Трійця і святість сімейного життя

Коли я був школярем, ми з татом часто вступали у богословські дискусії.

Я був допитливою дитиною (яка потім виросла і почала вивчати теологію в коледжі та аспірантурі), а тато вивчав теологію за програмою формації служіння мирян. Саме тато вперше розповів мені про аналогію між сім’єю та Трійцею.

Звісно, ця аналогія далека від досконалості з багатьох причин. Це радше ілюстрація деяких аспектів таємниці стосунків у Трійці.

Сім’я як спільнота осіб

Трійця складається з трьох осіб, але вони мають одну природу — божественну. Людська сім’я може складатися з будь-якої кількості осіб, але всі вони не належать до єдиної, неподільної людської природи. Члени людської сім’ї розділені між собою інакшістю та браком єдності, які просто неможливі всередині Трійці.

Хоча сім’я — це спільнота людей, у ній часто панує певний безлад. Думки чоловіка і дружини, братів та сестер постійно розходяться. Незначні розбіжності — це буденність навіть у найкращих сім’ях. Це щоденна боротьба за те, щоби відсунути бажання однієї людини задля бажання іншої.

Наші сім’ї дуже часто зіпсовані наслідками гріхопадіння. Члени однієї родини можуть маніпулювати або навіть зловживати одне одним. Є егоїзм. Є розбрат. Бувають безсонні ночі і ранки, що починаються зі сварки.

Але єдність Трійці — це те, що має наслідувати сім’я.

Сучасна сім’я не така, якою вона була би до гріхопадіння Адама і Єви. Але ми не повинні колективно опускати руки і впадати у відчай від неможливості досягти святості та цілісності життя, для яких ми були створені. Ми можемо споглядати Трійцю і молитися, щоби зрозуміти, якими можуть бути наші сім’ї, якщо ми довіримо їх Богові.

Союз Трійці

У Євангелії згадується союз Отця, Сина і Святого Духа: «Я і Отець — одно», «Хто Мене бачив, той бачив Отця», «І Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на Нього, та залунав з неба голос: “Ти — мій Син любий, тебе я вподобав”». Але яка між ними існує динаміка стосунків?

Католицька теологія говорить нам, що Отець вічно дивиться з любов’ю на Сина, а Син — на Отця. Любов між ними реальна настільки, що її уособлює Святий Дух (отже, Святий Дух походить від них обох). Це значне спрощення цієї багатої доктрини, і, зрештою, це — велика таємниця. Коли Церква каже, що певна річ є таємницею, це не означає «Тому що я так сказала!», як нерідко каже мати вередливій дитині. Навпаки, Церква зазначає, що у цієї конкретної істини є величезні глибини, в які ми будемо занурюватися вічно, не досягаючи кінця. 

Життя Трійці не повинне бути далекою й абстрактною реальністю. Досконалий, вічний обмін любов’ю — це те, для чого створений кожен із нас, щоби тримати це у серці протягом вічності. Благодаттю нашого Хрещення ми покликані до вічного союзу з Трійцею і беремо участь у Її житті. Ця доктрина називається «обожествлення», і коли я вперше почув про неї, вона змінила моє життя. Святий Афанасій сказав: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом». Таку реальність він мав на увазі — не те, що ми самі станемо божественними, а те, що ми будемо залучені до союзу любові, настільки глибокого, що станемо учасниками Божого життя.

Звісно, Втілення Христа зробило це реальним. Через Втілення і подальше Вознесіння Ісуса, єдиного, хто мав повністю людську та повністю божественну природи, людська природа тепер перебуває у серці Трійці. Христос не позбувся людської природи, коли повернувся до Отця. Через союз, який відбувся у Ньому, — єдність людської і божестенної природ, — Він приніс людську природу туди, куди вона не потрапила би іншим чином.

Доля сім’ї

Життя Трійці — це безкорислива любов, що нескінченно виливається на іншого. Ця любов не про щасливі почуття, а про більшу та глибшу радість — радість, можливу лише тоді, коли віддаєш усе заради того, кого любиш.

У наших недосконалих сім’ях ми також покликані до такої любові. Як це може виглядати?

Ця глибока богословська думка не повинна означати, що ми повинні заплющувати очі на погану поведінку інших. Це не означає, що ми повинні терпіти подружнє насильство, насильство з боку батьків чи дітей. Це радше означає, що, гідні ми того чи ні, ми покликані зрештою прийти до місця туги за святістю іншого.

У деяких сім’ях це буває не так складно. Кожна людина відносно здорова розумом та тілом, і всі добре ладнають між собою. Але навіть у такій сім’ї будуть проблеми: діти, що відходять від Церкви у дорослому віці, брати і сестри, що ведуть спосіб життя, відмінний від того, в якому вони виховувалися, тощо. Будь-які стосунки одне з одним потрібно реалізовувати, тримаючи у пам’яті любов Трійці. Маючи справу з розбіжностями, слід орієнтуватися не на перемогу у суперечці, а радше на завоювання серця іншого. Це не означає, що у сім’ї всі завжди й у всьому будуть згодні одне з одним. Але якщо їхня вихідна точка — це місце любові, створене за зразком життя Трійці, якщо вони у своїй слабкості звертатимуться до Бога, це принесе рясні плоди.

На жаль, існують сім’ї, де картина виглядає складнішою. Якщо у сім’ї є насильство, любов не вимагає терпіти. Любов вимагає не лише милосердя, а й справедливості. У кінцевому підсумку, справедливість належить Богу, але частиною цього процесу є відсторонення від члена сім’ї, що чинить насильство — не лише для зцілення та безпеки жертви, а й для відповідальності та зцілення кривдника. Деякі з таких стосунків, можливо, ніколи не будуть зцілені в цьому житті, але час і простір можуть зіграти на користь цього зцілення.

А як бути з тими, у кого немає сім’ї? Вони також покликані перебувати у серці Трійці. Можливо, ті, у кого більше нікого немає, усвідомлюють потребу в цьому гостріше, ніж ті, хто має сім’ї.

Надто легко зробити сім’ю — образ Трійці — ідеалом, вищим від реальності, яку вона має відображати. Сім’я не є кінцевою метою. Це лише частина нашої подорожі на небо, де всі будуть об’єднані в містичному тілі Христа і в житті Трійці — зв’язок, набагато міцніший за будь-які людські союзи на цій землі.

Тому звернімося з надією до Пресвятої Трійці, вірячи, що Бог приведе нас усіх до глибшого єднання один з одним та з Ним.

Переклад CREDO за: Майкл Хроністер, Catholic Exchange