З нагоди сьогоднішнього літургійного спомину св. Йоана з Дуклі, середньовічного францисканця, уславленого на Львівщині, яку він дуже любив, заглибимось у розгляд його духовності.
Уривок із Пастирського листа кардинала Мар’яна Яворського з нагоди 10-річчя канонізації Йоана з Дуклі, Покровителя міста Львова.
Слава святого як Опікуна Львова
Понад 40 років свого життя провів св. Йоан у Львові. За свого перебування у францисканців він був настоятелем львівського конвенту, а потім — кустошем Кустодії. Особиста святість життя як у францисканців, так і в бернардинів, як і величезна душпастирська праця у сповідальниці й на амвоні, у своєму храмі, а також серед німецької меншини — принесли йому велику популярність. Культ святого розпочався у Львові при його гробі у рік його смерті (1484), а потім поширився на найближчі околиці й дальші терени.
Особливим чином цей культ зміцнили загрози для міста Львова від час набігів XVII століття. Мешканці тоді заповнювали храми Львова, благаючи Бога про допомогу за посередництвом своїх покровителів, особливо ж у бернардинському храмі св. Андрія, при гробі св. Йоана. На славетному образі Яна Матейка ми бачимо у хмарах св. Йоана з Дуклі з піднесеними до неба руками. Тоді всі вірили, що його молитва до Бога врятувала місто Львів. Його гріб прославився. Місто влаштовувало подячні процесії, вмістивши при його гробі срібну вотивну таблицю з барельєфом святого. Окрім того, львівські містяни поставили мармурову статую св. Йоана над Галицькою брамою, а його образ умістили на стіні Ратуші.
Святий Йоан зупиняє набіг війська Богдана Хмельницького і Тугай-Бея на Львів. Ян Матейко
Треба додати, що не тільки католики, але і православні й вірмени належали у Львові до ревних шанувальників св. Йоана. З’являлися пісні на його честь. Реліквії святого, оточені загальною шаною, перебували у храмі св. Апостола Андрія у Львові аж до 1945 року. Тоді їх перевезли до бернардинського храму в Жешові, а за кілька років — до храму в Дуклі, місця його народження.
У Львові навіть після того як комуністична влада усунула статую святого з-перед храму бернардинів, надалі серед вірних, особливо старшого віку, залишалася жива пам’ять, глибокий культ і духовна єдність із санктуарієм і пустельнею в Дуклі. Увінчанням культу св. Йоана, що розвивався як у південно-східній Малопольщі, так і в Україні, було відвідання Дуклі як місця народження святого, яке здійснив Святіший Отець Йоан Павло ІІ, коли канонізував його у Кросні 10 червня 1997 року.
Храм св. Йоана в Дуклі (Польща). Джерело: Фотографії старого Львова
Харизма духа молитви і жертовної праці
Нинішній людині, яка поспішає навіть по неділях і святах і не має часу на життя з Богом, св. Йоан з Дуклі представляє свою харизму — «духа молитви, якому все інше служити має» (св. Франциск Ассізький). Він наслідував у цьому Пресвятого Спасителя, який віддалявся від натовпів слухачів і на самоті проводив години у розмові з Отцем.
Друге місце після молитви у житті св. Йоана посідала невпинна праця. Вона полягала у приготуванні до проповідей, чергуваннях у сповідальниці та праці фізичній, за прикладом св. Франциска, який зазначає в Регулі, що «працював власноручно». Його турбота про належну атмосферу молитви проявилася в тому, що для усної молитви — Святого офіцію у спільноті з братами, приватної побожності до Пресвятої Богородиці — він присвячував багато годин дня. Натомість найбільш особисту розмову з Богом, на спогляданні, він залишав на нічні години, коли всі брати вже були занурені в сон. Тоді він міг без будь-яких обмежень зануритися в роздуми над Божими таємницями, відмовляти свої найулюбленіші молитви. Довідуємося з найстарішої Провінційної хроніки Яна з Коморова, що брати інколи знаходили його навколішках на порожніх храмових хорах, розчуленого до сліз і зануреного в Бога. У пізніші роки, коли здоров’я вже не дозволяло йому залишатись на нічні чування перед Пресвятими Дарами, — за згодою настоятелів, йому збудували альтанку-капличку в монастирському саду, де він, як у пустельні, міг протягом дня віддаватися спогляданню та усній молитві, в повній відосібленості, згідно з повелінням Христа: «А ти, коли молишся, увійди до своєї кімнати…» Ще через 120 років після смерті Йоана стояла та садова капличка при львівському конвенті. Свідки його беатифікаційного процесу в XVII столітті розповідали про свої сімейні перекази, що Йоан під час споглядальної молитви мав екстази, а його обличчя сяяло.
Статуя св. Йоана з Дуклі. Джерело: Фотографії старого Львова
Іконографія святого найчастіше представляє його у стані молитовного екстазу, в позі «оранта», з піднесеними ввгору руками, як він стоїть перед образом Богородиці з Дитям. Характерною рисою духовної постаті св. Йоана був францисканський христоцентризм і польська марійна побожність. Як вірний послідовник св. Франциска у збереженні євангельської вбогості, він був також чуйний до потреби праці, якої вимагав від братів засновник Ордену, виходячи зі слів св. Апостола Павла: «Хто не працює, нехай також не їсть». Подібно як Святий з Ассізі, Йоан висував на перший план фізичну працю. Звідси бралося його переконання, що замало буде повністю присвятити себе душпастирству, виголошувати проповіді та щодня слухати проповіді. Справжній брат менший, окрім апостольської місії, повинен щодня знайти час на фізичну працю. Йоан з Дуклі, вірно наслідуючи святого отця Франциска, у вільні хвилини, після приготувань до проповіді, йшов у сад або в кухню і там виконував найпростіші служіння, допомагаючи кухареві чи садівникові. Він дуже високо цінував фізичну працю і виконував її з усією посвятою, як один із головних пунктів дня, а не додаток, потрібний для здоров’я. Це дуже серйозний підхід до праці також і в наші часи, коли ми відговорюємося від домашніх робіт, пояснюючи це завжди втомою і спихаючи всі хатні клопоти на близьких.
Переклад CREDO за: Gazeta Lwowska
фінансово.
Щиро дякуємо!
