженним.

Джустіно Марія Руссолілло: апостол покликань

Джустіно Марія Руссолілло, третій із десяти дітей у сім’ї робітників, народився 18 січня 1891 року в західному передмісті італійського міста Неаполь. Завдяки схильності до молитви та навчання у віці десяти років він вступив до семінарії, яку закінчив із відзнакою. Під час пресвітерських свячень він прийняв обітницю заснувати Згромадження для служіння душпастирству покликань. Отець Джустіно відкрив для цього коледж для розпізнавання покликань до священичого та богопосвяченого стану. Коли він потрапив у зону бойових дій внаслідок мобілізації, то, побачивши ревність деяких монахинь у служінню пораненим солдатам, плекав ідею створення жіночого згромадження такого типу. У 1920-1921 рр. отець Руссолілло заснував Згромадження релігійних покликань, Сестер Божественних покликань і Товариство Божественних покликань.

Святість і єдність із Богом у Пресвятій Трійці й необхідність частого прийняття Святих Таїнств задля освячення, були важливими темами у його навчанні. Майбутній святий відзначався вірністю Богові серед суворих випробувань на шляху свого покликання та довірою до заступництва Богородиці аж до самої смерті 1955 р. Слава святості Джустіно Марії Руссолілло сприяла зарахуванню його до лику блаженних 7 травня 2011 р.

Шарль де Фуко: смиренний слуга Бога

Шарль де Фуко народився 15 вересня 1858 р. в Страсбурзі, Франція. У віці шести років утратив обох батьків. Будучи підлітком, він незабаром втрачає віру і поринає в безладне життя, яке, однак, його не задовольняло. У 1876 р., Шарль вступив до військової академії. По закінченню академії у статусі офіцера проходив трирічну військову службу в Африці. Опісля подав у відставку та вирушив в подорож до Марокко. Попри те, що був охрещений, він, однак, ніколи по-справжньому не жив християнським життям. Але, повернувшись після Марокко на батьківщину, Шарль де Фуко відчув потребу більше поглибити знання про католицьку віру. Так почався його духовний шлях, який на початку 1889 р. привів його до Палестини. Він був захоплений цією реальністю і зрозумів, що не може чинити інакше, як жити для Бога. Після паломництва на Святу Землю він вступив до Ордену трапістів. Відтак, його відправили до монастиря в Сирії, де він жив сім років. У 1897 році, в пошуках подальшого радикального служіння, він залишив обитель і поїхав жити в Назарет як слуга в монастирі кларисок.

На його думку, «ніщо не прославляє Бога так сильно, як євхаристійна присутність і здійснення Євхаристії». Тому 9 червня 1901 р. у французькому місті Вів’є Шарль де Фуко прийняв священичі свячення та вирішив жити в пустелі серед африканського кочового народу туарегів. Це рішення було продиктоване наміром жити так, як жила Пресвята Родина з Назарету — в доброті та смиренні. Таким чином, здійснилося одне з його бажань: наслідувати Ісуса в його хресній смерті, запропонувавши Йому знак найбільшої любові й таким чином завершити союз любові Бога. 1 грудня 1916 р., Шарль де Фуко був вбитий бандитами, а 13 листопада 2005 р., Папа Бенедикт XVI проголосив його блаженним Католицької Церкви.

Читайте також: «Обличчя християнства, звернене до найбідніших». Свідчення родичів блаж. Шарля де Фуко

Марі Рів’є: життя, яке освітлює багато сердець

Марі Рів’є народилася 19 грудня 1768 р. в Монпезаті, Франція. Падіння з ліжка у дворічному віці спричинило перелом стегна та надовго поставило під загрозу рухові навички дівчинки. Мати щодня водила її до найближчої до дому каплиці, поручаючи її опіці Богородиці. Протягом чотирьох років маленька Марі також благала Богородицю: «Пресвята Діво, зціли мене, і я зберу для тебе дівчат. Я навчу їх безмежно любити тебе». Хоча хвороба сильно підірвала здоров’я Марі, однак після чудесного вона зцілення не забула про свою обіцянку. 21 листопада 1796 р., Марі разом із чотирма товаришками посвятила себе Богові у служінні християнського виховання молоді, заснувавши для цього жіноче згромадження.

Марі Рів’є була переконана, що все добро здобувається через молитву. Тому вона наполягала на важливості молитви, щоб перебувати в присутності Бога. Живучи у великій бідності, вона із пристрастю пропонувала християнське паломництво віри усім — дітям, молоді та дорослим. Її мужня довіра до Божого Провидіння змусила її проголосити: «Одного дня мої дочки подолають моря». Її палка любов до Ісуса та співчуття до всіх бід спонукали Папу Пія IX назвати її «Жінкою-Апостолом». Марі Рів’є померла 3 лютого 1838 р. та була беатифікована Святим Папою Йоаном Павлом ІІ 23 травня 1982 року.

Марія Франческа від Ісуса: Божа служниця для хворих

Марія Франческа від Ісуса (в миру Анна-Марія Рубатто) народилася у італійському містечку Карманьйола 14 лютого 1844 року. У чотири роки вона втратила батька, а мати померла, коли їй було дев’ятнадцяти років. Внаслідок цього вона покинула рідну домівку, щоб переїхати до Турина, де стала компаньйонкою дворянки Маріанни Скоффоне. Там вона присвятила себе також катехитичному навчанню й опіці над хворими.

Влітку 1883 р., виходячи з храму в італійському містечку Лоано, вона побачила робітника, який лежав на землі після падіння з риштування. Вона негайно кинулася йому на допомогу. Анна-Марія промила та вилікувала рану, відправила його додому відпочити, надавши йому зарплату за кілька днів відпочинку. Будинок, який будував цей чоловік, був призначений для богопосвяченої жіночої спільноти, яка б мала присвятити себе навчанню, катехетичній діяльності та допомозі хворим. Отець-капуцин Анджеліко, який опікувався сестрами, шукав відповідну людину, яка б очолила це згромадження. Він відчув, що Анна-Марія була саме тієї людиною. Здивована цієї пропозицією, вона провела деякий час у молитві й розмовах зі своїм духівником, щоб прийняти правильне рішення. Відтак вона вирішує приєднатися до нової богопосвяченої родини. 23 січня 1885 року народжується інститут, який згодом отримав назву згромадження Сестер Капуцинок матері Рубатто. Прийнявши нове монаше ім’я Марія Франческа від Ісуса, згідно з мандатом архієпископа Генуї, вона стає першою настоятелькою згромадження. Через кілька років вдалося відкрити нові спільноти в Уругваї та в Бразилії, щоб здійснювати служіння на місійних теренах. У 1902 році мати Марія Франческа від Ісуса вирушає в свою останню місійну подорож до Уругваю, яка триватиме два роки. Там, у Монтевідео, столиці Уругваю, 6 серпня 1904 р. вона померала. 10 жовтня 1993 р. Святий Папа Йоан Павло ІІ беатифікував Марію Франческу від Ісуса під час Святої Меси у базиліці Святого Петра.

Марія від Ісуса: життя, віддане Богові

Марія від Ісуса (у миру Кароліна Сантоканале) народилася 2 жовтня 1852 р., в Палермо, Італія. З дитинства мала бажання вступити до монастиря, однак, спочатку зустрілася з опором батьків. 13 червня 1887 р. разом з іншими жінками заснувала Інститут богопосвяченого життя Сестер Капуцинок Непорочного Зачаття з Лурду. Згромадження було покликано займатися місіями, виховувати молодь та опікуватися хворими. Вона, разом з іншими сестрами розпочала своє служіння з відвідування хворих та нужденних, використовуючи як житло будинок своїх дідуся та бабусі. 13 червня 1910 р. її Інститут був приєднаний до Третього Ордену Братів Менших Капуцинів і вона вступила в орден, взявши нове монаше ім’я — Марія від Ісуса.

Перша світова війна вплинула своїми драматичними наслідками і на чернечу спільноту сестри Марії від Ісуса. Через відсутність засобів для існування, архієпископ Монреалю запропонував їй закрити новіціат. Важкі випробування врешті-решт вплинули на її здоров’я, і вона була змушена переїхати на деякий час лікуватися до своїх братів. Опісля Бог благословив справу сестри Марії — згромадження Сестер Капуцинок Третього Чину з Лоану. 27 січня 1923 р. сестра Марія від Ісуса померла, а 13 червня 2016 року була беатифікована в катедральному соборі Монреаля.

Марія Доменіка Мантовані: доброта та дух служіння

Марія Доменіка Мантовані народилася 12 листопада 1862 р., в маленькому італійському містечку Кастеллетто-Бренцоне. На її християнську формацію вплинуло добре виховання в сім’ї та вивчення катехизмової частини католицької віри. Дівчинці було 15 років, коли майбутній блаженний Джузеппе Нашімбені прибув до її містечка та став її духовним провідником. Вона ж допомагала йому у парафіяльних справах, як у катехизації дітей, так і в опіці над нужденними та хворими.

Оживлена сильною відданістю Божій Матері, 8 грудня 1886 року вона прийняла обіт вічного дівоцтва, що стало передумовою для майбутнього богопосвяченого життя. У 1892 році блаженний Джузеппе започаткував згромадження Малих Сестер Святої Родини, а Марія Доменіка стала його співзасновницею і першою генеральною настоятелькою. Своїми материнськими, лагідними, делікатними і рішучими діями, прикладом свого святого життя вона зробила значний внесок у розвиток і розширення згромадження. Вона брала участь у створенні Конституції, натхненних Правилом Третього регулярного ордену Святого Франциска, та відкрила численні будинки, щоб реагувати з євангельським милосердям на соціальні потреби свого часу. Перед смертю вона була щасливою, коли бачила як її служіння продовжують близько 1200 черниць в Італії та за кордоном. Після нетривалої хвороби Марія Доменіка Мантовані померла 2 лютого 1934 р, а 27 квітня 2003 р. Йоан Павло ІІ проголосив її блаженною Католицької Церкви.