Близько 25 років тому я почав відкривати для себе віру свого дитинства. Я прочитав десятки десятків книжок з апологетики, історії Церкви та вчення Церкви на різноманітні складні теми. Звісно ж, я вирішив, що тепер готовий іти і змінювати серця й уми кожного, кому я передам цю чудову інформацію. Але — дивна річ! — євангелізація так не працює. Хто би міг подумати?
Виявляється, більшість християн ранньої Церкви про це знали, і вони були надзвичайно успішними, ведучи інших до Христа навіть у найскладніших обставинах.
Історик Церкви Майк Аквіліна під час одного зі своїх виступів зосередився на дружбі як на засобі, завдяки якому відбулася більшість навернень протягом перших трьох століть християнства — і який досі залишається ефективним. Він посилався на працю соціолога Родні Старка, який використав раціональний спосіб обчислення поширення християнства до 350 року. Неймовірно, але протягом перших 300 років кількість християн зростала на 40% за кожне десятиліття (і, всупереч поширеній думці, після офіційного схвалення імператором Константином різкого зростання темпу не спостерігалося — він залишався тим самим, перш ніж дещо вирівнятися у IV столітті).
Хоча такий темп зростання, здавалося б, можна пояснити хіба що чудесами чи масовими наверненнями, справжнє пояснення, ймовірно, набагато приземленіше — і переконливіше. Соціологія свідчить, що протягом історії люди, які переходили до певної світоглядної системи, мали значущі стосунки з кимось, хто вже був її прихильником. Хоча дехто може відчувати покликання стояти на розі вулиць і проповідувати Євангеліє або стукати в двері незнайомців, щоб розповісти їм про Ісуса, навернення таким чином відбуваються рідко. Натомість ті перші християни заводили друзів — незалежно від соціального класу — і потім завдяки цій дружбі їхні друзі ставали християнами.
Міцні сімейні стосунки мали подібний ефект. Цей самий принцип діє й сьогодні. Скажімо, мормонізм поширюється через мережі родичів та друзів. Усі ті місіонери, які стоять на вулицях і стукають у двері незнайомців, дають коефіцієнт навернень приблизно 1:1000. Але коли член родини чи близький друг також є мормоном, цей показник наближається до 50%. Така ж динаміка актуальна і для інших, і хоч як би ці вірування та ідеології відрізнялися від католицизму, тут є чудовий урок, яким ми всі можемо скористатися: дружба приводить інших до Христа.
Ми нарікаємо на зростання кількості людей, які називають себе атеїстами чи агностиками. Можна припустити, що оскільки люди сьогодні більше звертаються до технологій і поверхових «френдів» у соціальних мережах, вплив, який ми маємо як християни, різко падає — разом із нашим психічним здоров’ям. Якщо ви інтроверт, як я, є велика спокуса прийняти цю соціальну ізоляцію. Адже так комфортніше! Але останнім часом я розумію, що це не те, що ми повинні робити — ми всі маємо проповідувати Євангеліє. Хоча це може здатися складним завданням, правда полягає в тому, що треба інвестувати час у розвиток глибокої, значущої дружби та стосунків із членами родини. Ми не тільки робимо послугу собі, коли витрачаємо свій час і зусилля на такі спроби; ми даємо іншим можливість побачити та відчути причину нашої радості.
Вам не потрібні точні та вишукані пояснення Катехизму. Вам не потрібна карколомна харизма. Все, що вам потрібно, — це показати іншим, що вони важливі для вас. І ви робите це, регулярно приділяючи їм час і люблячи їх. Незалежно від того, чи ви інтроверт, чи екстраверт, приділяйте час регулярному спілкуванню з близькими.
Попросіть їх розповісти свою історію. Запитайте, що їх цікавить і чому. Поцікавтеся тим, що для них важливо. Зрештою, слухайте і просто будьте другом. Не обов’язково зосереджуватися на величезній кількості людей. Навіть невелика група утворить ефект хвиль, який ми не можемо собі уявити.
Тож давайте скористаємося порадою перших християн. Відкриймо наново дружбу. Якщо ми візьмемо це собі за звичку, ми побачимо, що невловима рехристиянізація світу все-таки відбудеться!
Переклад CREDO за: Вінсент Вівер, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
