Науковці з усього світу закликають позбавити РПЦ членства у Всесвітній Раді Церков

Міжнародна мережа науковців — богословів, релігієзнавців, істориків, соціологів релігії — різних віросповідань або без релігійної приналежності закликали Всесвітню Раду Церков призупинити членство Російської Православної Церкви в цій організації, поки вона голосом своєї вищої влади однозначно не засудить війну проти України.

У заклику автори критикують позицію патріарха Кіріла, та його висловлювання, що виправдовують російську агресію.

Публікуємо текст заяви:

Центральному комітету Всесвітньої ради Церков,
отцю-професору, доктору Йоану Сауці, виконувачу обов’язків генерального секретаря,
та керівникам Всесвітньої ради Церков,

Ми, міжнародна мережа науковців — богословів, релігієзнавців, істориків, соціологів релігії — різних віросповідань (православного, римо-католицького, греко-католицького, лютеранського, реформатського, англіканського, євангельського) або без релігійної приналежності, об’єднаних глибокою стурбованістю щодо трагічної ситуації в Україні. Ці роздуми та звернення виросли з кількох діалогів та ініціатив, таких як відкритий лист німецьких протестантських учених до Євангельської Церкви Німеччини (EKD) і Всесвітньої ради Церков (від 3 червня 2022 р.) та членів конференції «Релігія і політика в контексті війни проти України» (Центр біблійних студій Університету Бабеша-Бойяї в Клужі, від 24 червня 2022 р.)

Ми глибоко занепокоєні несправедливою війною, яку веде Російська Федерація проти України, жахливими стражданнями, які російська армія і загони найманців завдають цивільному населенню України — чоловікам і жінкам, дітям і людям похилого віку, — руйнуючи цілі міста і села, знищуючи культурну й релігійну спадщину України та ведучи інформаційну війну, яка пропагує мову ворожнечі та дезінформацію.

Звернутися до Всесвітньої ради Церков (ВРЦ), окрім несправедливості цієї війни, нас спонукало те, що воєнне вторгнення і жахливі злочини російської армії в Україні виправдовуються та легітимізуються доктриною, широко відомою як «руский мір». Ця агресія стилізована під «метафізичну боротьбу», яка нібито покликана захищати християнські й традиційні цінності цивілізації і є особливою місією Російської Православної Церкви. У надзвичайно цинічний спосіб — невиправдана війна, наслідком якої є постійні обстріли численних населених пунктів; тортури мирних мешканців і військовополонених; ґвалтування жінок і дітей; убивство невинних мирних людей; депортація, розлучення сотень тисяч дітей і їхніх сімей та вивезення їх до Росії; індоктринація дітей у школах і заборона розмовляти їхньою рідною мовою на тимчасово окупованих територіях — всі ці злочини підтримуються Російською Православною Церквою і патріархом Кірілом в ім’я захисту християнських цінностей і сім’ї.

Світ проповідей патріарха Кіріла — це світ «альтернативних фактів». Війна, яку веде Росія в Україні на Донбасі з 2014 року (після Революції Гідності), використовуючи російських військових без розпізнавальних знаків і озброюючи сепаратистів — війна, яка до кінця 2021 коштувала понад 14 тис. людських життів (за даними ООН), — описується як виправдане повстання російськомовного населення, викликане нападом іноземних держав — поганого Заходу — проти християнської цивілізації на російській землі. У цій риториці гіпотетичні загрози традиційним цінностям (права й паради геїв в Україні) мають виправдовувати знищення людських життів та України.

Так у проповіді від 27 лютого 2022 р. в кафедральному соборі Христа Спасителя в Москві патріарх Кіріл звинуватив у конфлікті в Україні зовнішні ворожі сили й говорив про необхідність відбити напади лукавого. Посилаючись на Святу Русь, на єдиний церковний простір і на російську землю як терени, що охоплюють і Україну, він чітко підтвердив головні положення доктрини «руского міра» і Святої Русі, заперечуючи суверенітет Української держави.

У своїй проповіді від 6 березня в соборі Христа Спасителя (за іронією, в Прощену неділю), кажучи про приготування до Великодня як про час «духовної весни» і «відродження життя» в той час, коли атакували Україну й обстрілювали її, «серйозні події, пов’язані з погіршенням політичної ситуації на Донбасі, практично, початок воєнних дій» він мотивував зовнішніми спробами знищити християнську віру і гріхами проти Божих заповідей, переважно гей-парадами, як знаку лояльності щодо корумпованих західних держав. Війна в Україні була описана як есхатологічна боротьба, метафізична битва між вірними Божим заповідям та своїй православній вірі і злими силами.

Отець Йоан Саука, виконувач обов’язків генерального секретаря ВРЦ, висловив у листі жаль з приводу «трагічної воєнної ситуації в Україні», яка «принесла великі страждання і людські втрати», та закликав предстоятеля РПЦ виступити «за припинення війни». На що патріарх Кіріл відповів у листі від 10 березня, в якому серйозно спотворив факти, знову перекладаючи провину на Україну й Захід, легітимізуючи російське вторгнення брехнею російської пропаганди, не кажучи ні слова про те, що Росія є загарбником, а не жертвою, і, тим більше, не засудивши війну. Він також відхилив заклик о. Сауки, звинувативши у незаконному втручанні ВРЦ у справи іншої церкви (РПЦ), що нібито є порушенням Торонтської декларації.

Нещодавно, у проповіді від 21 червня до поранених бійців у храмі св. Луки Центрального військового клінічного госпіталю ім. А. А. Вишневського (с. Новий Красногорського міського округу), патріарх Кіріл поставив під сумнів основний акт християнської віри, що Бог є Любов (що суперечить 1 Йн 4,8 і 16). Посилаючись на зображення архангела Михаїла як воїна й архістратига (грец. archistrategos), патріарх знову говорив про битву російських воїнів, як про частину метафізичної «боротьби добра зі злом», яка «відбувається як уздовж національних кордонів, так і вздовж багатьох інших кордонів, які розділяють людське суспільство». Таким чином російські солдати, армія, представлені як ті, що стоять на боці Добра, і тому заслуговують на Божу підтримку. Так разюче спотворюючи факти та цінності, патріарх Кіріл знову ототожнив агресора (Росію) із силами Добра, демонізувавши Україну та Захід як втілення зла і вкотре легітимізував напад на суверенну державу та знищення людського життя. Таким чином, ведення війни та захоплення території іншої держави представлялося як богоугодна справа.

Ця проповідь була виголошена лише за три дні після заяви Центрального комітету ВРЦ щодо війни в Україні (18 червня 2022 р.). У цій заяві, після кількох інших декларацій і звернень, Центральний комітет належно оцінив ситуацію в Україні, висловивши жаль із приводу незаконної та невиправданої війни, розв’язаної Російською Федерацією, проти народу та незалежної Української держави, а також слушно зазначив щодо «жахливих жнив смерті, руйнування та переселення». У цій же заяві Центральний Комітет ВРЦ визнав і привітав «зобов’язання Московського Патріархату, який представляє округ ВРЦ як в Росії, так і в Україні, долучитися до зустрічі та діалогу щодо ситуації в Україні під егідою ВРЦ». Це «зобов’язання» Московського Патріархату та Російської Православної Церкви виявилося порожнім, про що свідчить вищезгадана проповідь патріарха Кіріла від 21 червня, а також те, що за чотири місяці війни РПЦ нічого не зробила, щоб засудити або спробувати припинити жорстоку агресію Російської Федерації проти України. Навпаки, вона не раз постачала ідеологічне паливо для війни (див. також проповідь патріарха Кирила від 3 травня).

Нагадаємо, що з початку повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. за усередненими оцінками кількість жертв серед мирного населення, підтверджена Верховним комісаром ООН із прав людини (18 липня), становила 5110 осіб (убитими), зокрема 346 дітей. Окрім того, «Верховний комісар ООН із прав людини вважає, що реальні цифри набагато вищі». У ці підрахунки не входить кількість убитих у районах, де інтенсивні бойові дії не дозволяють зробити підрахунки — тільки в Маріуполі вбито багато тисяч мирних мешканців, похованих в братських могилах або залишених під руїнами.

Також жахливо, що знищують культурну та релігійну спадщину України. Станом на 18 липня, згідно з даними ЮНЕСКО, російські атаки частково або повністю знищили 164 культурні об’єкти, зокрема 72 релігійні споруди. Більшу кількість задокументував Руслан Халіков. Документація цих руйнувань зберігається в Інституті релігійної свободи України (повний звіт у липні) та в межах проєкту «Релігія у вогні: документування військових злочинів Росії проти релігійних громад в Україні». Невеликий огляд було представлено 31 (!) березня у статті ВВС «In pictures: The Ukrainian Religious Sites Ruined by Fighting». Приклади руйнувань: зокрема, дерев’яний скит Всіх Святих Святогорської Лаври (Московського Патріархату) ХІХ ст., повністю знищений (тоді як понад 500 мирних жителів знайшли притулок у монастирі), а також скит Божої Матері Радості всіх скорботних і скит св. Георгія; храм Успіння Пресвятої Богородиці (збудований у 1801-1804 рр.) в Чернігові, храм Вознесіння Господнього в Ізюмі (збудований у 1826 р., добудований в 1902-1903 рр.) на Харківщині; храм Хреста (збудований у 1809-1823 рр.) також на Харківщині; храм Різдва Пресвятої Богородиці (УПЦ МП) 1862 р. (В’язівка Народичанського району на Житомирщині), храм св. Андрія (ПЦУ) в селі Горенка під Гостомлем (Київська область, повністю знищений) та багато інших. Під час цього вторгнення окупанти не щадять сакральні місця, навіть ті, які належать до Московського патріархату.

Про цинізм нібито захисту християнських цінностей свідчить також небажання підтримувати припинення вогню під час Великодня, найважливішого християнського свята, та релігійне виправдання війни, в якій також нехристиянські найманці воюють із переважно православною країною, багато вірних якої належать до Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Патріарх Кіріл не є звичайним священнослужителем, він — глава найбільшої Православної Церкви, яка претендує на право бути «Третім Римом», має величезний духовний і фінансовий вплив на численні автокефальні та підпорядковані Православні Церкви Європи, Близького Сходу та Африки, виступає захисницею переслідуваних християн у світі. Що більша ця влада і серйозніше становище його і РПЦ, то більша відповідальність.

Посилаючись на роль Церкви в суспільстві, документ комісії «The Church: Towards a Common Vision» (F&O № 214, § 64) вказує, що християни «вірять, що Бог, який є абсолютною любов’ю, милосердям і справедливістю, може діяти через них». Від них очікується, що вони підуть слідами Христа, «який кинув виклик владі, що не поважала достатньо людську гідність або волю Бога. Церква має допомагати тим, хто не має влади в суспільстві, щоб бути почутими; інколи вона має стати голосом тих, хто не має голосу (…) Як послідовники «Князя миру», християни виступають за мир, зокрема прагнучи подолати причини війни (серед яких головне місце займають економічна несправедливість, расизм, етнічна та релігійна ненависть, надмірний націоналізм, гноблення та використання насильства для вирішення розбіжностей)». Отже, будь-яка Церква, яка замість того, щоб працювати задля миру, розпалює війну, замість того, щоб говорити від імені позбавлених голосу жертв, замість того, щоб протистояти владі, яка не поважає людську гідність і людське життя, служить їхнім нелюдським політичним планам, серйозно не виконуючи свою основну місію. Така позиція суперечить цінностям і принципам членства у Всесвітній раді Церков. Це також суперечить принципам і зобов’язанням, викладеним у Декларації про шлях справедливого миру, ухвалений Х Асамблеєю ВРЦ як частину звіту Комітету зі зв’язків з громадськістю2013 року.

Беручи все це до уваги:

1.Ми закликаємо ВРЦ призупинити членство Російської Православної Церкви, поки вона однозначно не засудить — голосом своєї найвищої влади — війну в Україні й поки патріарх Кіріл використовуватиме свою духовну і політичну владу для розпалювання війни замість того, щоби вплинути на політичну владу Російської Федерації для припинення агресії проти України.

2.Ми закликаємо ВРЦ, починаючи з наступної генеральної асамблеї в Карлсруе (31 серпня — 8 вересня 2022 р.) забезпечити представництво всіх Церков в Україні, насамперед Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Православної Церкви, а також інших християнських релігійних спільнот, беручи до уваги потребу надати право голосу маргіналізованим до цьога християнським спільнотам, особливо зараз, коли вони так сильно страждають від жахіть війни.

Ми закликаємо також ВРЦ прислухатися до академічних середовищ, налагодити співпрацю з українськими та міжнародними вченими щодо релігійної і політичної ситуації в Україні, використати їхні спостереження та фахову компетенцію, щоб отримати повнішу й адекватнішу картину ситуації Україні. Такі експерти могли б дати рішення та рекомендації щодо дій.

3.Закликаємо ВРЦ зробити все можливе, щоб не завдавати принижень і страждань християнам в Україні, стаючи на бік Церкви, яка підтримує їхнє знищення, наражаючи на зустрічі й «діалоги» з представниками цієї Церкви. Церкви-члени ВРЦ повинні намагатися бути на правильному боці і ставати на бік жертви, а не агресора.

4.Закликаємо ВРЦ намагатися почути голос пригноблених в Російській Православній Церкві, щоб захистити сміливих священників і вірних, які виступили проти війни. Ці священники й миряни захищають правду і своїх українських братів і сестер у вірі, ризикуючи або зазнавши суворого покарання. Це, наприклад, о. Григорій Едельштейн і о. Іоанн Бурдін із Костромської області — останнього оштрафували й усунули зі священницького стану, йому загрожує ув’язнення. Отця Іоанна Курмоярова, доктора богослов’я, відсторонили від священства й ув’язнили, він очікує на судовий процес за звинуваченням у «розповсюдженні неправдивої інформації про російську армію»; а нещодавно — о. Нікандр Пінчук, ректор парафії св. Симеона Верхотурського у Верхотур’ї. Додамо сміливе й голосне звернення пресвітерів і дияконів РПЦ (майже 300 підписантів) про закінчення братовбивчої війни в Україні й негайне припинення вогню (неділя про Страшний суд перед Прощеною неділею). Ще більш уразливим є цивільне населення, особливо жінки, які виявили неабияку мужність в антивоєнних протестах. У цьому сенсі не можна не згадати про звернення мирян РПЦ до патріарха Кіріла, в якому вони нагадали, що «Церква — це Христове Тіло, а вірні — її члени» — Тіло, яке «кровоточить бо російські військові, серед яких є й православні, вбивають наших братів і сестер в Україні, позбавляючи їх даху над головою, підриваючи їхнє здоров’я і добробут, змушуючи покидати свої домівки, крадучи майбутнє всієї країни. Серед жертв війни є і найслабші — діти, жінки, літні люди». Ці миряни, висловлюючись відверто, звернулися до патріарха Кіріла, щоб він виконав своє «покликання заступника перед владою Росії, за свою паству, яка стала жертвою воєнних дій, за людей, позбавлених свого житла й засобів існування», щоб він «написав лист до всього тіла РПЦ і публічно засудив вчинки тих, хто підтримує кровопролиття». Підтримуючи міжцерковні стосунки, ВРЦ має пам’ятати, що Церкву не можна ототожнювати лише з ієрархією, а тим більше — з її представниками, винними в нинішній трагедії, що активно підтримують її або просто мовчать. Екуменічні стосунки — це не те ж саме, що дипломатичні відносини з ієрархією цієї Церкви; вони мають брати до уваги віру, досвід і страждання всього Божого народу. Тому ми просимо також розглянути можливість запрошення цих членів РПЦ, які виступають проти війни, знаючи, що їх ніколи не включать до офіційної делегації цієї Церкви.

5.Ми закликаємо ВРЦ — її представників, а також Церкви-члени — (продовжувати) робити чіткі заяви, які відкрито ідентифікують агресора, та уникати будь-яких двозначних формулювань, які б перекладали провину на жертву і створювали б враження, що жертва співвідповідальна за війну або робили б жертвою агресора. Ми високо цінуємо відкритість декларації ВРЦ, але деякі неоднозначні заяви здаються нам проблематичними, як-от ті, що містяться у Звіті про Міжправославну передсоборну консультацію (Кіпр, 10-15 травня 2022 р.), в якій учасники, крім засудження війн (!), закликали «всі сторони, залучені в конфлікти, зробити все від них залежне для термінового встановлення миру та забезпечення безпеки в Україні, Росії, Європі та світі» (§ 24). Головне пам’ятати, що не може бути миру без справедливості — не може бути справедливого миру, коли агресор нав’язує свою волю суверенній державі військовою силою. Християнські Церкви не можуть бути частиною такої несправедливості.

Ми щиро сподіваємося, що наше звернення буде почуте.

• д-р Ніколаос АСПРОЛІС (Греція), заступник директора Академії теологічних студій у Волосі; релігійна приналежність: Грецька Православна Церква.
• д-р Анатолій БАБИНСЬКИЙ (Україна), історик Церкви, дослідник, Український католицький університет у Львові; релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• отець проф. д-р Тамаш БЕРЕШ (Угорщина), керівник кафедри систематичного богослов’я, Лютеранський теологічний університет, Будапешт; релігійна приналежність: Євангелічно-лютеранська Церква в Угорщині.
• Сергій БЕРЕЖНИЙ (Україна), православний священник, викладач Київської православної богословської академії; релігійна приналежність: Православна Церква України.
• проф. доктор Раймунд БІРІНГЕР (Німеччина/Бельгія), професор Нового Завіту, Католицький університет Льовена; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• д-р Іонуц БІЛЮЦА (Румунія), історик, науковий співробітник Інституту соціальних і гуманітарних досліджень ім. Георге Шінкая з Румунської академії в Тиргу-Муреші, науковий співробітник Польського інституту перспективних досліджень; релігійна приналежність: Румунська Православна Церква.
• д-р Іонуц Блідар (Румунія), S.Th.D. (Pontificia Academia Mariana Internationalis), греко-католицький священик, Тімішоара; релігійна приналежність: Румунська Греко-Католицька Церква.
• проф. д-р Олександр БРОДЕЦЬКИЙ (Україна), релігієзнавець, доцент факультету філософії та культурології Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича; релігійна приналежність: Православна Церква України.
• проф. Хосе КАЗАНОВА (США), почесний професор соціології, теології та релігієзнавства, Джорджтаунський університет, Вашингтон, округ Колумбія; старший викладач Центру релігії, миру та світових справ Берклі; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• отець  д-р Павел ЧЕРНИ (Чехія), викладач практичної теології та місіології Євангельської теологічної семінарії в Празі, почесний президент Екуменічної Ради Церков у Чеській Республіці; релігійна приналежність: Церква Братів у Чехії.
• Сергій ЧАПНІН (Росія/США), старший викладач Центру православних християнських досліджень Фордхемського університету; релігійна приналежність: Російська Православна Церква.
• проф. д-р Петер ДЕ МЕЙ (Бельгія), професор еклезіології та екуменізму, віце-декан із міжнародних зв’язків факультету теології та релігієзнавства Левенського католицького університету; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. д-р Йохан ДЕ ТАВЕРНЬЄ (Бельгія), професор богословської етики, декан факультету теології та релігієзнавства Левенського католицького університету; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• д-р Овідіу ДРУХОРА (Румунія/США), єпископ Церкви Божої (Клівленд, Теннесі), доцент Університету Аурела Влайку в Араді, Румунія.
• Протопресвітер Віталій ЕЙСМОНТ (Україна), магістр богослов’я Сумської єпархії Православної Церкви України.
• проф. д-р Массімо ФАДЖІОЛІ (США), професор історичної теології Університету Вілланова (Пенсильванія), факультет теології та релігієзнавства; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. доктор Міхаель ФІГЕР (Швейцарія), професор Старого Завіту, декан наукового відділу Theologische Hochschule Chur, релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. доктор Людмила ФИЛИПОВИЧ (Україна), релігієзнавець відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України; релігійна приналежність: Православна Церква України.
• проф. Пол ГАВРИЛЮК (Україна/США), професор кафедри богослов’я та філософії кафедри св. Томи Аквінського, св. Павла (MN), президент Міжнародного православного богословського товариства (IOTA); релігійна приналежність: Православна Церква в Америці.
• диякон д-р Міхай-Юліан ГРОБНІКУ (Румунія), єпархіяльний інспектор, православна єпархія Бухареста; релігійна приналежність: Румунська Православна Церква.
  проф. д-р Ганс-Петер ГРОССГАНС (Німеччина), професор систематичного та екуменічного богослов’я, факультет протестантської теології, Мюнстерський університет, конфесійна приналежність: Євангельська Церква Вестфалії.

• Митрополит Борис ҐУДЗЯК (США), український католицький архієпископ Філадельфії, Філадельфійська архієпархія для українців-католиків у США, релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• проф. д-р Девід ГОЛЛЕНБАХ (США), професор богословської етики, почесний професор Педро Аррупе, Волшська школа дипломатичної служби;старший викладач Центру релігії, миру та світових справ Берклі, Джорджтаунський університет, Вашингтон, округ Колумбія; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. д-р Ірина ГОРОХОЛІНСЬКА (Україна), дослідниця теології та релігієзнавства, доцентка факультету філософії та культурології Національного університету ім. Юрія Федьковича в Чернівцях, релігійна приналежність: Православна Церква.
• проф. д-р Марія ГОРЯЧА (Україна), професор Українського Католицького Університету, Львів, релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• проф. д-р Кирило ГОВОРУН (Україна), професор еклезіології, міжнародних відносин та екуменізму в Університетському коледжі Стокгольма.
• д-р Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО (Україна), соціолог релігії, борець за мир, ініціатива «Діалог в дії», Україна.
• проф. Доктор Христос КАРАКОЛІС (Греція), професор вивчення Нового Завіту, Національний університет ім. Каподістрія в Афінах, релігійна приналежність: Православна Церква Греції.
• проф. доктор богослов’я Ленка КАРФІКОВА (Чехія), професор філософії Карлового університету в Празі, релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• д-р Борис ХЕРСОНСЬКИЙ (Україна/Італія), доктор медичних наук, доктор філософії, ректор Київського інституту сучасної психології та психотерапії, віросповідання: Православна Церква України.
• Тарас ХОМИЧ (Україна), старший викладач теології Ліверпульського університету Надії, греко-католицький священик; релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• проф. д-р Катаріна КУНТЕР (Німеччина), професор історії Церкви Гельсінського університету, факультет теології, Фінляндія; релігійна приналежність: Євангельська Церква в Німеччині.
• д-р Домініка КУРЕК-ХОМИЧ (Польща/Велика Британія), головний викладач із вивчення Нового Завіту, Ліверпульський університет Хоуп; релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• Тарас КУРИЛЕЦЬ (Україна), бакалавр теології, Інститут екуменічних студій Українського католицького університету, Львів; релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• д-р Олег КИСЕЛЬОВ (Україна/США), дослідник релігії, курс академічного релігієзнавства.
• проф. Микола ЛАГОДИЧ (Україна), протоієрей Православної Церкви України, кандидат історичних наук, кандидат богословських наук, доцент Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, факультет філософії та культурології; релігійна приналежність: Православна Церква України.
• отець проф. доктор Лехель ЛЕЗАЙ (Румунія), Університет Бабеша та Боляя, факультет теології та реформатської музики, директор Центру біблійних студій, Клуж, Румунія; релігійна приналежність: Реформатська Церква.
• д-р Вячеслав ЛИТВИНЕНКО (Чехія/Україна), науковий професор Карлового університету, Прага; релігійна приналежність: протестант.
• д-р Дануц МАНАСТІРЯНУ (Румунія / Велика Британія, Шотландія), науковий співробітник Інституту вивчення православного християнства Кембриджського університету; релігійна приналежність: Англіканська спільнота.
• проф. д-р Марселл МАРТОНФІ (Угорщина), доцент Університету Андраші в Будапешті, головний редактор католицького періодичного видання «Mérleg», релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. д-р Андраш МАТЕ-ТЕТ (Угорщина), фахівець з релігієзнавства, Сегедський університет, факультет мистецтв, кафедра релігієзнавства; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• д-р Міклош МІТРОВІЦ (Угорщина), історик, науковий співробітник Центру гуманітарних досліджень (Інститут історії) Академії наук Угорщини, Будапешт.
  проф. д-р Тобіас НІКЛАС (Німеччина), професор Нового Завіту Регенсбурзького університету; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.

• доктор богослов’я Пауль Сайлас ПЕТЕРСОН (Німеччина), Тюбінгенський університет, Гогенхаймський університет; релігійна приналежність: Протестантська Церква у Вюртемберзі (церква-член Євангельської Церкви Німеччини).
• проф. Пітер ФАН (США), професор кафедри католицької думки ім. Ігнасіо Еллакурія, Джорджтаунський університет, Вашингтон, округ Колумбія; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. д-р Саймон ПОДМОРЕ (Велика Британія), доцент кафедри теології Ліверпульського університету Надії; релігійна приналежність: Церква Англії
• проф. д-р Дідьє ПОЛЛЕФЕЙТ (Бельгія), професор Левенського католицького університету, декан факультету теології та релігійних наук; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.
• проф. д-р Костянтин СІГОВ (Україна), професор Університету «Києво-Могилянська Академія», Київ, директор Європейського центру гуманітарних досліджень та науково-видавничої асоціації «Дух і Літера»; релігійна приналежність: Православна Церква України.
• д-р Павло СМИЦНЮК (Україна), старший викладач філософсько-теологічного факультету та директор Інституту екуменічних студій Українського католицького університету, Львів; релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• проф. д-р Тімоті СНАЙДЕР (США), історик, професор історії та глобальних відносин Єльського університету.
• проф. д-р Дарія СИРОЇД (Україна), доцент, Український католицький університет, Львів; релігійна приналежність: Українська Греко-Католицька Церква.
• проф. д-р Вільгельм ТАУВІНКЛ (Румунія), доцент кафедри догматичного богослов’я Бухарестського університету, кафедра римо-католицької теології; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква
• проф. д-р Стефан ТОБЛЕР (Швейцарія/Румунія), професор систематичної теології Університету ім. Лучана Благі, Сібіу; релігійна приналежність: Євангельська Церква Аугсбурзького віросповідання в Румунії.
• проф. д-р Екатеріні ЦАЛАМПОУНІ (Греція), доцент кафедри Нового Заповіту, теологічний факультет, Університет Арістотеля в Салоніках;релігійна приналежність: Грецька Православна Церква.
• проф. д-р Лучіан ТУРЧЕСКУ (Румунія/Канада), професор історичної теології, Університет Конкордія, Монреаль; релігійна приналежність: Румунська Православна Церква.
• отець проф. д-р Шандор Бела ВІСКІ (Румунія), професор систематичної теології, Протестантський теологічний інститут Клуж-Напока; релігійна приналежність: Угорська Реформатська Церква в Румунії.
• проф. д-р Гейл ВОЛОЩАК (США), професор Медичної школи Північно-Західного університету; релігійна приналежність: Українська Православна Церква в США.
• д-р Павел ВРУБЛЕВСЬКИЙ (Польща), доцент Вроцлавського університету, керівник Лабораторії прогностичних досліджень релігійних змін, заступник директора Інституту філософії, релігійна приналежність: Православна Церква.
• проф. д-р Корінна ЗАМФІР (Румунія), професор кафедри вивчення Нового Заповіту та екуменічного богослов’я, Університет Бабеша та Боляя, кафедра римо-католицького богослов’я, Центр біблійних студій, Клуж; релігійна приналежність: Римо-Католицька Церква.

Також деякі вчені підтримали лист, але вирішили не оприлюднювати свої імена.

23 липня 2022 р.