Чи можна шукати відповідей на життєві питання, розгортаючи Біблію випадковим чином, навздогад?
Є інший метод. Виглядає не так ефектно, але він безсумнівно надійніший. І принесе поглиблення наших стосунків із Богом як плід.
Коли мені потрібно почути Бога
Не раз у житті ми опиняємося в таких ситуаціях, коли дуже б хотіли достатньо чітко почути і зрозуміти, що Господь Бог має нам сказати. Дістати від Нього ясну відповідь на свої запитання чи сумніви, вказівку, як учинити або до якого рішення схилитися.
Швидко не значить добре
Дехто в таких ситуаціях полюбляє (і радить) такий ось метод: візьми до рук Біблію, приклич Святого Духа, розгорни книгу навздогад і прочитай перший вірш/уривок, на який натрапиш. Всупереч тому, що може здаватися, — це все ж таки не найкращий (і навіть не добрий) метод.
Всупереч тому, що здається, — бо здається, на перший погляд побожного ока, ніби все нормально. Ми ж шукаємо допомоги в Господа Бога, сягаємо по Слово Боже, просимо Святого Духа про допомогу… І в добрій вірі приймаємо фрагмент, який нам випав у цій лотереї. Що може бути не так?
Біблія? Добрий вибір!
Розпочнімо з того, що сягання по Слово Боже у моменти розгубленості, клопотів, розпізнавання належного шляху та рішень, і навіть просто в часи пригніченості, це справді дуже добра реакція. Віра в те, що Господь Бог у конкретних моментах і ситуаціях нашого життя насправді хоче й може говорити з нами через своє Слово, записане у Святому Письмі, — якнайбільш правильна.
Безсумнівно варто (і навіть потрібно) в такі моменти шукати Боже Слово, яке висвітлить (і, дай Боже, прояснить) нам те, що ми зараз переживаємо і з чим зіткнулися. В описаному вище «методі», однак, є суттєві помилки та небезпеки.
Які?
Господь Бог як автомат
По-перше, в цьому методі криється помилка, яку можна би визначити як «споживацьке» чи й навіть «предметне» сприйняття Господа Бога. Щось за принципом «я хочу відповіді зараз і негайно, і маю ї отримати, причому таким способом, яким сам обрав» (тобто через «лотерею» фрагментів).
Цим ми виключаємо, або щонайменше «обмежуємо» свободу Господа Бога у стосунках і спілкуванні з нами. Він безсумнівно хоче до нас промовляти і має що нам сказати. Але потрібно дозволити Йому промовляти до нашого розуму й серця так і тоді, як Він хоче, а не як ми собі вигадали.
Цей метод трактує Бога трохи як «автомат». Я виконую певний порядок побожних дій, а Господь Бог «зобов’язаний» до мене промовити. Це так не діє! Я приходжу до Бога зі своїми запитаннями, сумнівами, потребами — і… входжу в певний процес, яким є розмова з Ним, прислуховування до того, яким є Його Слово і Його воля.
Не раз суттєвою частиною цього процесу буде боротьба з гаданим мовчанням Бога. Смиренне тривання при Ньому на молитві, благання про здатність почути Його відповідь, своєрідне «проникнення» у слова Святого Письма.
Це звучить не так привабливо, зате є безсумнівно надійнішим, і плодом стане поглиблення наших стосунків із Господом. На противагу методу, який ми сьогодні розглядаємо і який щонайменше не сприяє будуванню стосунків, прагнучи радше до здобуття моментального ефекту.
Біблія як «печивка з провіщеннями»
По-друге, в цьому методі криється небезпека «магічного» ставлення до Святого Письма і Слова Божого. Це трохи так, якби ми шукали підказки у печива з провіщеннями або у скляної кулі ворожки.
Окрім того, покластися на «сліпу долю» означає обмежити собі можливість «об’єктивізації» чи «перевірки» того, що ми таким чином «отримаємо». Звідки я можу мати повну впевненість, чи це саме те слово, яке до нас у цій ситуації скеровує Господь Бог, а не просто наслідок того, куди вперся мій палець або на що впав погляд?
Отже, «гріхи» такого методу — це:
1.Нетерплячість.
2.«Споживацьке» сприйняття Бога за рахунок будування з Ним тривалих, глибоких стосунків.
3.Сильно розвинений суб’єктивізм, який у підсумку не дає жодної впевненості щодо того, чи зроблене таким методом розпізнання — правильне (поза моїм теоретичним емоційним задоволенням або ж його браком).
То як це робити?
Так, я уже було сказано: сягати по Біблію — це дуже хороша думка. Молитва до Святого Духа — теж. Насамперед узагалі варто висловити перед Богом свої запитання, сумніви, неспокої чи сум. Варто також сказати Богу про те, чого б ми хотіли, що нам здається, як ми вважаємо, чого побоюємося. А також — якого розв’язання нам найбільше не хочеться. І закінчити цю розмову актом віри і надії (з молитовника чи власними словами).
Не завадить попросити про допомогу Діву Марію (хоч би й одним «Радуйся…», бо Вона — Вчителька у тому, як приймати Боже Слово, також і те, яке спершу виглядає незрозумілим, важким або й зовсім неможливим для сповнення.
Тепер розгортаймо Біблію. Де саме? Можливі кілька опцій.
Слово з дня. Це Боже Слово, яке Церква читає цього дня в літургії. Тобто те, яке (віримо) Господь дає сьогодні для всього свого люду — до якого й ми належимо і якого є частиною.
Якщо ми для своєї користі читаємо Святе Письмо в спосіб сталий (так зване lectio continua), то варто прочитати наступний фрагмент. Якщо це наш особистий шлях слухання і приймання Божого Слова, то Господь Бог напевно не матиме нічого проти, щоби ним скористатися в цій ситуації.
Підтримувана Святим Духом інтуїція пов’язана з «начитаним» або вислуханим раніше Словом. Я пам’ятаю, що був такий фрагмент, таке слово, яке зараз мені якось асоціюється з моєю ситуацією. Це може бути, наприклад, якась подія, писана в Біблії. Може, варто пошукати той фрагмент і ще раз у нього «закопатися».
Можна також попросити про допомогу іншу людину (духовного керівника, сповідника, брата чи сестру у спільноті): ось у мене така проблема, дай мені Слово. Підкажи мені, де шукати відповіді. Перевага цього методу:
1)це акт смирення, який сильно розширює серце і робить його чутливим до Божих натхнень;
2)він корениться у спільноті Церкви («де двоє або троє…»);
3)звільняє від навіть несвідомої «самоманіпуляції» на користь послуху, роль якого в духовному житті завжди неоціненна.
Як читати, щоб чути Бога?
По-перше, добре буде пам’ятати, що Боже Слово насамперед об’являє нам Бога. Найважливіше в ньому — те, яким нам себе показує Господь Бог. Час, присвячений на пізнавання і споглядання Бога, ніколи не буває змарнованим.
У тому, який Він є, криється більшість (якщо не всі взагалі) відповідей на наші запитання. Традиція каже, що св. Ядвіга погодилася на тяжкі для неї особисто рішення розірвати заручини з Вільгельмом Габсбургом і вийти за Ягелла, коли молилася в королівському замку на Вавелі перед розп’яттям і почула від Ісуса з хреста: «Fac quod vides» — «Роби те, що бачиш».
По-друге, варто запитати себе: яку обітницю приносить мені це Слово? Що Господь мені через нього обіцяє? Яке добро? Яке щастя? Вся історія спасіння, описана в Біблії, вчить нас, що Бог завжди — ще перш ніж до Нього ввізвуть — дає обітницю. Інша справа, що ця обітниця зовсім не мусить з першої ж миті повністю збігтися з нашими очікуваннями і смаками. Тим не менше, варто її якомога точніше «вичитати» з обдумуваного тексту.
По-третє: терпеливість, смирення, довіра. Варто поборотися з собою за таку позицію стосовно Господа Бога, яку можна виразити словами: Боже, я так сильно розраховую на Твою чітку і ясну відповідь. Маю таке відчуття, що дуже її зараз потребую. Але Ти — Бог, Батько і Пан, а я — дитина і учень. Якщо Ти хочеш нагодувати мене сьогодні своїм мовчанням і тишею, то я хочу їх прийняти. Вірю, що Твоє «мовчання» також є Твоїм Словом — зерном, яке, вкинуте в темну землю мого розуму й серця, якоїсь миті дасть плід, якого я прагну. Дай мені сили довіряти Тобі!
По-четверте: те, що відштовхує. Те, що викликає нашу неохоту, неспокій, навіть бунт, — часто потім виявляється відповіддю, якої ми шукали. Причому відповіддю, яка дає справжнє щастя і провадить до істинного блага.
По-п’яте й останнє. Часто буде так, що ми не знайдемо простої, однозначної відповіді, якої очікували (а інколи знайдемо). Але входження в такий процес зустрічі (інколи — боротьби) з Богом провадитиме до розвитку нашого сумління і здатності розпізнавати волю Бога. Так, як дитина дозріває і стає щораз самостійнішою, перебуваючи зі своїми батьками, але не обов’язково завжди отримуючи від них готові відповіді й поради.
Переклад CREDO за:о. Міхал Любовицький, Aleteia