Коли сповідь стає святотатською

Питання: Якщо людина затаїла якийсь гріх, але покаялася за нього «в душі», чи дійсна така сповідь?

Відповідає о. Сергій Хитрий, проректор Інституту Богословських Наук Непорочної Діви Марії в Городку.

Якщо людина якийсь гріх приховала, то вона не розкаялася. І навпаки: якщо людина кається в гріхові, то вона його відкриває для Бога. Покаяння передбачає щиру сповідь. Покаяння — це не просто емоція: мені шкода, що я згрішив. Покаяння означає, що людина бере на себе відповідальність за скоєне зло, признається перед Богом, признається перед священником на сповіді.

Якщо людина приховала гріх, то сповідь тоді є святотатською і не дійсною. Це насмішка над таїнством. Зневага Бога, Його милосердя. Тоді Таїнства не відбувається і гріхи не відпускаються, натомість додається ще один гріх — гріх святотатської сповіді. Це завжди тяжкий гріх. Тому приховувати гріхи в жодному разі не можна. Якщо ж так сталося, то треба визнати це на наступній сповіді, а також гріх, який приховав.

Навіщо називати гріхи, якщо Бог їх і так знає? Коли називаєш гріх, то відкриваєш свою душу, щоб Господь Бог торкнувся твоєї рани своєю благодаттю і зцілив її. Але Бог не робить цього насильно.

Якщо ж людина забула якийсь гріх, то сповідь — не святотатська, бо людина не приховала нічого з того, що пам’ятала. Якщо людина після сповіді згадала про ще якийсь гріх, то не обов’язково бігти до сповіді. Коли людина визнає на сповіді гріхи, то каже: «Більше гріхів не пам’ятаю, в усіх гріхах каюся…». І під час Таїнства сповіді Господь відпускає всі гріхи — і ті, які ми назвали, і ті, які ми не назвали, бо забули. Але людина може визнати цей гріх на наступній сповіді. Якщо людина пригадала ще якийсь гріх, коли священник вже говорить науку, то можна перебити священника і сказати про це.

Повністю розмову з о. Сергієм Хитрим можна подивитися тут.

Читайте також: У кого сповідаються єпископи?