Нещодавно мені довелося втішати подругу, яка не могла зрозуміти, що їй робити з одним із її дітей.
Вона була до такої міри розчарована і стурбована поведінкою своєї 26-річної доньки, що запитувала мене крізь сльози: «Що я зробила не так? Я не виховувала її такою!»
Це те, що я дедалі частіше чую від батьків молодих людей; батьків, справедливо стурбованих тим, що їхнім дітям, здається, бракує напрямку, стимулу та міцної трудової етики.
Моя подруга — назвемо її Лізою — працює повний робочий день із 18 років. Вона присвячує свій вільний час догляду за сім’єю, включно з хворою літньою тіткою. Вона демонструє доброту і щедрість. Вона віддана своїй вірі, яка була наріжним каменем її життя.
Її донька покинула навчання, не має роботи й безтурботно їздить півднем Франції, успадкувавши багато грошей від померлого батька. Коли Ліза запитує доньку про її плани, та кидається на неї і каже, що то не її справа (хоча при цьому дуже покладається на матір).
Це складна ситуація, і ми з Лізою довго про це говорили. Легко сказати: «Вона доросла, нехай робить як знає». Однак Ліза досі відчуває відповідальність за доньку, і тому почувається винною за її поведінку.
Легко сказати, що її донька подорослішає і знайде свій шлях. Зрештою, я вірю, що діти починають бути незалежними та відповідальними лише тоді, коли їм доводиться вступити у боротьбу з реаліями дорослого світу. Але донька Лізи відкладає цей момент як може. І поки Ліза сумнівається, що вона як мати зробила не так, я запропонувала поглянути на те, що вона зробила правильно: зрештою, будь-якій матері чи батькові так легко ранити себе, а її дочка має багато позитивних рис.
Я також зазначила, що сучасне суспільство дуже відрізняється від попередніх поколінь і перебуває набагато далі від реалій нашого дитинства. Зокрема, розвиток і поширення інтернету відкрили нашим дітям очі на речі, яких ми у їхньому віці навіть не могли уявити. Наші діти стикаються з постійним потоком агресивних думок, що ллється на екрани їхніх смартфонів та комп’ютерів. У них є також постійний доступ до новин, що надходять з усіх куточків світу із багатьох різних джерел. Це приголомшливо, і тому може мати шкідливий вплив на психічне здоров’я молодої людини.
Сучасна молодь також є частиною покоління «інфлюенсерів» — гуру соціальних медіа, своєрідних знаменитостей, що збирають мільйони підписників і намагаються вплинути на їхню купівельну поведінку, вибір дозвілля, зовнішній вигляд та інші речі. Тому, якщо молода людина розгублена або апатична, їй не потрібно далеко ходити, щоби знайти когось, хто виправдає її вибір: «інфлюенсера», що надасть їй сили та мотивації продовжувати те, що вона робить, — або, у випадку з донькою Лізи, нічого не робити. Це можна описати як культове явище.
У минулому на дітей також впливали такі технології, як телебачення та радіо, але в інтернеті є щось набагато агресивніше та підступніше. Люди можуть ховатися за екранами чи в Інстаграмі, щоб поділитися своїми думками чи поглядами, які можуть ввести в оману або завдати шкоди. Це потенційно небезпечна територія, до якої мають доступ наші діти, і коли вони дорослішають, батьківський контроль відходить на другий план.
Хоча у мене немає рішення для Лізи, та важливо, щоб вона усвідомила, що зробила безліч добра для своєї доньки за всі ці роки. Її може заспокоїти той факт, що час, коли у неї була змога мати великий вплив на життя своєї дитини, не був витрачений марно. Вона також може звернутися до могутніх небесних заступників із молитвами за свою доньку, а також підтримувати з нею діалог. Перестати критикувати і лаяти її за її життєвий вибір, зосереджуючись на позитивних бесідах на неконфліктні теми. Сподіваюся, вона зможе спертися на це, і, зрештою, м’яко повернути свою доньку до осмисленого життя.
Переклад CREDO за: Керіт Ґардінер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
