«Ніхто не може врятуватися наодинці. Наново розпочати від Covid-19, щоб разом прокладати стежки миру», — такою є тема Послання Папи Франциска на LVI Всесвітній день миру, що відзначатиметься у перший день 2023 року.
Його текст надає Vatican News.
«А про часи та пори не маєте, брати, потреби, щоб до вас писати. Самі бо знаєте, що день Господній прийде, як злодій уночі» (1 Сол 5,1‑2).
1.Цими словами святий апостол Павло заохочував солунську громаду, щоб вона в очікуванні на зустріч із Господом залишалася стійкою, твердо стоячи ногами та серцем на землі, здатною до уважного погляду на дійсність і на події історії. Отож, навіть якщо події в нашому житті здаються такими трагічними, аж почуваємося затиснутими в темному та важкому тунелі несправедливості й страждання, — ми покликані зберігати серце відкритим на надію, уповаючи на Бога, який присутній поруч, супроводжує нас свою лагідністю, підтримує нас серед труднощів, а насамперед — спрямовує нашу подорож. Тому святий Павло постійно закликає громаду чувати, шукаючи добро, справедливість та істину: «Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі!» (1 Сол 5, 6). Це — заохочення бути бадьорими, не закриватися в страхові, в болю чи у зневірі, не піддаватися розсіяності, не знеохочуватися, але бути натомість як ранкова сторожа, здатними чувати та зустріти перші промені світанку, особливо в найтемніші години.
2.Covid-19 занурив нас у пітьму ночі, дестабілізувавши наше звичайне життя, перевернувши з ніг на голову наші плани та звички, порушуючи зовнішній спокій також і найбільш привілейованих суспільств, породжуючи дезорієнтацію і страждання, принісши смерть багатьох наших братів і сестер.
Коли ми потрапили у вир несподіваних викликів, у ситуацію, яка не була повністю зрозумілою також і з наукового погляду, світ охорони здоров’я мобілізувався, щоби полегшувати страждання багатьох людей і шукати потрібні ліки; мобілізувалася і політична влада, змушена впроваджувати значущі заходи в тому, що стосувалося організації та управління надзвичайною ситуацією.
Разом із фізичними симптомами, Covid-19 викликав, вкупі з довгостроковими наслідками, загальне невдоволення, що накопичилося в серцях багатьох людей і сімей, із помітними наслідками, що підживлювані тривалими періодами ізоляції та різними обмеженнями свободи.
Крім того, не можемо забувати про те, як пандемія уразила деякі відкриті нерви соціального й економічного устрою, вивівши на яв протиріччя та нерівність. Вона підірвала безпеку працевлаштування багатьох людей та обтяжила дедалі більше поширену в наших суспільствах самотність, зокрема найслабших і вбогих. Згадаймо, наприклад, мільйони неформальних робітників у багатьох частинах світу, що залишилися без роботи та будь-якої підтримки під час всього періоду карантинних обмежень.
Окремі особи та суспільства рідко чинять поступ у ситуаціях, які породжують таке почуття зневіри й гіркоти: воно, по суті, послаблює зусилля, спрямовані на підтримку миру, і провокує суспільні конфлікти, фрустрацію та різного роду насильство. В цьому сенсі пандемія, схоже, потрясла також найбільш мирні терени нашого світу, вивівши на яв безліч форм крихкості.
3.По трьох роках настала пора присвятити час на те, щоби перевірити себе, вчитися, зростати й перемінюватись як окремі особи та як спільнота; настав привілейований час готуватися до «Господнього дня». Я вже не раз повторював, що із кризи ніколи не виходимо такими самими: виходимо або кращими, або гіршими. Сьогодні ми покликані запитувати себе: чого ми навчилися від цієї ситуації пандемії? На які нові стежки ми повинні ступити, щоб облишити кайдани наших старих звичок, щоб бути краще приготованими, щоб наважитися на щось нове? Які знаки життя й надії можемо розгледіти, щоби прямувати вперед і старатися зробити кращим наш світ?
Без сумніву, особисто доторкнувшись до крихкості, яка є характерною рисою людської дійсності та нашого особистого життя, можемо сказати, що найбільшим повчанням, яке нам залишив у спадок Covid-19, є усвідомлення того, що ми потребуємо одні одних, що нашим найбільшим, хоча й найуразливішим, скарбом є людське братерство, яке ґрунтується на спільному Божому синівстві, і що ніхто не може врятуватися наодинці. А тому нагальним є шукати й разом просувати універсальні цінності, які накреслюють шлях цього людського братерства. Ми також навчилися, що уповання, яке покладалося на прогрес, технології та результати глобалізації, не лише було надмірним, але й перетворилося в індивідуалістичну й ідолопоклонницьку інтоксикацію, компрометуючи бажану гарантію справедливості, злагоди та миру. В нашому світі, що мчить на великій швидкості, дуже часто поширеними є проблеми незбалансованості, несправедливість, а бідність і прояви маргіналізації підживлюють недомагання й конфлікти, породжують насильство, ба навіть війни.
В той час як пандемія, з одного боку, показала все це, — з іншого боку, ми мали можливість зробити позитивні відкриття: благотворне повернення до смирення; перегляд деяких споживацьких претензій; оновлене почуття солідарності, яке заохочує нас виходити з егоїзму, щоб відкритися на страждання інших і на їхні потреби; як також зусилля багатьох людей, в певних випадках воістину героїчні, які повністю викладалися задля того, щоби всі могли якнайкраще пережити драму надзвичайної ситуації.
З цього досвіду вийшло ще сильніше усвідомлення, яке заохочує всіх, народи та нації, наново поставити у центрі слово «разом». Справді бо, саме разом, у братерстві й солідарності ми будуємо мир, гарантуємо справедливість, долаємо найболючіші моменти. Найефективнішими відповідями на пандемію насправді виявилися ті, які побачили згуртованими суспільні групи, громадські та приватні інституції й міжнародні організації, щоб відповісти на виклик, відклавши вбік часткові інтереси. Лише той мир, який народжується із братерської та безкорисливої любові, може допомогти нам долати особисті, суспільні та світові кризи.
4.Водночас, у той момент, коли ми відважилися надіятися на те, що найгірше з пандемійної ночі Covid-19 вже позаду, — нове жахливе лихо спало на людство. Ми стали свідками піднесення іншого бича: ще однієї війни, яку частково можна порівняти з Covid-19, однак керують нею людські рішення, на яких лежить провина. Війна в Україні пожинає невинні жертви та поширює непевність, не лише для тих, кого вона безпосередньо торкнулася, але й для тих, хто на відстані тисяч кілометрів потерпають від її побічних наслідків, — вистачить згадати про проблеми з зерном чи про ціни на пальне.
Без сумніву, що не такої постковідної ери ми сподівалися чи чекали. Справді, ця війна, разом з іншими конфліктами по всій планеті, є поразкою для всього людства, а не лише для безпосередньо втягнених сторін. У той час як від Covid-19 було знайдено щеплення, від війни ще не знайдено адекватних препаратів. Напевно, вірус війни важче здолати, ніж ті віруси, що вражають людський організм, бо він походить не ззовні, але зсередини людського серця, зіпсованого гріхом (пор. Мк 7, 17‑23).
5.Що, отже, від нас вимагається? Насамперед — дозволити, щоб надзвичайна ситуація, яку ми пережили, змінила нас, щоби через цей історичний момент Бог перетворив наші звичні критерії розуміння світу й дійсності. Ми не можемо думати лише про те, щоби зберегти простір наших особистих чи національних інтересів, але повинні мислити у світлі спільного блага, сприймаючи спільноту як «ми», що є відкритим на загальне братерство. Ми не можемо дбати лише про захист себе самих: настав час, щоб усі докладали зусилля для оздоровлення нашого суспільства та нашої планети, закладаючи підвалини для справедливішого та більш мирного світу, з усією серйозністю залученого в шукання добра, яке насправді має бути спільним.
Щоби здійснити це та у кращий спосіб жити після надзвичайної ситуації Covid-19, неможливо ігнорувати основоположний факт: численні моральні, суспільні, політичні та економічні кризи, які ми переживаємо, — всі вони взаємопов’язані, і ті, які ми розглядаємо як окремі проблеми, насправді є причиною або наслідком одні одних. Отож, ми покликані з відповідальністю та співчуттям виходити назустріч викликам нашого часу. Ми повинні переглянути тему гарантування всім доступу до системи охорони здоров’я; підтримувати дії на користь миру, щоб покласти край конфліктам і війнам, які не перестають приносити жертви і бідність; конкретним чином піклуватися про наш спільний дім та впроваджувати зрозумілі й ефективні засоби для того, щоб відповідати на виклик зміни клімату; перемогти вірус нерівності й гарантувати всім їжу та гідну працю, підтримуючи тих, хто не має навіть мінімального заробітку і перебуває у великих труднощах. Обурливе становище народів, що страждають від голоду, ранить нас. Ми потребуємо розвинути, ведучи належну політику, прийняття та інтегрування мігрантів і тих, хто живе немов непотріб у наших суспільствах. Лише великодушно відповідаючи на ці ситуації з альтруїстським прагненням, натхненим безмежною і милосердною любов’ю Бога, зможемо побудувати новий світ і зробити внесок у будування Божого царства, що є царством любові, справедливості та миру.
Ділячись із вами цими роздумами, складаю побажання, щоби в новому році ми змогли прямувати разом, цінуючи те, чого історія може нас навчити. Складаю найкращі побажання главам держав і урядів, очільникам міжнародних організацій, провідникам різних релігій. Всім людям доброї волі бажаю день за днем як ремісники миру будувати добрий рік! Нехай же Непорочна Марія, Мати Ісуса та Цариця миру, заступається за нас і за цілий світ.
Дано у Ватикані, 8 грудня 2022
Франциск
фінансово.
Щиро дякуємо!
