Якщо каяник, усвідомлюючи важкий гріх, не визнає його на сповіді, то цим скоїть ще один важкий гріх, а його сповідь буде святотатською і недійсною.
Визнання всіх важких гріхів необхідне, щоб розрішення і сповідь були дійсними. А якщо я забуду якийсь гріх? Якщо свідомо його приховаю?
Цілісна сповідь — що це означає?
«Індивідуальна цілісна сповідь та розрішення — це єдиний спосіб, яким вірний, усвідомлюючи важкий гріх, може примиритися з Богом і Церквою. Тільки фізична або моральна неспроможність звільняє від такої сповіді — у такому разі примирення можна досягти іншими способами» (Кодекс канонічного права, кан. 960).
Що ж означає «цілісна» (або інтегральна)? На сповіді вірний «зобов’язаний визнати кількість і вид усіх важких гріхів, які він пригадає після ретельного іспиту совісті, скоєних після хрещення, не відпущених до того часу силою влади ключів Церкви і не визнаних на індивідуальній сповіді. Також вірним рекомендовано визнавати повсякденні гріхи» (ККП, кан. 988).
А тому визнання на сповіді всіх важких гріхів (вчинених після хрещення і до того часу не визнаних та не відпущених) із зазначенням їхнього виду й кількості — необхідне для того, щоби сповідь була дійсною і щоб отримати дійсне розрішення.
Забутий гріх
Згаданий вище канон 960 Кодексу канонічного права чітко говорить про те, що від повного визнання гріхів звільняє «фізична або моральна неспроможність». Фізична неспроможність звільняє від виконання обов’язків, які ми не в змозі виконати. Ще в середньовічному канонічному праві обов’язковим було правило (запозичене з римського права): nemo potest ad impossibile obligari — нікого не можна зобов’язати робити неможливе.
Одна з ситуацій фізичної неспроможності інтегрального визнання гріхів — не пам’ятати; це розуміється як актуальний брак знань, якими володіли, але втратили.
Отже, йдеться про випадок каяника, який (попри те, що зробив ретельний іспит совісті) не визнає гріх, бо забув про нього. Це стосується як ситуації, коли він не зміг пригадати цей гріх, роблячи іспит совісті перед сповіддю чесно та уважно, так і ситуації, коли під час іспиту совісті каяник пригадав гріх, але забув про нього під час визнання гріхів у сповідальниці.
Якщо я забув про якийсь важкий гріх?
У такому разі сповідь і отримане розрішення — дійсні. Однак якщо каяник пригадає якийсь важкий гріх уже після сповіді, то він зобов’язаний визнати його на наступній сповіді. Цього вимагає канон 988. Отже, гріх прощається; але не визнати його на наступній сповіді було би гріхом само по собі.
Увага: у такий ситуації можна бути морально винним, якщо каяник довго відкладав сповідь і через це забув про давно скоєний гріх. У формулі, якої нас учили перед першою сповіддю, є слова «Більше гріхів не пам’ятаю…». Вони мають гарантувати щирість нашого визнання на випадок, якщо справді забув про якийсь гріх.
Але якщо ви з власної провини довго зволікали зі сповіддю, то це зволікання варто визнати як окремий гріх, який міг стати причиною того, що гріх міг забутися.
Приховування важкого гріха і наслідки
Якщо каяник, усвідомлюючи важкий гріх, не визнає його на сповіді, то так він скоює ще один важкий гріх, а його сповідь — святотатська і недійсна. Така ситуація, а саме — дії каяника, називається приховуванням. Фактично, жоден гріх, визнаний ним на сповіді, не вважатиметься відпущеним.
Для того, щоб отримати дійсне розрішення, на найближчій сповіді вірний має ще раз визнати всі ті гріхи і сказати про приховування, тобто святотатство, яке він скоїв. Якщо після такої недійсної сповіді він приймав Причастя, то це, звісно, також було важким гріхом і святотатством, яке вимагає визнання в конфесіоналі.
Є певні особливі ситуації, коли обов’язок цілісного визнання всіх важких гріхів щодо їхнього виду й кількості може бути «призупинений». Це досить рідкісні ситуації, коли виникає моральна неспроможність. Для цього має бути виконано шерег умов. Але це окрема розмова.
фінансово.
Щиро дякуємо!
