Сьогодні часто кажуть: «Сім’я — це любов». Якщо замислитися глибше над християнським розумінням шлюбу, такий опис виглядає неповноцінним і дещо спотвореним.
Любов справді необхідна для сімейного життя, але сім’я не може бути любов’ю, якщо це означає просто емоційну прихильність або поблажливе ставлення до всіх видів аморальності, характерних для нашого часу.
Правду кажучи, сім’я — це не любов; сім’я — це відповідь на заклик до святості через любов. Сімейне життя, як і всі інші покликання в Церкві, є вільною і щедрою відповіддю на заклик до святості через безкорисливу любов. З боку членів сім’ї це означає тверду волю прагнути ставати все більше й більше схожими на Христа через любов один до одного, яка ґрунтується на саможертовній любові, що ми її знаходимо в Ісусі Христі.
Що робить Святе Сімейство святим? У першу чергу, вони святі своїми особами. Ісус — Всесвятий, джерело усякої святості. Марія — Його свята Матір, єдина і непорочна, повна благодаті. Йосиф — праведний і святий чоловік, обручник Марії.
Але вони також святі своїми стосунками і через них. Вони взаємодіють одне з одним таким чином, що взаємно підтримують одне одного у доброті і закликають до неї ж. Марія і Йосиф навчають Ісуса і виховують Його у вірі. У належному віці вони приводять Його до храму. Зі свого боку, Ісус кидає виклик своїм святим батькам, ставлячи права Його небесного Отця вище їхніх власних прав щодо Нього: «Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?»
Ісус був слухняний Марії та святому Йосипу: «І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний». Маючи стосунки зі своїми батьками та поважаючи їхній авторитет і владу, яку вони мають над Ним, Ісус у своїй людській природі також «зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей». Справжня любов у родині — не сентиментальна, вона виражається у безкорисливому послуху.
У той час як Він зростав, навчаючись у своїх людських батьків, Марія також навчалася зі слів і вчинків свого Сина: «А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці». Зі свого боку Марія також просунулась у своїй повній покорі та прийнятті права Бога на свого Сина, Ісуса Христа. Зрештою Вона добровільно погодиться на таємничі Божі шляхи біля підніжжя хреста, коли Ісус віддав себе Отцеві у люблячому послуху: «А при хресті Ісусовім стояла Його Мати…»
Приклад Святого Сімейства показує нам, що члени християнської сім’ї повинні впливати, підтримувати та кидати виклики одне одному, щоб дозріти у святості. Кожна сім’я повинна відображати цю взаємну підтримку та виклик на наступних трьох рівнях.
Між членами сім’ї насамперед має бути взаємна любов і довіра. Вони вірять, що кожен діє у найкращих намірах. Ісус так довірився Марії та святому Йосифу, що віддав їм себе як їхню дитину і був їм слухняний. Марія довіряла Йому достатньо, щоб прийняти Його незрозуміле пояснення, чому він залишився у храмі: «Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм».
У своїй сім’ї потрібно бути добрим прикладом для інших. Ймовірно, Марія та святий Йосиф багато разів ходили до Єрусалима, перш ніж вперше привели туди Ісуса. Спочатку вони самі втілювали і практикували те, чого пізніше навчать Його. Ісус також поставив свого Небесного Отця на перше місце, перш ніж наказав своїм батькам зробити те саме.
Зрештою, слід підтримувати та заохочувати одне одного у святості за допомогою слів. Діалог між Марією та Ісусом у храмі демонструє цю чесність і відкритість у передачі очікувань і слуханні один одного. Тільки Бог знає, як Ісусові слова зміцнили Марію в Її таємничому покликанні.
Подібно до того, як Ісус вирішив стати людиною та самим центром Святого Сімейства, Він також бажає бути у центрі наших власних сімей, щоб вести їхніх членів на шляху до святості у їхніх стосунках одне з одним та через них. Таким чином християнська сім’я стає ареною зростання у святості через безкорисливе прийняття та дарування любові.
У Посланні до колосян (3, 12-17) є кілька хороших моментів, які допоможуть нам перевірити святість наших сімей. Чи це місце, де ми вчимося любити і довіряти одне одному? Чи готові ми працювати, щоб відновити довіру один до одного, коли ця довіра була зраджена або поранена? Як ми намагаємося розвивати у наших стосунках «серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість»? Чи всі ми прагнемо терпіти один одного і прощати одне одному взаємно, як Господь простив нам? Чи ми прагнемо вдягнутися в любов, «що є зв’язок досконалості»? Сім’я не може бути лише любов’ю, якщо любов означає ту невизначену та сентиментальну прихильність, яка не означає смерті для себе заради блага іншого.
Чи є наші сім’ї тим місцем, де ми вчимося втілювати євангельські цінності понад усе і наставляти одне одного у чеснотному християнському житті? Чи хочуть члени наших родин дозволити миру Христовому панувати у їхніх серцях? Наскільки ми готові дозволити слову Христовому «перебувати у нас щедро»? Під прикриттям і обманом гасла «сім’я — це любов» ми несвідомо дозволяємо нашим сім’ям стати тренувальним майданчиком для мирських цінностей і почуттів наших культур.
Зрештою, наші сім’ї повинні бути місцем інтенсивного навчання християнського життя. Чи наші сім’ї є місцем, де у всякій мудрості ми навчаємося та наставляємо одне одного? Чи заохочуємо ми одне одного до святості? Чи живемо ми з вседозволеністю мислення, яке не дозволяє навчати та виправляти? Чи ми застосували до свого морального життя та вибору наших близьких боягузливу ментальність «хто я такий, щоб судити?» Чи достатньо ми сміливі, щоб щиро й чесно давати братерське напоумлення своїм рідним?
Дорогі брати і сестри у Христі, наші сім’ї занепадають і руйнуються, коли їхні члени не прагнуть зростати у святості і відмовляються підтримувати у святості одне одного. Оскільки сім’я — це домашня Церква, брак святості у сім’ї призводить до браку святості у Церкві. Ми так багато чуємо про бездушне та неуважне духовенство на всіх рівнях церковної ієрархії. Ми чуємо про священнослужителів, які скандалізують свою паству. Ми чуємо про священнослужителів, які не навчають і не виправляють заблукалі душі, якими вони опікуються.
Навряд чи ми пов’язуємо це з родинами, звідки вони походять. Та цілком ймовірно, що багато священників не відчули взаємної любові та поваги у своїх родинах, не бачили живих прикладів Євангелія, не були напоумлені з любов’ю. Вони не могли відчути, що справжня любов також говорить важку і болючу правду і дає гарні приклади. Разом із родинами розхитується й Церква!
Покликання до святості розпочинається у Хрещенні і вперше на нього відповідає сім’я. Святість доступна завжди, тому що Бог дає нам усі благодаті та можливості, необхідні для її розвитку через стосунки з членами сім’ї. Сім’я не може бути любов’ю, якщо в цій любові немає бажання й прагнення святості для нас самих і для наших близьких.
Христос, який став одним із нас на Різдво, також хоче стати одним цілим із нашими родинами. Він приходить із дивовижними дарами у Євхаристії, щоб зміцнити нас та допомогти нам взаємно підтримувати й підбадьорювати одне одного. Нам дуже потрібна ця благодать, якщо ми також хочемо бути святими — як особисто, так і у стосунках з іншими, починаючи з наших сімей.
Переклад CREDO за: о. Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
