Архієпископ Ґеорґ Ґенсвайн — один із найвпливовіших німецьких представників Римської курії. Але після смерті вислуженого Папи Бенедикта XVI його подальший шлях залишається невідомим.
Нещодавно в інтерв’ю для Баварської медіагрупи архієпископ виступив із різкою критикою німецького «синодального шляху».
— Ви мали приватну розмову з Папою Франциском. Чи йшлося у ній про вашу книжку [мова про книжку архієпископа Ґенсвайна під назвою «Нічого, крім правди: моє життя поруч із Бенедиктом XVI», де згадуються ймовірні розбіжності між Бенедиктом XVI та Франциском] і про ваше майбутнє?
— Мова йшла не про книжку, а про спадщину Папи Бенедикта, а також про моє майбутнє. Бенедикт призначив мене виконавцем своєї волі, і Папа Франциск хотів знати, скільки часу мені знадобиться для виконання цього завдання. Я сказав, що не знаю точно, але припустив, що це займе два місяці. Саме стільки часу це й зайняло.
— Нещодавно пролунали припущення, що ви станете Нунцієм у Коста-Ріці. Ви знаєте щось більше?
— Я був на приватній аудієнції з Папою Франциском ще у березні. Ні, я нічого про це не знаю.
— Чи ви успадкували [від Бенедикта XVI] якусь особливу пам’ятку?
— Так, Бенедикт заповів мені дарохранительницю для моєї нової каплиці. Я також отримав гарний баварський дерев’яний хрест, який він сам мав у своїй каплиці, коли був кардиналом.
— Що ви відчували під час знищення приватної кореспонденції за наказом Папи Бенедикта?
— Це був найболючіший момент. У заповіті було сказано, що приватні родинні листи повинні бути знищені без винятку. Він ретельно зберігав їх усі. Коли довелося шматувати листи, мені було дуже гірко. Але, щоб усунути непорозуміння, скажу: мова йшла лише про листи, які батьки Ратцінґери писали своїм дітям а також які брати і сестри писали одне одному. Я ще за життя казав Папі Бенедикту, що мене обов’язково критикуватимуть за це… Але я, звісно, виконав його останнє бажання без будь-яких вагань.
— У своїй книжці ви також торкаєтеся звинувачень проти Папи Бенедикта, наприклад, під час його перебування на посаді архієпископа Мюнхена. Чи були допущені помилки, наприклад, у відповіді експертам з cексуальних зловживань?
— Відповідь Бенедикта на запит юридичної фірми була дуже розгорнутою та підготовленою за допомогою чотирьох експертів. Коли було представлено звіт, один із експертів показав його на камеру і сказав, що Бенедикт неправильно відповів на одне питання. Це стосувалося питання про те, чи був він присутній на зборах ординаріату у січні 1980 року. У заяві було сказано «ні», а в протоколі, який він показав, сказано «так», і це було правильно. На жаль, один із наших експертів зробив помилку в транскрипції, яку помітили вже під час представлення звіту. Коли ми з Бенедиктом разом дивилися онлайн-презентацію, він одразу сказав мені, що це потрібно публічно виправити. Помилка була допущена ненавмисно, але це не була ні брехня, ні прикриття. Бенедикт вибачився за цю помилку. Звинувачення проти нього були не тільки несправедливими, але й необґрунтованими. Я вважаю, що Папа Бенедикт дуже постраждав від цих звинувачень.
— Бенедикт XVI і ви неправильно оцінили ситуацію?
— Йшлося не про неправильну оцінку ситуації, а про правдивий спогад про подію 40-річної давнини. З самого початку Папа Бенедикт заявив про свою готовність особисто сприяти розслідуванню. Йшлося про час, коли він був архієпископом Мюнхена і Фрайзінга з 1977 по 1982 рік. Тут слід підкреслити, що ми могли переглядати документи та архівні записи лише в цифровому форматі. Відповідно, все це робилося в умовах великого тиску часу. Не уникнути помилок було майже неможливо.
— Церква в Німеччині перебуває в глибокій кризі і хоче звільнитися від неї за допомогою «синодального шляху». Як ви це бачите?
— Я сумніваюся, що «синодальний шлях» у тому вигляді, в якому він розвивався, був правильною відповіддю на кризу зловживань. «Синодальний шлях» був «винайдений» після звіту 2018 року. Однак питання, які там розглядалися, виходять далеко за межі необхідної реакції на кризу зловживань. Інші країни, наприклад Австрія, знайшли інше, більш переконливе рішення для цього, чого, очевидно, не хотіли в Німеччині. Ті, хто уважно стежив за обговореннями та рішеннями Синодальних асамблей, бачили, що у центрі уваги опинилися зовсім інші цілі. Виникла небезпека, що особливі шляхи виводять [німецьку Церкву] з єдності зі Вселенською Церквою.
— Чи існує загроза розколу, тобто поділу у Церкві?
— Обраний шлях призвів до напруженості між німецькою Церквою та Святим Престолом. Я молюся і сподіваюся, що розколу можна запобігти. Під час візиту ad limina німецьких єпископів на початку листопада 2022 року, а згодом у листі-відповіді, підписаному трьома кардиналами Курії та схваленому Папою Франциском, Ватикан чітко й недвозначно вказав межі, до яких слід ставитися серйозно.
— Але вони далеко у Римі.
— Правда в тому, що я бачу події в німецькій Церкві з іншої точки зору. Зі свого погляду я не думаю, що «синодальний шлях» — це корисна відповідь на справжні потреби вірних. Якщо я, як каноніст, маю судити про всю діяльність «синодального шляху», я повинен сказати, що він не має обов’язкової юридичної сили в канонічному праві. Це не питання географічної близькості чи відстані, це твереза констатація факту.
— Мюнхенський архієпископ Райнгард Маркс був одним із ініціаторів «синодального шляху». Чи можна сприймати як відсіч з боку Папи Франциска той факт, що його більше не призначали до Фінансової ради?
— Про це варто запитати самого Папу Франциска. Щонайменше дивно, що його не поновили в ролі. Але я не можу судити, чи пов’язано це з роллю кардинала у «синодальному шляху».
— Прихильники «синодального шляху» кажуть, що треба щось робити, щоб протистояти втраті довіри. Яким був би ваш шлях?
— Результатом «синодального шляху» стала ще більша втрата віри. Відповідь треба давати з іншого боку, а саме через поглиблення віри, а не через структурні питання. Віра, якщо ставитися до неї серйозно, пробудиться до нового життя лише через справжнє особисте навернення та поглиблення. Це, звичайно, вимагає особистих зусиль і рішучості. Це боротьба, і це залишається боротьбою.
— Отже, Церква знову схожа на Церкву ранніх християн?
— У 1958 році молодий професор богослов’я на ім’я Йозеф Ратцінґер написав есе під назвою «Нові язичники», в якому майже пророче говорилося про те, що Церква майбутнього більше не буде народною Церквою — лише Церквою невеликих меншин, які житимуть вірою і справді свідитимуть та передаватимуть віру. Хіба ми не свідки цього пророцтва?
— Чи не втрачає інституція [Церкви] впливу?
— Безумовно, у сенсі політичного і соціального впливу. Але завдання і мета Церкви — не здобути чи посилити політичний вплив, а просто свідчити Євангеліє Ісуса Христа, Добру Новину, словом і ділом. Це створює вплив і повертає довіру.
Переклад CREDO за: Catholic Conclave
фінансово.
Щиро дякуємо!
