Євхаристія — це не нагорода для бездоганних

Одним із питань, що вимагає глибокого розгляду, є зв’язок Таїнства Покути з Євхаристією.

Я зі власної священницької практики знаю, що серед віруючих не бракує мислення за принципом «перед Причастям — обов’язкова сповідь». Багатьох людей привчили (хто?), що Святе Причастя — це своєрідна нагорода за моральну чистоту, і осягнути її можна саме завдяки сакраментальній сповіді. Тому не бракує католиків, які обмежуються двома сповідями на рік (адвентовою та великопісною) та, відповідно, двома приходами до Причастя. Отож варто нагадати, що тільки той не повинен приймати Святе Причастя, хто усвідомлює скоєння смертельного гріха. Повсякденні гріхи не лише не замикають дороги до повної участі в Євхаристії, але й змиваються повною участю в Святій Месі.

Два наслідки Євхаристії

Сам опис встановлення Євхаристії вказує на те, що саме в ній людина отримує прощення провин: «Це є Моя Кров [Нового] Завіту, що за багатьох буде пролита на відпущення гріхів» (Мт 26, 28). Зауважмо, крім цього, що Новий Завіт становить сповнення, а не заперечення Старого. Тому також неможливо зрозуміти сенс Євхаристії, не згадуючи юдейську Пасху.

Отож, святкування Пасхи має подвійне значення: з одного боку — підтвердження і поглиблення єдності (communio) люду з Богом, а з другого — визволення від гріха, який загрожує цій єдності. Так само і євхаристійна літургія, що є спомином Пасхи Христової, означає та дієво сповнює спільність люду з Богом і прощення гріхів. Тому можна говорити про два наслідки Євхаристії: «негативний» — тобто відпущення, змивання гріхів, і «позитивний» — тобто будування Церкви. З цього випливає, що «зарівно Євхаристія, як і Таїнство Покаяння, є таїнствами навернення і примирення християнина-грішника» (Хосе Рамос-Реґідор, «Таїнство покути»). Це не означає, що Євхаристія і сповідь є таїнствами примирення однаковою мірою. Примирення у прямому сенсі, тобто після смертельного гріха, можливе завдяки Таїнству Покаяння, а не Євхаристії.

Отож «сповідь заради побожності» це така сповідь, яка не є обов’язковою для того щоб могти уповні брати участь у Святій Месі. Грішник, якої не скоїв смертельного гріха, може — ба навіть і повинен — приступити до Святого Причастя без попередньої сакраментальної сповіді. Що більше, акт покути на початку Меси і повна участь у ній оновлюють людину не меншою мірою, ніж це відбувається під час сповіді.

Таїнство — це не магічний ритуал

Інакше діється у разі скоєння важкого (смертельного) гріха: тут є доконечним примирення з Богом у Таїнстві Сповіді. Тому багато християнських мислителів підкреслюють, що примирення християнина, який важко згрішив, і так звана «сповідь з причин побожності» — дві різні речі. Тільки у першому випадку можна говорити про примирення в істинному сенсі. У другому ж випадку потрібно розуміти, що є інша, ніж сповідь, можливість примирення. Бо може виявитися, що часте приступання до «сповіді з побожності» не провадить, на жаль, до екзистенційного навернення, але — якраз навпаки — веде до сприйняття Таїнства Сповіді як магічного ритуалу, що відкриває доступ до Sacrum, тоді як життя людини так і залишається далеким від духа Євангелія.

Магічне, а також інструментальне сприйняття розрішення у таїнстві — це насправді заперечення суті навернення. Тому, на мою думку, в багатьох випадках краще буде зосередитися на Євхаристії як та таїнстві переміни ментальності й життєвих позицій, аніж на частій сповіді.

Чого навчає Апостол

У Першому посланні до коринтян (11, 27-34) знаходимо висловлювання Апостола Павла на тему Вечері Господньої, тобто Євхаристії. Там, зокрема, сказано: «Хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є» (27-29). Цей текст інколи надто поспішно тлумачать як вказівку на обов’язок сповіді, перш ніж приступати до Євхаристії. Однак Павло тут не згадує ні про яку форму сакраментальної покути. Натомість Апостол стверджує: щоб не споживати Тіла і Крові Господньої негідно, людина повинна «випробувати себе», дослідити себе. У 2 Кор 13, 5 Павло, натомість, закликає: «Досліджуйте самих себе, чи ви у вірі; випробовуйте самих себе». Тому предметом дослідження має бути — у випадку Євхаристії — наявність чи брак віри у реальне значення Учти Господньої. А віра в реальне значення Євхаристії невідлучна, як випливає з контексту цитованого фрагменту, від єдності й любові у спільноті віруючих. Тому Павло вказує на суперечки і сварки у спільнотах як на дійсність, суперечну з духом Вечері Господньої.

Згідно зі св. Павлом, не вважає на Тіло Господнє той, хто не вірить, що це є Тіло Христа, видане за грішників, а внаслідок цього — не приймає до свідомості, що євхаристійний хліб це хліб любові та єдності. У 1 Кор 10, 17 читаємо: «Тому, що один хліб, — нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь в одному хлібі».Тому можна сказати, що не вірить у Євхаристію той, хто не вірить у її міць зцілювати стосунки між людьми. Ми згубили цей спільнотний вимір. Ми схильні розглядати різні гріхи стосовно Святої Меси, при цьому не зважаючи на вкорінену в нас неприязнь або навіть ненависть до інших людей — які, зрештою, споживають з нами один Хліб. Ми поєднуємо сповідь із Євхаристією доволі індивідуалістично, інструментально, «юридично». Розрішення, уділене сповідником, вводить нас у стан гаданої досконалості, яка дозволяє нам повну участь у Святій Месі, сприйнятій як індивідуально видана нагорода. Таке розуміння побожних практик може тривати цілі роки, не провадячи жодною мірою до реальної зміни життєвих ставлень до ближніх. Тому потрібно підкреслити, що Таїнство Покути не може замінити життєвого зусилля навернутися, до якого людина береться у перспективі віри в даром дану благодать самого Бога. З другого боку, прийняття Святого Причастя не є увінчанням християнського шляху навернення, але повинно вписуватися в процес умирання старої людини, щоб могла народитись нова.

Переклад CREDO за: о. Даріуш Ковальчик, Mateusz