Інтерв’ю

Таємниці сповіді. Чи завжди Бог прощає?

21 Березня 2023, 15:45 2461

Чи має сенс сповідатися з тих самих гріхів? Як добре підготуватися до сповіді? Що робити з соромом перед сповіддю?

На ці запитання відповідає отець-прелат, доктор Кшиштоф Нікель.

— Чи любите Ви сповідати?

— Якщо коротко, то відповідь така: звісно, так. Тим не менш, я не ставлюся до священницького служіння у сповідальниці як до того, що належить до емоційної сфери: тобто якщо ми когось чи щось любимо, то охочіше виконуємо належне. Моя «любов» до сповіді походить із глибокого переконання у великій ролі Таїнства покаяння і примирення в житті кожного християнина, бо немає іншого шляху народитися заново, зцілити душу і пережити зустріч із милосердною Божою любов’ю, як через сповідь. Саме з таким переконанням я вже майже 30 років свого священства служу в конфесіоналі.

— А Ви часто сповідаєтеся?

— Я не уявляю свого священницького життя без Таїнства покаяння, тому стараюся регулярно до нього приступати. Кожна добре пережита сповідь — це новий досвід Божого милосердя. Усвідомлення, що прощення походить від милосердного Бога, дозволяє мені, попри страх, ревно сповідатися.

— Отче, з Вашого досвіду, — чи люди вміють сповідатися?

У сповіді йдеться не про «мистецтво сповідатися» з дотриманням усіх правил, а про щире каяття, справжнє, без виправдовування себе; визнання своїх слабкостей і гріхів, зокрема, важких. Нелегко предстати перед іншою людиною — навіть якщо знаєш, що вона як священник представляє Бога, — і визнати свій гріх. Ми відчуваємо сором як через те, що зробили, так і тому, що маємо комусь у цьому зізнатися. А це вимагає від сповідника поваги. Бо часто сором бере гору.

— Отже, що треба зробити, щоби сповідь була доброю?

— Добре приготування — це, насамперед, хороший іспит совісті у формі молитви, відкритості на Святого Духа. Важливо добре підготуватися до сповіді, не робити цього поспішно. Коли робиш іспит совісті, замало взяти перелік гріхів і перевірити: це я зробив, а цього — не зробив. У смиренності нашої віри треба подивитися на свою історію, на своє життя від останньої сповіді й відповісти на запитання: хто в ньому займав і займає перше місце? Йдеться про шкалу цінностей: про все, що нас віддаляє від Бога, через що ми віддаляємося від Нього. І, довіряючи Богові, все Йому розповісти. Він знає наше серце й увіллє в нього струмені благодаті.

— Навіщо сповідатися, якщо ми постійно повторюємо ті самі гріхи?

— Це часте запитання, його можна почути навіть від бездоганних католиків, які регулярно моляться і беруть участь у Святій Месі. Якось я почув таку відповідь на це запитання: «Навіщо митися, якщо завтра я все одно забруднюся?» Але ж ми миємося, бо знаємо, що таке особиста гігієна і яка вона важлива. У духовному житті йдеться про щось більше: про нашу дружбу з Богом і ближніми, про наше спасіння.

На сповіді потрібно визнати всі смертні гріхи, які ми усвідомлюємо, навіть найпотаємніші. Більше того: багато гріхів шкодять ближнім. Потрібно зробити все, щоб їх виправити — цього вимагає звичайна справедливість. Якби ми перестали сповідатися зі страху, що в недалекому майбутньому знову скоїмо ті самі гріхи, це було би поганою ознакою того, що ми більше не хочемо боротися зі злом і що воно в нас перемогло. І що ми відмовилися від покликання до святості.

Крім того, треба розуміти, що гріхи ніколи не бувають тими самими. Якщо ми матимемо глибші стосунки з Богом, то побачимо, що брехня брехні не рівня. Наслідки щоразу можуть бути іншими.

— Ми кажемо про те, що згрішили «думкою, словом, учинком і недбальством». Мабуть, найбільше проблем із визначенням «гріхів думкою»?

— Не погана думка є гріхом, а її наслідки в нашій поведінці. Так само з почуттями, які самі по собі не є гріхами. Катехизм Католицької Церкви каже, що почуття — ані добрі, ані погані. Гріх починається тоді, коли ми свідомо діємо під впливом якогось почуття, кривдимо себе чи інших. Серед семи головних гріхів є гнів і заздрість. Тут ідеться не про почуття, а про те, що ми з ними робимо. Якщо наша злість перетвориться на агресію, а заздрість — у ворожість, то тоді ми говоримо про гріх. Поза цим почуття гніву має своє місце у нашому моральному житті. Багато чеснот потребують гніву. Як відомо, справедлива людина обурюється на несправедливість, чесна — не терпить брехні.

— Є такі гріхи, з яких почуття провини наказує нам сповідатися часто. Один раз вчинений, відпущений — і все одно, мабуть, дуже сильно собі не пробачений… Що тоді?

— Бог прощає і забуває. Отже, наш гріх пробачений навічно. Але пам’ятаймо, що сповідь — це не вирок суду, а одне з таїнств зцілення, оновлення, переміни. Зцілення ж вимагає часу, процесу, поступового крокування до повноти. Сповідь завжди має бути регулярною і свідомою; має враховувати різну чутливість душ. Отже, регулярна сповідь не лише допомагає в духовному дозріванні та зростанні; вона необхідна на шляху до реалізації нашого покликання до святості.

— На іншому полюсі — ті, хто взагалі не бачить гріха там, де він насправді є. Що Ви робите в такій ситуації? Провадите, підказуєте, допитуєтеся?

— Це дуже тривожна ситуація, оскільки замикає людину на світло правди про неї. Таке може виникати через погано сформовану совість і дуже суб’єктивну оцінку реальності, а може — і через брак смирення. Якщо хтось не бачить своїх гріхів, то звинувачуватиме інших, аби не себе. Це завжди породжуватиме незадоволення, роздратування і звинувачення інших. Як це змінити? Тільки Бог може змінити серце людини. Братерське напоумлення — надзвичайно складне й делікатне завдання. Проте священник-сповідник — це також слуга правди; і якщо він хоче допомогти каяникові, то має дуже тонко його супроводити, молячись за нього, щоби той побачив правду про себе і примирився з Богом.

— Чи часто священник у конфесіоналі не може відпустити гріхи?

— Святий сповідник, Альфонс Марія Ліґуорі, наголошував, що сповідник має бути «батьком, який обіймає; лікарем, який лікує; вчителем, який повчає; суддею, який виказує милосердя». Сповідник має розмовляти, терпеливо слухати, показувати всім, що Бог їх любить. Якщо сповідник не може відпустити гріхи, бо у каяника немає особистого бажання та рішення покинути грішний шлях, то нехай він пояснить пенітентові причину невідпущення, нехай поблагословить — навіть не уділяючи сакраментального розрішення. Отже, любов також є і для тих, хто не може прийняти таїнства. Бог любить усіх, Бог шукає всіх і всі потребують благословення.

З отцем-прелатом, доктором Кшиштофом Ніфкелем розмовляла Кароліна Мислек.

 

Читайте також:
Коли священник може не уділити відпущення гріхів?

Переклад CREDO за матеріалами: Niedziela

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita.