Війна: втрачена домівка

Сестри Служниці Святого Духа розпочали виняткову новенну перед урочистістю Зіслання Святого Духа — історії людей, які врятувалися від жахіть війни.

День 1. Війна: втрачена домівка

Коли тікаєш від війни, не має значення, що залишаєш, важливим є лише те, кого ти береш. Це ті слова, які молода мама повторює щодня. Таня — українка «з крові й кості», народжена на Херсонщині і має чудову родину.

В останні дні лютого, коли відкрилися брами пекла і нечисть перетнула наш кордон, українці масово почали залишати свої домівки. Таня з сім’єю зібрали «тривожну валізу» і поїхали до мами, жити у підвалі. Там уже був брат із дружиною та дітьми. Декілька днів повітряної тривоги, військові літаки в небі і страшні новини по телебаченню не зрівняються з видом із вікна: колона бронетехніки, що входила в село, не була нашою. Наступні дні сирий підвал був єдиним прихистком. Зранку, коли не було чутно звуків вибуху та сирен, можна було піднятись у будинок, щоби взяти їжу. Та це тривало недовго. Російські солдати ходили від будинку до будинку, щоб перевірити, чи залишились люди. Всі рідні Тані зібрались разом на веранді, щоб вирішити, що робити далі. Серця стискались, хотіли залишитися вдома. Бо тільки ж усе налагодилось: зробили ремонт у новому будинку, чудова робота, плани про довгоочікувану відпустку… Та сумнівів уже не було, коли побачили зелені, похмурі тіні, звернені в їхній бік. Потрібно залишати все і рятуватись.

Вони взяли дітей і за секунду були у підвалі. Мама  не могла пояснити тримісячній дитині, що на їхньому подвір’ї вбивці з автоматами і що плакати не можна. Дівчинка продовжувала кричати. Її притулили до грудей і молились, щоб їх не почули… На світанку, втомлені й налякані, сіли в авто і, проїжджаючи повз свій дім, не зупинилися. Бо все необхідне для життя було з ними — їхні рідні. Зараз сім’я Тані та її брата живе на заході України в маленькому селищі. Діти навчаються у місцевій школі. Тут тихо і квітнуть сади. Але навіть духмяний аромат не може приглушити чад війни.

Бог вибрав наш народ, бо знає, що ми спроможні протистояти злу. Ми століттями відвойовували свою Обітовану землю, як народ Вибраний. Молімося, щоб ми достояли до кінця, не впали в зневіру. Щоби кожен українець повернувся до своєї домівки і знайшов своїх рідних живими. Боже, зціли і відбудуй зруйновані серця, а з будинками ми впораємось!

Ілюстрація: Дарина Концевич