11 листопада ц.р. парафія св. Мартина у с. Нове Місто на Львівщині відзначила храмове свято та 500 років свого храму.
Історія храму св. Мартина сягає 1512 року, а за часів радянської окупації він був одним із небагатьох у цьому регіоні, який ніколи не переставав виконувати свою сакральну функцію. Саме сюди прибували віряни з навколишніх сіл та містечок, також і греко-католики, щоб узяти шлюб, охрестити дітей, посповідатися та приступити до Святого Причастя. Свого часу в храмі св. Мартина брали шлюб батьки та був охрещений старший брат єпископа-помічника Львівської архідієцезії Едварда Кави.
Саме єпископ Кава очолив урочисте святкування ювілею парафії.
У проповіді він згадав тих, завдяки кому цей храм не лише вистояв, але й був місцем, де зберігалася та передавалася віра, хто жертовно служив людям у найважчі часи — як, наприклад, о. Ян Шетеля, який прибув на парафію неопресвітером, і хоча потерпав від переслідувань, та попри все залишався тут до глибокої старості, ставши тим добрим пастирем, про якого каже Євангеліє.
— Бог дає нам знаки у важкі часи, щоб ми могли помітити Його присутність. Боже Провидіння піклується про нас, бачимо ми це чи ні, подобається нам це чи ні. Бог піклується про нас, бо любить нас і хоче, щоб ми були під Його опікою. Знаком такої опіки є історія цього храму, якому сьогодні вже 500 років. Через цей храм пройшли покоління; незліченна кількість людей торкнулася тут до святості, незліченна кількість людей завдяки цьому місцю осягнула небо. Так сталося, що й мої батьки мали тут Таїнство шлюбу, а мій старший брат, тепер францисканець, був тут охрещений. Тому що цей храм завжди був відкритий і тут завжди був священник. Багато родин приїздило сюди, щоб приймати таїнства з рук о. Яна Шетелі і відчути завдяки його служінню зустріч із Богом. Є тут за що Богові дякувати. Є над чим замислитися. Торкаємося сьогодні сторінок історії Церкви, історії цього храму й місця; історії людей, які тут мешкали колись і живуть зараз.
А покровитель цього храму — св. Мартин, у контексті того, що переживає Україна, дуже нам близький. (…) Він вимолив мир свого часу, і сьогодні ми за його посередництвом молимося про мир в Україні. Сьогодні молимося про те, щоб нам не бракувало таких Мартинів, які будуть готові боротися за мир, будуть робити все, щоб люди більше не гинули, щоби Україна повернула собі цілковиту незалежність, щоб повернулася до своїх кордонів, тих справедливих, які вже вісім років як порушені.
На завершення проповіді єпископ додав:
— Молімося сьогодні за всіх, хто служив тут протягом усіх цих років, і дякуймо Богові за ті чуда, які тут діялися: чи то у сповідальниці, чи біля вівтаря, чи у таїнствах. Бо вони відбувалися, я знаю! І також, користуючись благодаттю перебування в цьому місці, яке витримало різні випробування, молімося про мир, якого так бракує Україні. Ми не дамо собі раду без молитви. Молімося за військових, які віддають свої життя; молімося за тих, що керують нашою державою; та пам’ятаймо, що ця війна має ще й духовний вимір, і без молитви ми не впораємося. Тож у щоденній молитві пам’ятаймо, що це наш обов’язок: омолювати країну, в якій живемо.
Боже, зглянься на нас, дай нам дар мир і спини ворога, який сьогодні так жорстоко нищить наш народ!
Урочиста Меса, яку разом із єпископом співслужили численно прибулі на урочистість священники з навколишніх парафій та Польщі, а також отці з УГКЦ, завершилася молитвою перед Пресвятими Дарами і процесією довкола храму. Парафіяни встановили меморіальну дошку на знак вдячності Богові та будівничим за 500 років існування храму.
фінансово.
Щиро дякуємо!
