Кембриджський історик Річард Рекс провокативно припустив, що сьогодні католицизм охоплений третьою великою кризою за свою двотисячолітню історії.
Першою кризою були запеклі дебати, які роздирали Церкву, щодо питання «Хто такий Бог?» На нього остаточно відповіли Перший Нікейський (325 р.) і Халкидонський (451 р.) собори. У Нікеї підтвердили, що Ісус є істинним Богом, другою Особою Трійці; у Халкидоні ствердили, що через втілення другої Особи Трійці божественність і людськість поєднані в Ісусі Христі. Таким чином ці Собори заклали основи християнської ортодоксії про Трійцю та Втілення на всі часи.
Друга криза, яка призвела до розколу західного християнства під час різних протестантських Реформацій XVI століття, оберталася навколо питання «Що таке Церква?» Тридентський собор дав ортодоксальну відповідь на це питання, з часом уточнену вченням Пія ХІІ про Церкву як Містичне Тіло Христа, догматичною Конституцією про Церкву Другого Ватиканського Собору та Надзвичайною конституцією Синоду єпископів 1985 року, який синтезував вчення Другого Ватиканського собору, описуючи Церкву як спільноту учнів у місії.
Що ж це за третя криза, яку ми переживаємо зараз?
Вона стосується питання, яке можна було би сформулювати так: «Хто така людина?» Той факт, що дати самій цій проблемі визначення непросто, є симптомом стану, який воно прагне діагностувати. Іншими словами: що таке бути людиною? Професор Рекс слушно стверджує, що йдеться про «цілу абетку “вірувань” і практик: аборти, контрацепцію, бісексуальність, гомосексуальність, сім’ю, розлучення, стать, евтаназію, медицину, лікування безпліддя…» і так далі й далі — через вкриті кратерами поля битв культурної війни, яка, розпочавшись за межами Церкви, тепер ведеться у родині віри.
Отже, першою була «теологічна» криза (у буквальному значенні — «наука про Бога»). Потім настала еклезіологічна криза. Зараз панує антропологічна криза. Дві попередніх кризи призвели до розколу Церкви. Зараз це може статися втретє, що вже продемонструвало німецьке відступництво — загрозою підірвати єдність Католицької Церкви, а також відмовою видатних єпископів, теологів та активістів від біблійного католицького розуміння людської особи.
Питання «Хто ми такі як люди?» найбільш гостро ставить ґендерна ідеологія та повстання трансґендерів. Це доходить до абсурду, коли трансвестит-«драг-квін» [у рамках «Годин історій драґ-квін» в американських школах] повідомляє школярам, що є рівно 73 статі, а потім виганяє за двері дитину, яка наважилася заперечити, що статей лише дві.
Але є щось ще гірше: це відмова від будь-яких претензій на медичний професіоналізм з боку лікарів, які, більше під впливом ґендерної ідеології, ніж «науки», призначають блокатори статевого дозрівання і гормони протилежної статі дітям, які страждають на «ґендерну дисфорію».
Нещодавно Коул Аронсон, філософ і ортодоксальний юдей, зауважив, що не лише ліві мають переглянути своє ставлення до ґендерної ідеології і трансґендерності. «Консерватори мають зробити вибір між імпульсом дозволити людям жити так, як їм заманеться, та протидією жахливим речам, що їх чинять вчені та хірурги», — зазначив він.
Голос Церкви надто часто здається приглушеним, саме тому, що Церква опинилася в пастці кризи, яка стосується «нас»: кризи природи та долі людини. Євангеліє вимагає душпастирського милосердя до тих, хто страждає на ґендерну дисфорію або відчуває потяг до людей своєї статі. Однак це милосердя має включати проголошення правди про те, ким ми є, про що ми дізнаємося з Божественного одкровення та людського розуму. І з цих джерел ми знаємо, що ґендерна ідеологія — таке ж фальшиве та руйнівне для душі й тіла божество, як Ваал і Молох.
Хто скаже це на наступному папському конклаві та на Синоді-2023?
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
