Питання: Чи чеснота мовчання означає просто «не говорити»?
Відповідь:
Наше покоління звикло до того, що навколо нас безупинно щось відбувається. Ми живемо в постійному галасі та поспіху, у світі, в якому нас оточує іноді надто гучна реклама. Ми живемо — як частіше сьогодні помічаємо — в диктатурі галасу, і дуже часто цей галас є не лише назовні, а, на жаль, також і всередині нас. Може, варто спинити цю внутрішню метушню, подбати про тишу, в якій можна почути Бога…
У християнській традиції мовчання — це не просто брак мовлення, а сама присутність, і воно необхідне для будування справжніх стосунків із Богом та іншою людиною. Мовчання — це не про «тихі дні», які трапляються, коли люди посварилися. Тоді мовчання насправді є «гучним», бо виражає претензії, біль і розчарування. Тут ідеться не лише про закритий рот: мовчання походить із тиші всередині. Святий Бенедикт у своєму «Правилі», коли пише про чесноту мовчання, вживає латинське слово «taciturnitas», яке означає моральну ефективність людини; не просто собі звичайне «неговоріння», а «хороша звичка мовчати». Людина, яка вміє мовчати, знає цінність мовчання.
Мовчання також не може бути самоціллю. Адже мова — це Божий дар, який також служить апостольству й передаванню віри. Мовчання пронизує всю нашу істоту, наше серце. Справжнє вміння мовчати запрошує людину залишити безплідне, пусте базікання про інших, покинути плітки, що ранять і кривдять. Мовчання вчить нас, що ми можемо завдати комусь непотрібного болю через гріх язика. Мовчання вчить нас говорити у відповідний момент. У книзі Мудрості Сираха написано: «Дехто мовчить, бо не має відповіді; а інший мовчить, бо знає свою пору» (Сир 20,6). Мовчання вчить нас стримуватися від осуду, від недовіри. Отець Шимон Ґіжицький, бенедиктинський абат, зазначає, що по-справжньому мовчить той, хто живе в гармонії з Богом, із людьми, з собою та з навколишнім світом.
Чеснота мовчання полягає також у тому, що серце нікого не звинувачує, не ремствує. У «Книзі старців» — збірці сентенцій Отців Пустелі — є думка авви Пимена, який сказав, що «буває людина, яка ніби мовчить, але її серце осуджує інших; такий говорить неустанно. Але буває і такий, що говорить з ранку до вечора, а зберігає мовчання, — це означає, що він не говорить нічого некорисного».
Справжнє мовчання полягає у внутрішній свободі від постійного судження про життя та вчинки інших людей. Отець Ґіжицький зазначає, що авва Пимен не вимагає «не говорити нічого», але «не думати нічого поганого про людей». Папа Франциск наголошує: «Наші слова можуть стати лестощами, похвальбою, брехнею, обмовою, наклепом… Помовчати, відповідно розмовляти, іноді трохи прикусити язика — буде кращим, ніж говорити дурниці».
фінансово.
Щиро дякуємо!
