Роздуми

Добрі люди. Їм хіба що німб трохи тисне…

04 Липня 2022, 15:58 1552

Вступом до цієї теми може бути історія одного егоцентрика, який прийшов до лікаря зі скаргами на болі голови.

Лікар, обстеживши його, запитав: «Ви відчуваєте неприємний біль біля лоба?» — «Так», — відповів той. «І пульсацію болів у потилиці?» — «Так». «І гострий біль по боках?» — «Так». Лікар відповів: «Ваш німб надто сильно натягнутий».

Факт, що майже кожний у наші часи вірить, що має німб. Якщо він не виростає з чеснот, то принаймні походить від шампуні. Марк Твен колись сказав: «Коли я думаю про те, як багато неприємних людей пішли — як мені казали — до неба, то почуваюся спонукуваним провадити краще життя».

Потрібно розрізняти «добрих» і «недобрих» людей.

Люди приємні, милі, вважають себе добрими; люди неприємні знають, що вони недобрі. Добрі люди ніколи не вірять, що чинять зло або порушують якусь заповідь, або що вони винні в переступі моральних законів. Якщо вони роблять щось, що розум назвав би поганим, то вони мають сотні способів виправдатися. Добро завжди в них самих, а от зло викликане чимось поза ними. Дехто каже, що зло береться з економічних умов. Хтось скаже: «Я народився у надто заможній родині», а хтось інший скаже: «Я народився у надто вбогій сім’ї». Психологія також прекрасно надається для виправдання своїх провин, наприклад: «У мене комплекс Едіпа» чи «комплекс Електри», або «в мене комплекс неповноцінності».

Люди недобрі, на відміну від добрих, зазвичай недостатньо багаті, щоб займатися психоаналізом; їх ніколи не знайомили з їхньою підсвідомістю і про себе вони думають, що просто такі погані. Добрі люди оцінюють себе відповідно до вад, від яких утримуються; недобрі люди оцінюють себе відповідно до чеснот, у яких вони впали. Коли добра людина бачить, як інший робить щось, що вона оцінює як погане, — починає критикувати; коли недобра людина бачить того, хто йде на ешафот, — повторює за св. Филипом Нері: «Оце і я туди іду, якби не ласка Божа». Коли людина добра насправді грішить, вона каже: «Ох же ж я дурний». Коли  людина недобра грішить, вона каже: «Але ж я грішник».

 

 

Добрі люди завжди дотримуються етики громадської правовірності або традицій. Вони набагато спокійніше сплять, підробивши податкову декларацію, ніж коли на офіційний прийом замість чорної краватки надягнули білу; їх набагато більше обурює граматична помилка, якої припустився проповідник, аніж його фальшива доктрина. Витонченість і респектабельність для їхньої доброти мають набагато більшу вагу, а суспільні умовності у них осягають ранг Божої заповіді. Те, що загальноприйняте або прийняте зазвичай, не є поганим. Живучи в суспільстві, в якому розлучення загальноприйняті, добрі люди кажуть: «Ох, ну кожен так робить, отож розлучення є чимось добрим». Добрі люди вважають, що йдуть прямо, бо обертаються у якнайліпших колах; недобрі люди — це ті, чиї вади очевидні і хто принципово не дотягується до рівня суспільних умовностей. Коли добрі люди порушують усі Божі заповіді, їхні друзі кажуть: «ну, вона така мила», або «він такий хороший». Коли недобрі люди порушують котрусь із заповідей відразливішим чином, їм нагадують, що на них стоїть тавро «низької та невитонченої людини». Добрі люди обожнюють читати скандальні історії про злостивців, бо це поліпшує їм самопочуття. По суті, добрі люди — це ті, чиї гріхи не вийшли на яв; недобрі — це ті, чиї гріхи розкрито.

В суспільстві немає місця для тих, хто надто добрий, або для тих, хто надто поганий. Вистояти можуть тільки пересічні. Саме тому на Голготі Господь Ісус був розіп’ятий поміж двома злочинцями. Вони були надто недобрі для загальноприйнятої моралі, Господь Ісус був надто добрий. Під час свого життя Христа часто асоціювали з людьми «жахливими». Він розповів історію про марнотратного сина, який був поставлений вище за свого цнотливого брата. Він похвалив сина, який збунтувався і відпокутував, а не того, що декларував лояльність, а потім упав. Він радів загубленій вівці, що знайшлася, і монеті, яку відшукали, — бо Євангеліє, яке Він проголошував, було не засудженням очевидної ницості, а радше засудженням доброти, що лізла перед очі.

Одна з прекрасних подій у Його житті стосувалася добрих людей — і недобрих людей. Сталося це після того, як наш Спаситель провів ніч у молитві в Оливному саду і прийшов рано вранці до Храму, з нагоди великого свята Наметів. Цілком правдоподібно, що коли у місті збиралися десятки тисяч людей, у радості святкування міг статися той чи той випадок зловживання або разючого потоптання моральності.

 

 

Христос і грішниця (Лукас Молодший Кранах, бл. 1532 р.)

 

В будь-якому разі, дуже добрі люди, законовчителі та фарисеї, знайшли жінку, яку впіймали на акті перелюбу. Цікавим було те, що вони її на цьому акті впіймали і були не так обурені ницістю цього гріха, як прагнули впіймали її та вловити Ісуса в пастку Його власних слів. Витягнувши її зі схрону, привели її на святий двір Храму, піддаючи цю обдерту, пошарпану, залякану жінку холодові та ласій цікавості своїх недоброзичливих товаришів.

Звинувачення проти жінки було сформульоване так, щоби радше звинуватити Його, а не її, і щоби створити враження, що Він порушив або Закон Мойсея, або закон римлян, які завоювали цей край. Почали казати: «Закон Мойсея велить таких побивати камінням. А Ти що скажеш на це?» Так, Закон Мойсея насправді велів каменувати таких жінок, такі рекомендації можна знайти у книзі Второзаконня і в книзі Левіт. Однак цей закон на той час був уже тільки мертвою літерою. Насправді ці добрі люди казали до нашого Господа: «Ти кажеш, що походиш від Бога, що Ти Син Божий. Закон Мойсея походить від Бога. Якщо Ти від Бога і Закон від Бога, то звели, щоб цю жінку забили камінням. Засуди її на смерть».

Але то була тільки частина їхнього задуму. Вже кілька десятиліть — відколи римляни захопили владу в їхній країні — тільки римська влада могла когось посилати на смерть. Отож якби Він прирік цю жінку на смерть, зберігаючи вірність Законові Мойсея, вони би донесли на Нього до Понтія Пілата, який, своєю чергою, звинуватив би Його в порушенні закону кесаря.

В будь-якому разі, вони гадали, що вже впіймали Його в пастку. Якби Він каменував ту жінку, був би винен у зраді проти кесаря; якби відпустив, був би винен єресі проти Мойсея. Це був вид дилеми між справедливістю і милосердям. Якби засудив ту жінку — не був би милосердний; якби відпустив — не був би справедливий.

У відповідь на цю дилему Спаситель схилився і став писали пальцем по пилюці, що вкривала двір Храму. Це єдиний описаний випадок у Його житті, коли Він щось писав. Що? — не знаємо. Але знаємо, що схилявся двічі і двічі щось писав у пилюці. Можемо припустити, що першим разом Він записав на пилюці гріхи тієї жінки, а вітер здмухнув написане.

Коли Він писав — вони напирали зі своїми запитаннями: «Що скажеш про Закон Мойсея?» Ісус поглянув на них і дав таку відповідь: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Він не посилався на Закон Мойсея. Він вимагав створення нового суддівського трибуналу; запитував, чи цю жінку могли належним чином судити ті, хто скоїв не такі гріхи, як вона. В ній було забагато почуттів; у них почуттів було замало. Вона згрішила надмірною любов’ю; вони згрішили браком любові. Нові кати були призвані до Мойсеєвої диспенсації. Христос заявив, що тільки невинні мають право на засуд, а Той, Хто є сама невинність, не засудив її, бо надходив день, коли Він мав померти за неї та всіх інших грішників.

 

 

Почувши Його слова, добрі люди почали один на одного зиркати, щоб побачити, чи знайшовся би серед них хтось достатньо відважний, хто міг би сказати, що не винен ні в якому гріху. Жоден не відступив. Наш Господь знову нахилився і щось писав — і цього разу ми віримо, що Він записав гріхи всіх добрих людей: гріхи, які ще не вийшли на яв. Коли вони побачили свої гріхи виставленими на загальний огляд — стали відходити, один за другим, починаючи з найстаршого. Можна уявити, як Ісус поглянув на одного з них своїм глибоким, проникливим поглядом, перш ніж винести суд, а потім написав щось на землі. Того разу вітру не було, щоби здмухнути звинувачення. Він написав: «Злодій». Добра людина впустила з руки камінь і відійшла. Глянувши на іншого фарисея і читаючи в його душі, наш Господь написав: «Убивця». Той випустив свій камінь і відступив. Залишився один — наймолодший і найбагатший з усіх. Він уже взяв камінь і зважував його в долоні, щоб побачити, чи цей важчий за камінь, який він щойно тримав, а потім віддав легший камінь, щоби тяжчим кинути в жінку. Наш Господь поглянув йому в очі, пізнав його гріх і написав утретє: «Перелюбник». Той швидко відкинув свій камінь і втік.

У Храмі залишилися тільки грішниця й Ісус: miseria et misericordia; вбогість і милосердя; створіння, гідне жалю, і Співчуття. Звертаючись до жінки словом, яке Він уже раз ужив стосовно своєї Матері у Кані і яке же раз вимовить на Хресті, Ісус запитав: «Жінко, де ж ті, що тебе засуджують?» Вона відповіла: «Нема їх, мій пане». І Він сказав: «То і Я тебе не засуджую. Іди й не гріши більше».

Він не злегковажив її гріхом, бо вже мало часу залишилося, щоб заплатити за нього на Хресті. Тим, що Він зробив, було доведення до свідомості добрим людям їхніх гріхів і запитання: «чи нема вбогих довкола їхніх брам, які не на годовані, або хворих, що позбавлені опіки, або душ, яким бракне науки?» Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь. Хіба ж їхня власна холодність не була відповідальною за пристрасність жінки, і чи не занедбування ними бідних призвело до її гріховного падіння? Як же шкода, що ті добрі люди й гадки не мали про едіпів комплекс! Вони могли би сказати, що це «комплекс матері» був відповідальний за їхню поведінку. Добрі люди, яких визнало винними їхнє власне сумління, полишають Його. Недобрі люди, яких символізує ця жінка, залишаються. Недобрих людей, які залишаються з Ним, Він повчає тільки про те, щоб покінчили не тільки з цим конкретним гріхом, але з усіма гріхами.

Добрі люди не знаходять Бога, бо, заперечуючи власну провину, не потребують Відкупителя. Оті жахливі люди, що чуттєві, запальні, зіпсовані ,самотні, слабкі, але які намагаються стати добрими, швидко усвідомлюють, що потребують допомоги зовні, що самі вони не дадуть собі ради у прагненні до добра. Їхній гріх утворює пустку. З цієї миті, подібно як жінка, впіймана на перелюбі, для них є вибір: «Христос або нічого».

Які ж несподіванки будуть у день Останнього суду, коли недобрі люди опиняться у Божому царстві! Блудниці та збирачі податків увійдуть у Царство Боже раніше за вчених у Писанні та фарисеїв. Несподіванка буде потрійна: по-перше, ми побачимо там багато людей, яких ніколи не сподівалися там побачити. Про декого з них скажемо: «І як він сюди потрапив?» Другою несподіванкою буде відсутність багатьох добрих людей, яких ми сподівалися там побачити. Але ці несподіванки будуть нічим порівняно з третьою і найбільшою з усіх: те, що ми самі там будемо!

Архієпископ Фултон Дж. Шін, «Life is Worth Living», 1953

Переклад CREDO за: Abp Sheen

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Фултон Шін

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: