Попільна Середа — початок Великого Посту. Йдеться не лише про те, щоби в цей час відмовляти собі в чомусь, але щоб забратися до вправ, напрацьовуючи свою духовну «форму», — щоби те, що становить наш духовний «жирок», перетворилося у «м’язи».
Хорошим вступом до Великого Посту є уривок із 9 розділу 1 Послання до коринтян: «Кожний змагун стримується від усього; однак ті, щоб тлінний вінець здобути, а ми — нетлінний. Тож і я біжу, та не як навманці; веду кулачний бій, не як повітря б’ючи, а умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1 Кор 9, 25-27).
Святий Павло порівнює духовну дисципліну з систематичними фізичними вправами і турботою про свій організм, так щоб він був здатний до великих зусиль у момент випробувань: коли ми хочемо змагатися в бігу і перемогти. Однак християнський «біг» — це не спринт-стометрівка, а радше духовний марафон, що вимагає від бігуна як м’язової сили, так і витривалості, вміння противитися труднощам, які здаються більшими за наші сили. Наше духовне життя не може будуватися на коротких ривках, на хвилинних «вибухах» побожності; ні, ми потребуємо систематичності й постійної праці над собою.
Якщо комусь не відповідає порівнювання духовного життя зі спортом, то іншим хорошим образом може бути праця в полі чи на городі. Тут так само необхідні систематичність і методичність. Від засіву до збору минає тривалий час, коли ми повинні систематично поливати, угноювати і доглядати рослини. Кожен, хто мав справу з городами, знає, що бур’яни найкраще виривати, як тільки вони з’являться. Бо коли розростуться — тяжко їх усунути так, щоб не пошкодити свою городину. Не інакше і в духовному житті: всілякі вади і погані звички найкраще поборювати, щойно ми помітимо перші їх ознаки. В іншому разі вони розростаються, заглушаючи те, що ми збиралися вирощувати в собі: доброту, чесність, працьовитість, чутливість до інших, мудрість. Замість того щоби дбати про розвиток цих рис, ми не раз дозволяємо, щоби в нас розрослися бур’яни егоїзму, крутійства, лінощів, нетерпеливості або ж звичайної глупоти (а цей бур’ян у наші часи росте особливо буйно, живлений медіями).
Отож духовна дисципліна — це постійне вправляння в добрі, або ж методичне прополювання городу, яким є наша душа. І саме ця сталість і методичність — то два чинники, які є визначальними для успіху. Не раз ми подібні до учня, який теоретично зрозумів матеріал, але не присвятив часу на повторення, виконання завдань і застосування вивченого на практиці. Коли настає час випробувань — іспит, — виходять на яв усі недопрацювання, і він отримує несхвальну оцінку. В одному з послань апостол Павло згадує про таких, хто «навчається ніби ввесь час, а ніколи дійти не може до зрозуміння правди». Така небезпека загрожує також і нам, коли ми охоче (справді охоче!) слухаємо різноманітні науки, проповіді, реколекції, — але не беремося до систематичних зусиль впроваджувати почуте в життя. Як пише св. Яків, «хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він» (Як 1, 23-24).
Тож що ми маємо робити, щоб бути не тільки пасивними слухачами слова, але щоб прийняти його у глибину свого серця і подбати про його зростання — щоби принесло в нас плід? Церква пропонує три головні допомоги: піст, молитву і милостиню. Але це зовсім не єдині засоби, що служать для розвитку духовного життя.
Піст — це свого роду «прополювання городу»: усування зі свого життя того, що непотрібне, що може стати перешкодою в розвитку. Відмовляти собі у певній їжі (або в її кількості) тут може мати значення; але це точно не єдиний вид посту, який ми маємо в цей час «інсталювати» у своє життя. Для багатьох людей таким само важливим — а може, і важливішим, — буде обмежене користування тим, що розпорошує нашу увагу і поїдає нас час: телевізор, комп’ютер, смартфон, ігри. Для інших може бути рекомендованим обмеження у приятельських зустрічах, а зокрема відмова від «міжсобойчиків» та інших гулянок. Ідеться про те, щоб не заглушити те, що криється у нашому нутрі: глибоких духовних потреб, питань про сенс і напрямок нашого життя. Замість братися за кількість, краще піти в якість. У цьому сенсі піст може означати просто мудрий вибір того, чим ми користуємося, а не повну відмову. Замість гаяння часу на посиденьках, балакаючи з усіма і ні про що, може, краще зустрітися з другом і порозмовляти про важливу справу? Замість переглядати десятки роликів на ютубі — може, краще подивитися один, який схилить до замислення і вплине на наше життя?
Молитва становить основну поживу нашої душі. Але й тут краще «зробити ставку» на якість, а не на кількість. Не про те ідеться, щоби множити кількість молитов, а про те, щоб навчитися молитись краще. Добра молитва — це така, що є діалогом, а не тільки своїм безустанним говорінням, і яка впливає на наше життя, а не є відірваним від життя актом побожності. Як зробити, щоб наша молитва насправді була діалогом із Богом, а не тільки тяглістю вимовлених слів? Насамперед — збудувати свою молитву на Божому Слові. Можна послужитися методом Lectio Divina або іншим способом роздумів (наприклад, «намет зустрічі» — ігнатіанський метод). Можна молитися Розарій, але повільно, зусиллям зосереджуючи увагу на обдумуванні окремих таємниць, так щоб він став молитвою медитації, а не тільки швидким повторенням завчених слів. Для людей, які вже мають багаторічну практику мисленої молитви і починають відчувати своєрідну втому, духовну посуху від методу, яким користувалися раніше, доброю пропозицією може стати метод «молитви глибини», який пропонує о. Томас Кітінг (споглядальна молитва «поза словами», скерована на розкриття людини до Бога на медитативному рівні, для якого слова це тільки один із проявів молитви. — Прим. пер.).
Милостиня це щось набагато більше, ніж «підтримка потребуючих». Вочевидь цей внутрішній аспект милостині залишається вельми суттєвим; але також важливим є духовний вимір. Жертвуючи іншим свої матеріальні блага, час і сили, ми цим позбуваємося егоцентричної перспективи і на практиці виконуємо те, до чого нас закликав Бог під час молитви і читання Його Слова. Милостиня не обмежується фінансовими пожертвами. У наші часи особливо цінною є безпосередня підтримка: час, присвячений людям, волонтерство, допомога хворим і неповносправним та інші форми соціальної діяльності.
До цих головних засобів плекання духовного життя можна додати шерег інших, за які варто взятися в час Великого Посту: не тільки як за щось разове, але як початок сталої практики. Назвемо лиш деякі, до прикладу і роздумів.
Це, зокрема, може бути:
-іспит совісті як щоденна молитовна практика;
-систематичне читання Святого Письма;
-постійна формація в межах якогось руху чи спільноти;
-участь у зустрічах малих біблійних або формаційних груп;
-духовне керівництво;
-адорація;
-мовчання (т.зв. sacrum silentium);
-час пустелі/ самотність;
-молитовні акти;
-вправляння у простоті;
-послух;
-навчання;
-паломництва;
-провадження духовного щоденника;
-духовна дружба/ духовна підтримка;
-свідчення про Бога словом у своєму середовищі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
