Гідність священства, яка протягом історії Церкви вважалася найвищою з-поміж усіх, сьогодні зазнає нападів поширеної світської догми соціальної рівності.
Але для ранніх Отців Церкви і святих більшої частини церковної історії верховенство священства було беззаперечно нерівним — і важливішим за будь-яке інше покликання.
У своєму посланні до християн Смирни святий Ігнатій Антіохійський назвав священство «вершиною достоїнств», тоді як святий Єфрем Сирійський описав священницьке покликання як «дивовижне чудо, велике, величезне і нескінченне», гідність якого «вища від усякого розуму».
У «Обов’язках і гідності священника» святий Альфонс Марія де Ліґуорі пояснює, що Церква завжди вважала гідність священства першочерговою, а не рівною іншим покликанням, через дивовижний дар священника відправляти Святу Жертву Меси.
«Вся Церква не може віддати Богові стільки шани, ані отримати стільки благодаті, як один священник, відслуживши одну Месу, — пише він. — Священник, відправляючи Месу, віддає більшу честь Господу, ніж якби всі люди приносили Йому в жертву своє життя, вмираючи за Нього».
«Ісус помер, щоб встановити священство», — продовжує святий Альфонс, зазначаючи, що «Він не мусив померти, щоб відкупити світ, оскільки краплі Його крові, однієї сльози чи молитви було достатньо, щоб отримати спасіння для всіх; але для встановлення священства була необхідна смерть Ісуса Христа».
«Якби Він не помер, де би ми знайшли жертву, яку тепер складають священники Нового Закону, жертву цілком святу й непорочну, здатну віддати Богові шану, гідну Бога?» — запитує святий Альфонс.
Святий перераховує великі повноваження та здібності, дані священнику: від консекрації Ісуса в Євхаристії та володіння «владою ключів» для визволення грішників із пекла і перетворення їх із рабів сатани на дітей Божих. Він також зазначає, що сам Бог має слухати присуд своїх священників і або не прощати, або прощати — залежно від того, чи вони відмовляють у відпущенні гріхів, чи ж дають його за умови спроможності каяника його отримати».
Святий Альфонс пише: «Гідність священника настільки велика, що він навіть благословляє Ісуса Христа на вівтарі як Жертву, щоб принести її Предвічному Отцеві». Саме через ці обов’язки, пояснює він, священники називаються намісниками Христа і представниками Бога на землі.
Але дар такої вищої гідності має високі очікування, і тому наслідки гріха з боку священника ще більші.
Святий Альфонс пояснює, що чесноти священника мають перевершувати чесноти мирян. «Священники повинні бути святими, тому що Бог поставив їх у світі як взірці чесноти», — каже він. Святий попереджає, як тяжко грішити священнику, «бо він грішить перед світлом». Наскільки краще було би, щоб священник, який впав у гріх, «був бідним неосвіченим селянином, який ніколи не знав закону!»
Цитуючи святого Йоана Золотоустого, він продовжує: «Гріх, на який іде священник, може вчинити багато світських людей, але його кара буде набагато суворішою, бо його сліпота буде набагато більшою за їхню».
Святий Єронім писав: «Велика справді гідність священиків; але велика також і їхня загибель, якщо у священстві вони відвернуться від Бога».
Можливо, якби в сучасній Церкві заново відкрили найвищу гідність і високу відповідальність священника, багато наших сучасних церковних хвороб можна було би зцілити.
Переклад CREDO за: Едвард Пентін, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
