Оскільки Церква входить у нову еру, це буде час викликів для священників.
Дві крайнощі, яких необхідно остерігатися, це, з одного боку, щоб не перетворитися у динозаврів, нездатних пристосуватися до змін Льодовикового періоду; а з другого — щоб не стати фауною, яка ототожнюється з льодом і тане разом із ним. Надійна сила Церкви в умовах «шоку майбуття» полягатиме у застосуванні принципу «відступити й повернутися». Насамперед треба відмежуватися від відомих спільнот, а потім ступити на нові території.
«Відступ» має на меті християнізацію наших душ через покуту і медитацію. Мойсей відійшов на вершину гори, щоб розмовляти з Богом; потім він повернувся, щоб проголосити новий закон і дати початок відновленому народові. Платон, у своїй аналогії з печерою, показав, що ніхто не може служити потребам людства без великої відмови: зречення власного его. Кожний містик переживає «темну ніч душі», перш ніж буде допущений до близькості з Богом. Святий Павло відступив аж до Аравії та віддалився від грецького і юдейського таборів, щоб повернутися з новим Євангелієм спільноти, в якій немає грека ані юдея. Святий Бенедикт вийшов, відступив зі свого умбрійського місця народження до печери в долині Суб’яко, перш ніж реформував сільське господарство своїм монастицизмом. Цезар відступив із Риму до Галлії за 58 років до народження Христа, а дев’ятьма роками пізніше перейшов Рубікон і став рятівником свого суспільства. (…) Однак найпрекраснішим прикладом є відступ і поразка у Велику П’ятницю — і повернення та звитяга у Великодню Неділю.
Коли знайдуться святі священники, які відступили до дарохранительниці, щоб отримати сили, тоді запанує загальне почуття жертви в розумінні прийняття місії щодо світу. Задовго ми були замкнені в собі, з нашими реколекційними домами для освячення освячених, замість відкритися для всіх, щоб вони почули Боже Слово і були притягнуті ближче до Його Любові. Світова політика й економіка викликатимуть наше зацікавлення не лише тому, що праця підкреслює один із їхніх аспектів, але для того, щоб ми могли внести в них моральну точку зору євангельської етики. Задовго ми були подібні до Петра, який «грівся при вогні» (Йн 18, 18). Церква у жодному разі не може ототожнюватися з культурою, що відмирає; християни-нацисти зрештою перестають бути як нацистами, так і християнами. «Коли ж вартовий побачить меч і не затрубить у трубу, і люди не будуть остережені, і прийде меч та й забере в когось із них життя, то той умре за свою провину, але (відповідальності за) кров його я буду вимагати з руки вартового» (Ез 33, 6).
Одна з цілей відступу — перезарядити наші акумулятори, щоб діяти. Кожний, хто контактує з джерелами Божої сили, відзначається ентузіазмом й активністю зовсім іншими, ніж тоді, коли він був світським. У його грудях палає нова ревність, яка вбирає те, що еротичне, і відкриває його на великодушність, яка раніше здавалася неможливою. Святий священник — це той, хто, відступивши, отримує нові імпульси Божественності, які пізніше виливаються в діяльність. Бог є Дух, із яким людських дух утримує контакт, а що глибший цей контакт — то більша апостольська енергія.
Відступ принаймні на годину з цілого дня, щоби провести її на медитації та заступницькій молитві перед Пресвятими Дарами, стає поверненням з новою силою до роботи в Церкві та до місії у сіті. Відірваність від духа світу і повернення до світу переплітаються. Симона Вейль, французька єврейка, часто проводила довгі години перед Пресвятими Дарами. Вона написала: «Я тоді почувалась на межі християнства і всього, що християнським не є. Відхід, замість провадити до ексклюзивності, насправді скерований до інклюзивності всесвіту. Життя духовне й активне взаємодіють. Людська діяльність тоді починає сприйматися sub specie aeternitatis» (з перспективи вічності — лат.).
Наші дні не є спокійними; це дні тяжких випробувань.
Архієпископ Фултон Дж. Шін, «Those Mysterious Priests» 1974
фінансово.
Щиро дякуємо!
