Він не залишить нас сиротами

Що спільного між Олівером Твістом, маленькою Енні та дітьми з роману «Знедолені»? Між Білосніжкою та Гайді? Між Бетменом, Людиною-павуком і Суперменом?

Усі вони — сироти.

Література і кіно повні до країв історіями про них. Ми любимо історії сиріт, бо вони живуть посеред нашого власного страху. Це реальність, із якою доведеться зіткнутися кожному з нас, незалежно від того, буде нам 7 років чи 77, — реальність життя без батьків. Деякі стикаються з цією сумною реальністю задовго до останнього подиху своїх батьків. Ще більше людей відчувають подібну тривогу, коли думають про те, що у них немає біологічних нащадків.

Кожен із нас у своєму серці боїться ізоляції через втрату нашої історії. Ми тримаємося за картини, за родинні рецепти, за історії, що нам розповідають по неділях, за сімейні возз’єднання за одним столом. Саме там ми знаходимо свою ідентичність, яку боїмося втратити. І у відповідь на цей страх Ісус говорить такі слова: «Не полишу вас сиротами; Я прийду до вас. Ще трохи, і світ Мене вже не побачить. Ви ж Мене побачите, бо Я живу, і ви будете жити. І взнаєте того дня, що Я в моєму Отці, і що ви в Мені, а я в вас» (Йн 14, 18-20). Він набагато ближчий до нас, ніж зламаний медальйон до сирітки Енні, або одяг із Криптону — до Супермена. Господь у нас, а ми — у Ньому.

18 травня минув день народження великого, всім відомого сироти — святого Йоана Павла ІІ. Його мати померла, коли йому було 9 років. Його старший брат — коли йому було 12. Його улюблений батько, що так надихав Кароля Войтилу і зробив багато для його віри, помер, коли син навчався у коледжі. Людина, яку бачили та фотографували більше людей, ніж будь-кого іншого в історії, батько мільярда католиків у всьому світі і видимий голова світової родини вірних не мав власної сім’ї. 

Коли його мати померла, Кароль звернувся до Богородиці, яку ми вшановуємо цього місяця. «Тепер, мабуть, Ти — моя мати», сказав він Їй. Його стосунки з Богом Отцем були натхненні глибокою любов’ю та вірою його власного батька. Він знав реальність за межами академічного знання, але з великої глибини Слова Господнього. Слова «Я буду завжди з тобою» були прекрасними, тому що вони були правдивими.

Папа Йоан Павло ІІ любив приймати Євхаристію. Він любив також просто проводити час у Божій присутності. Кажуть, що під час його візитів — зокрема, у США, бо про це збереглися записи — Ватикан призначав людей, які мали відвертати його увагу від дверей до каплиці у резиденції, де він зупинявся, бо Папа мусив дотримуватися розкладу. Але його серце перебувало у такій гармонії з любов’ю Господа, що у 9 випадках із 10 він усе одно помічав двері та заходив. Біля дверей не було «викидайл», Папу впускали, коли він бачив каплицю, і це могло порушити увесь розклад. Але він хотів бути з Господом, який хотів бути з ним.

Це усвідомлення, яке прийшло до Йоана Павла ІІ, не було формою компенсації. Він не компенсував відсутності біологічних батьків. Він знав глибоку реальність, про яку говорив Ісус, — що добре материнство і батьківство мають своє джерело і досконалість у Божій любові. Ісус не казав цього абстрактно. Він знав, що усі ми зіткнемося з цією реальністю. Всі ми знаємо, що Він вигукнув із хреста: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт 27, 46). Ми будемо відчувати себе покинутими. Багато хто вже відчуває цю тугу.

Але ми можемо заспокоїтися, бо є Святий Дух — Той, який був нам обіцяний. Той, що зійшов на Церкву у день П’ятдесятниці, що надихнув Филипа продовжувати проповідувати Слово Боже попри всі розчарування та виклики, з якими стикалися апостоли, — Він перебуває і з нами. Якщо хочете, можете перечитати 8 розділ Діянь Апостолів. Так, добре читати про те, як святий Филип досягає слави та поширює віру. Але спочатку всі були нарізно. Тривали переслідування. Це був непростий час для Филипа та перших християн. Апостол Петро також говорить про надію, яку кожен із нас має на дар своєї віри: «А Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт 3, 15). 

Люди будуть дивуватися, як ви можете відчувати дух радості у ці важкі дні? Проста відповідь полягає у тому, що Він із нами — обіцяний Утішитель, Параклет, що буквально означає «Той, Хто ходить із нами». Він не залишить нас сиротами. Він приходить, щоби бути з нами, щоб залишитися з нами, і щоб ми могли перебувати у Ньому.

Переклад CREDO за: о. Браян Стітт, Catholic Exchange